Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (0532) 52-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


«Прийде день, і моє ім’я, наче грім,
розкотиться по всій землі»

Зі «Щоденника» М. Башкирцевої.



Марія Башкирцева – гордість і слава України, Франції, Росії. До культур цих трьох держав належить її славне ім’я. Справжнім шедевром стала вона сама – така, якою себе уявляла, у всій щирості, з мінливими барвами, завжди жива й незглибима – геніальна дівчина з Полтавщини. Її щоденною молитвою, найголовнішою потребою, життєвою наснагою і змістом буття було мистецтво, яке виснажувало, спалювало, забирало весь час, але давало найвищу у світі радість.

Доля відміряла Марії короткий вік – неповних 26 років. Однак вона встигла досить багато: її полотна зберігаються сьогодні в найвідоміших музеях Франції. Там художниця жила й працювала, приятелювала з багатьма видатними людьми, там дивовижно рано сформувався її талант, про який її співвітчизники дізналися вже після смерті Башкирцевої.

У її доробку – понад 150 картин, ескізів, етюдів і скульптур, що прикрашають музеї різних країн. Вона була першою жінкою серед вітчизняних художників, чиї картини «Жан і Жак» та «Мітинг» - придбав Лувр, один з найавторитетніших музеїв світу. З 12-ти років вона вела літературний «Щоденник», у якому виливала велику тугу за величним, прекрасним, героїчним.

Виставки картин Марії Башкирцевої відбувалися 1885 році у Франції, 1887 – в Голландії, 1929 – в СРСР. Твори художниці зберігаються в музеях України, Росії, Франції, Голландії, США, Чехії, Греції, Сербії. У Ніцці (Франція) в музеї Шере є зал Башкирцевої. В 1984 році у Диканській картинній галереї відкрито кімнату пам’яті Марії Башкирцевої. У Полтавській галереї мистецтв імені М. Ярошенка зберігається альбом з її малюнками.

Наче яскрава зірка промайнула вона небосхилом ХІХ століття, у парадоксальний, дивовижний спосіб закарбувавши своє ім’я в історії літератури і мистецтва.

Популяризуючи життєвий і творчий шлях видатної художниці, нашої землячки Марії Башкирцевої, бібліотекам області потрібно організовувати книжкові виставки, перегляди літератури на теми:
«Тріумф і загадка Марії Башкирцевої»;
«Феномен Марії Башкирцевої»;
«Обірвана струна таланту і душі»;
«Зірка з Гавронського небосхилу»;
«Маріє, Маріє, ти гордість і мрія…»;
«Парижанка з-під Диканьки»
тощо.

Рекомендуємо примірний план книжкової виставки

«Марія Башкирцева: дівчина-загадка»

«Маріє, Маріє, ти – гордість і мрія
Диканських своїх земляків.
І хоч почиваєш в чужім дальнім краї,
Та з нами завжди ти навіки-віків»

І. Нечитайло


І розділ. Осяяна красою і талантом.
«Марія – незбагненної краси,
Волосся золоте, мов колір жита.
В Парижі ця полтавка пронесе
Любов мистецьку і бажання жити»

Н. Зайко
В цьому розділі необхідно висвітлити літературу про життєвий і творчий шлях Марії Башкирцевої.

ІІ розділ. Вічна весна Марії.
«Башкирцева залишилась повік,
Як зірка із Диканьки і понині.
Світити буде нам усім без лік
На свята «У Маріїній долині»

Н. Зайко
В даному розділі слід представити матеріали про вшанування пам’яті великої художниці на Полтавщині.

Щоб зрозуміти Марію Башкирцеву, людину не лише винятково обдаровану, а й яскраву особистість, її внутрішній світ, треба познайомитися зі «Щоденником», якому вона довіряла усе заповітне з 12 років і до останніх хвилин згасаючого життя.

«Щоденник» написано прекрасною, виразною мовою, що свідчить про неабиякий дар слова автора. Червоною ниткою пролягає в ньому головна всеохоплююча розум і душу дівчини ідея – активна участь у житті. Не слава, не медалі, навіть не кохання бажала вона для себе перш за все, а саме бурхливої участі в житті, коли серцем прагнеш віддати себе улюбленій справі, спілкуванню з людьми.

Великі письменники неоднозначно сприймали «Щоденник». "Перечитав "Щоденники Башкирцевої", – записав Іван Бунін. – Знову неприємний осад. Щоденник просто нецікавий. Все про одяганки, виїзди, згадки, що були такі-то і такі-то депутати, графи і маркізи, самовихваляння і банальні філософствування". Та на схилі років той самий Іван Бунін напише: "Закінчив перечитувати "Щоденники Башкирцевої". Яка нещаслива доля!" Навряд чи хтось повірить, що "нецікаву" книгу можна читати і перечитувати протягом всього життя.

Натомість Валерій Брюсов не приховував свого захоплення: "Ніщо не воскрешає мене так, як щоденник Башкирцевої. Вона – це я сам із всіма своїми думками, переконаннями і мріями". А знаменитий поет Велемир Хлєбніков навіть напише: "Закликаю художників вести точні щоденники свого духу. В цій царині в людства є лише щоденник Марії Башкирцевої – і більше нічого".

Загальновідомо, що Марина Цвєтаєва присвятила великій українці свою першу поетичну збірку, а один із найвідоміших літературознавців Франції Андре Моруа заявив, що саме Марія Башкирцева започаткувала у французькій і світовій літературі (знамениті щоденники написані на рідній для Бальзака, Стендаля і Золя мові) жанр персоналізму. Відомий французький публіцист, критик Жан Фіко, був вражений щоденником Башкирцевої, писав, що вона була однією із найзагадковіших особистостей ХІХ століття.

«Щоденник» Марії Башкирцевої був збережений, опублікований і приніс Марії світову славу, більшу, аніж вона могла про те мріяти. Багато разів перевидавався у Франції і користувався великим успіхом: тільки з 1887 по 1891 рік було продано 8 тис. екземплярів. Його перекладено на всі європейські мови. Російською мовою він вперше вийшов у Санкт-Петербурзі у 1893 році.

Тому доцільно буде організувати виставку однієї книги «Щоденник» – життєпис української панянки», а також провести презентацію цього літературного твору. На виставку слід поставити не тільки «Щоденник», але й критичні матеріали про нього, відгуки відомих людей та читачів про цей твір. Цитатою до цієї виставки можуть бути слова Марії Башкирцевої із передмови до «Щоденника»: «Цей щоденник – це найкорисніша і найбільш повчальна з усіх книжок, що коли-небудь були або будуть написані. Це книжка з усіма своїми думками, ілюзіями, надіями, слабостями, з її чаром, смутком і радістю, я ще не є уповні жінкою, але я нею буду. Ви зможете простежити моє життя від колиски до могили. Бо життя людини, ціле життя, без замовчувань і брехні, мусить завжди бути великою і цікавою справою».

Якщо в бібліотеках немає у фондах видання «Щоденника» Марії Башкирцевої, можна провести презентації віршованої повісті нашого земляка Івана Нечитайла «Вічно молода Марія», роману-есе Михайла Слабошпицького «Марія Башкирцева», художньо-документальної повісті Василя Лиса «Спалах генія».

Рекомендуємо також провести вечір-портрет «Ця дивовижна Марія…», усний журнал «Є імена, які зорею сяють», літературно-мистецьку годину «Життя, як спалах зірки», огляд літератури «Від Гавронців до безсмертя» та інші заходи.

Познайомити читачів з нелегким життєвим і творчим шляхом цієї видатної постаті допоможе літературно-музичний вечір
«Яскрава зірка з Диканського небокраю».

На сцені столик, на ньому настільна лампа, книги, перо, чорнильниця, портрет Марії Башкирцевої, репродукції її картин. За столиком сидить білява дівчина (надалі читець 2) і пише щоденник…

Під мелодію  «Місячної сонати» Людвига ван Бетховена звучать слова:
Короткий вік їй дарувало небо,
Але багато встигла все ж зробить.
Вона так мало думала про себе,
На славу віддавала кожну мить.

Їй можна заздрить, можна співчувати,
Але найбільш гордитись, мабуть, слід,
Що Україна родить ці таланти,
Які дивують позамежний світ.

Виходять ведучі.

Ведучий 1. Дитя росяних ранків... І теплих грибних дощів, і щедрого сонця й бентежних вітрів, і лагідної Ворскли, і тихого усміху різнокольорових мальв, і бездонних синьо-прозорих небес і зморшкуватих долонь степів... Усе це – земля диканська, на якій народилася 12 (24) листопада 1858 року Марія Башкирцева в родовій садибі Гавронці поблизу Полтави.

Ведучий 2. Перші хвилини її життя позначені гуркотом салюту, що стрясав осінні небеса над Гавронцями. Так ватажок дворянства, в минулому поручик, Костянтин Павлович Башкирцев святкував народження доньки. Рікою лилося шампанське, ридали скрипки і клацали кастаньєти посеред вихору циганських танців.

Читець 1.
Там, де Ворскла-річка в’ється, наче змійка,
Тулиться до гірки Гавронці-село,
У сім’ю дворянську дівчинка-Марійка
Принесла під зиму радість і тепло.

Мліла вся від щастя мати – теж Марія,
Небайдужим ніби був і батько теж,
Бо таке гуляння в честь цього затіяв,
Що здоровим глуздом навіть не збагнеш.

У розкішнім домі все гуло-ревіло,
І без меж лилося в келихи вино,
Молоді циганки вигравали тілом
І манили батька у лихий танок.

У його обіймах, наче у лещатах,
Танула від млості краля не одна...
На подвір’ї громом бахкали гармати
Й злякано котилась над селом луна.

З розмахом і шиком доньку «обмивали» –
Не прості ж бо люди, та й було за що.
А дитя в колисці у цей час дрімало
І для нього все те – поки що ніщо.

Світ-бо для Марійки тільки починався,
Доля крадькома лиш зиркала в вікно…
Вітер падолистом по надвір’ю грався
І ганяв по небу хмари заодно.

Ведучий 2. Після щедрого гуляння настали сімейні будні, від яких Костянтин Павлович все частіше тікав до Полтави, ставши героєм не одного гучного скандалу через нескінченні амурні історії. Ні величезне багатство, ні родовитість щастя не принесли – сім’я розпалася, коли дівчинці було два роки. Маленька Марія з матір’ю переїжджає жити до маєтку діда Бабаніна в Черняківку. Тут, на мальовничій Слобожанщині і проминула її рання юність.

Читець 2. (в ролі Марії Башкирцевої) «Я була худою, хирлявою і негарною, але це не заважало всім бачити в мені істину, що згодом неодмінно стане уособленням усього прекрасного… П’яти літ я надягала на себе мамині мережива, прикрашала квітами голову і йшла в зал танцювати. Я зображала знамениту танцівницю Петіпа, і весь будинок сходився дивитись на мене…».

Ведучий 1. Чудова природа України та вроджений естетизм її народу формували в обдарованій дівчині відчуття гармонії, краси. Старий Бабанін, який походив із старовинного козацького роду, – високоосвічена людина, шанувальник літератури та мистецтва, всіляко заохочував онуку до читання. Він замолоду віршував, захоплювався Пушкіним, Лермонтовим, цікавився різними соціальними теоріями й шукав свій ідеал.

Ведучий 2. До десяти років Марійка жила то у дідусевому маєтку, то в повітовому містечку Охтирці, часто виїжджаючи до Харкова, Полтави, Одеси. Юній пустунці на її вимоги могли прихилити небо, де б їй забажалося; їй призначено було дорослішати в оточенні рідних, які робили все, щоб чарівна крихітка потихеньку перетворювалася в тирана, який вимагає загального поклоніння. Дівчинка не визнавала рівності, її самозакоханість була майже хворобливою.

Читець 1.
Було це не просте дівча,
Ні, не звичайний плід природи.
Воно любило всіх повчать
І не питать ні в кого згоди.

А коли й голос ще прорвавсь,
То вже і геть зарозуміла,
У небо ангелом неслась
На тріумфальних слави крилах.

Тепер одну лише її
Всі мусять слухать, вихваляти,
Коли співа, то й солов’ї
В саду не мають щебетати.

Надіне платтячко, як цвіт,
Що облива сади у травні,
І перед дзеркалом стоїть,
Немов царівна в казці давній.

Лицем милується своїм,
Цілує руки ніжно-білі:
«Я – ангел Божий, і всім їм
Повинно буть це зрозуміло.

Лише для мене із небес
Яскраве сонце шле проміння,
Бо я є чудо із чудес,
А не якесь просте творіння».

Ведучий 1. Саме в цей час у Марії й виявилися виняткові здібності до музики, іноземних мов та різних наук. Усе навколишнє, що оточувало її, було поживою для розуму. Вона днями й ночами займалася з репетиторами, до двадцяти років знала англійську, французьку, італійську, древньогрецьку і латинь. В оригіналі читала Шекспіра, Бальзака, Гомера. Прагнення юного вундеркінда до негайної реалізації своїх дарувань спочатку лякало рідних, однак згодом гордість і честолюбство взяли верх, – і дівчинку «демонстрували» знайомим, викликаючи в тих захоплення і здивування.

Ведучий 2. У цей час її починає турбувати хвороба легень, і за рекомендацією лікарів мати терміново вивозить Марію на лікування за кордон. За два роки вони побували в Італії, Швейцарії, Австрії, Німеччині, а потім надовго поселяються на півдні Франції, у Ніцці.

Читець 1.
Позаду – Австрія і Альпи,
Чарівні Штраусівські вальси,
Швейцарські гори і ліси –
Країна спокою й краси,
Берлін і Рим, Мілан, Турін.
Вже не Марія, а Марі
Була у захваті такому,
Що неможливо й описать.
Й вона вирішує при цьому,
Не відкриваючись нікому,
Вести «Щоденник» розпочать.

Ведучий 1. 12-ти річна Марія починає вести свій щоденник, перші сторінки якого присвячені ліричним спогадам про село. Вона згадує дитинство, померлу бабусю, рідну Україну, з якою розлучилася надовго.

Читець 2. «Чудові заходи сонця, розорена земля, трава й польові квіти, шипшина й простір, простір… І там напишу картину – небо, безмежне небо, що тікає в далечінь, трава й польові квіти».

Ведучий 2. Тонкі спостереження за навколишнім чергуються з високими вимогами до себе в навчанні. У 13 років вона сама складає собі напружену програму опанування тогочасної класичної освіти, в якій поряд з гуманітарними науками, на чільне місце ставить математику, фізику та хімію.

Читець 2. «Я взялася за розподіл годин своїх занять… 10 годин роботи щоденно! Я хочу знати історію, літературу, філософію, природничі науки, щоб здивувати тими знаннями увесь світ! Я створена для тріумфів і сильних відчуттів, тому найкраще, що я можу зробити, - стати співачкою. Слава, популярність, знаність повсюди – ось мої мріяння. Я можу бути тільки співачкою і художницею. У мене талант до цього всього, і навіть великий. Мені не хочеться гуляти, мені шкода часу».

Ведучий 1. У 14 років ця вольова дівчина закінчила гімназичний курс й одержала атестат зрілості. Вона вільно читає в оригіналі античну та західноєвропейську літературу, береться перекладати французькою мовою твори Миколи Гоголя. Усі ці роки не полишає музики, навчаючись грі на арфі, фортепіано, мандоліні, гітарі. Її успіхи у вокалі відзначає навіть відомий італійський співак Фаччіо. Їй пророкують славу всесвітньовідомої співачки, актриси. Щоб ствердитися в цьому, Марія їде до Парижа, де інкогніто проходить перевірку у найвідомішого знавця вокалу Вертеля. Після прискіпливого прослуховування професор підтверджує блискучу перспективу Марії, пропонуючи їй свої послуги, але проблеми зі слухом перешкодили здійсненню мрії.

Ведучий 2. У 1876 році Марія відвідала Рим, де вивчала твори геніальних майстрів. Разом із тіткою Софією вона побувала в Іспанії – в Мадриді, Севільї, Толедо, Гренаді, Кордові. Іспанія вразила її живописом, пам’ятниками, музеями.

Ведучий 1. В цьому ж році Марія їде в Росію, здійснюючи свій перший приїзд на Україну. По дорозі відвідує в Берліні музеї і художні галереї, заїжджає в Петербург, Москву, Київ. І нарешті вона знову в рідних місцях, – на милій українській землі…

Ведучий 2. Після довгої розлуки Марія зустрічається зі своїм батьком у Гавронцях, де з великою зацікавленістю знайомиться із сільським життям: спостерігає за роботою селян, одягає вишиту сорочку, заплітає в коси стрічку, а намисто приємно холодить її шию і груди. Вона із задоволенням розмовляє «по-малоросійському», радіючи, що не забула цю мову.

Читець 1.
Таких лісів Марі не бачила ніде:
Які дуби кремезні тут, величні!
Увійдеш в гущаву – аж страшно щось гуде,
І почуваєшся якось незвично.

Марія в захваті. Дерева обійма,
Біжить углиб, полохаючи птахів.
«Заблудишся!» – її Башкирцев перейма.
Вона ж чомусь не відчуває страху.

«Марі, ну врешті ж решт, прошу я, зупинись, –
Гукає батько, – ще й не це побачиш!»
А перед нею вже ставки он розлились,
Гелгочуть гуси, каченята крячуть.

І раптом серед лілій – пара лебедів
Пливуть поважно, плавно, гордовито.
На мить в Марії наче й подих занімів –
Де можна ще таку красу узріти?»

Ведучий 1. … А потім  були ще вечори з рясними зорями й піснями, з пташиним щебетом у гаях, вінки й багаття на Івана Купала, тополі при дорогах, ігри з селянськими дівчатами; вона їх малювала, а вони вчили її вишивати, і Марія гнівалась на себе за те, що їй не вистачало терпіння, сидіти за вишиванням…

Звучить українська народна мелодія.

Ведучий 2. Тут дівчина багато малює з натури, розмірковує про мистецтво, вважаючи, що їй треба «прилучитися до живопису, бо живопис – то щось нетлінне». Творчість стає метою й сенсом життя.

Читець 2. «Сьогодні цілісінький день малювала, а щоб дати відпочити очам, грала на мандоліні, потім знову малювала і знову рояль…, – мистецтво, я уявляю його, як величезне джерело світла там, десь далеко, забуваю про все і пориваюся до нього із широко відкритими очима».

Ведучий 1. Перебуваючи на батьківщині, відвідала оспівану Гоголем Диканьку, власником якої був князь Сергій Вікторович Кочубей, із роду численних князів Кочубеїв на Полтавщині.

Читець 2. «Ми були у князя Сергія Кочубея. Батько чудово одягся, навіть надів надто світлі рукавички. Я була в білому, як на бігах у Неаполі, тільки капелюх був з чорним пір’ям… Маєток князя за вісім верств від Гавронців – це знаменита Диканька, оспівана Пушкіним разом з коханням Мазепи Марії Кочубей. Особливо добре було облаштовано маєток за князя Віктора Павловича Кочубея, великого канцлера імперії, визначного державного діяча, батька нинішнього князя. Красою саду, парку, споруд Диканька може суперничати з віллами Боргезе і Доріа в Римі… І це посеред України! Як шкода, що ніхто навіть не підозрює про існування цього місця».

Ведучий 2. Марія також навідує своїх родичів у селі Черняківка (нині це село Чутівського району), де минули її дитячі роки, проведені в маєтку Бабаніних. Побувала Марія і в Полтаві, відвідала дворянські зібрання, монастир, Спаську церкву і пам’ятник на місці відпочинку Петра I. А вже в листопаді в супроводі батька повертається до Парижа.

Ведучий 1. У зв’язку з погіршенням слуху Марії довелося вибирати багато професій, і нарешті у вісімнадцятирічному віці вона робить остаточний вибір і зупиняється на мистецтві.

Читець 2.  «Я хочу від усього відмовитись заради живопису. Треба твердо пам’ятати це, і в цьому буде все життя… Бог залишив мені живопис…».

Ведучий 2. З наміром досягти бажаної слави, Марія Башкирцева вступає до популярної у Парижі жіночої приватної академії Рудольфа Жюльєна. Вона працює по шість-вісім годин на добу, її день ущерть заповнений малюванням, живописом, читанням книг із мистецтва, дискусіями в майстерні, відвідуванням численних виставок. І через одинадцять місяців на академічному конкурсі, в якому брали участь студійці, які навчалися в академії вже багато років, вона посіла перше місце й одержала велику золоту медаль за малюнок натурщика.

Читець 2. «У майстерні все зникає: тут не маєш ні імені, ні прізвища, тут перестаєш бути донькою своєї матері, тут кожен сам по собі. Кожна особистість має перед собою тільки мистецтво і більше нічого…».

Ведучий 2. Праця поглинала її повністю. Малюнок радує скованістю натури, правильністю характеру. Її успіхи вражають викладачів. Тепер Марія розуміє, що стати художником нелегко, – окрім таланту потрібен також щоденний, чисто «механічний труд». Майже ввесь день дівчина перебуває в майстерні, прагнучи за рік опанувати трирічну програму навчання, багато малює з натури, самостійно вивчає анатомію, копіює гіпси… І уже у 1880 році успішно закінчує академію.

Читець 1.
Віднині тільки цим і дихала, й жила:
Майстерня – дім, й ніякої забави.
Хвороба й та кудись неначе відпливла,
Бо в праці шлях свій бачила до слави.

Цей шлях вона долала вперто день за днем
Жюльєну написала навіть клятву:
Яке б там не було становище трудне –
Щодня повинна щось намалювати.

Її вже зупинити не могло ніщо,
Для неї це мистецтво – вже навічно.
Та малювати просто так і абищо
Вона не стане. Це – категорично!

Їй дуже хочеться, аби творіння те,
Що після себе має залишити,
Було хвилююче, реальне і просте,
Щоб кожний міг сприйняти й зрозуміти.

Ведучий 1. У цьому ж році вона виставляє в паризькому художньому салоні схвально сприйнятий громадськістю твір «Молода жінка, яка читає «Розлучення» Дюма». На полотні – молода жінка в світлій сукні і білій хустинці зі старовинним мереживом. Вона сидить біля столу й читає книгу. Поряд лежить букет фіалок, улюблених квітів Марії. Цей портрет одержав високу оцінку на виставці, з’явившись там під псевдонімом «Марі Русе».

Показ картини «Молода жінка, яка читає «Розлучення» Дюма».

Ведучий 2. 1881 рік ознаменувався роботою Марії над новим багатофігурним полотном «У майстерні Жюльєна», яке вже через два з половиною місяці виставляється у Салоні. Картину хвалить іменитий професор Жюль Лефевр, знаходячи в ній великі достоїнства.

Показ картини «У майстерні Жюльєна».

Ведучий 1. З 26 травня по 21 липня 1881 року відбувалася друга подорож Марії Башкирцевої в Україну. Перебуваючи у батька, в рідних Гавронцях, куди приїхала з ріднею з Парижу, Марія в «Щоденнику» робить запис «Погода прекрасна, бузок у цвіту, весна чарівна, але занадто свіжа для мого здоров’я».

Ведучий 2. Знаючи незадовільний стан здоров’я доньки, батько передбачив усе: щоб вона без ризику для здоров’я займалася живописом, у маєтку землю встелили соломою, бо весна була холодна і вогка, до того ж змайстрували переносну альтанку. Однак її бентежить і дратує така увага, адже цим підкреслюється, що вона вже не така, як усі, що хвора, що погано чує. Їй весь час підкладають теплі речі.

Ведучий 1. Саме в червні 1881 року, в другий приїзд у село Гавронці, Марія пише картину «Горе», котра вважається автобіографічною. Поштовхом до появи цього полотна став її душевний стан, і зокрема прогресуюча глухота. У цій картині вона відкрила глядачам свою долю в позі зображеної дівчини – в її опущених плечах, повороті голови, в жесті руки, що прикриває обличчя, виразно відчувається внутрішнє страждання.

Показ картини «Горе».


Ведучий 2. Погостювавши у батька в Гавронцях більш як півтора місяця, Марія відвідує Києво-Печерську лавру для поклоніння святим мощам з метою зцілення від хвороб. Вона захоплюється красою Дніпра, милується архітектурою стародавнього Києва.

Ведучий 1. Прибувши до Парижа наприкінці липня, Марія працює в майстерні Жюльєна. Проте підступний недуг дедалі більше дається взнаки. Лікарі визнають, що у неї обидві легені вражені сухотами, прогресує глухота. За наполяганням лікарів вона їде до Іспанії. Проте й тут Марія намагається продовжити творчу працю, знайомиться з іспанським мистецтвом, архітектурою. Та найбільше враження у неї залишається від простого люду Іспанії: у неї «очі розбігаються» від картин народного життя. Ця поїздка ще більше наблизила Марію до того, ще невідомого в цілому ідеалу художника й людини, в якому вона вбачала мету свого існування.

Ведучий 2. Творчий ідеал для себе вона знаходить в особі художника-парижанина, 33-річного Бастьєн-Лепажа. Спочатку Башкирцева захоплюється картинами Лепажа, які вона побачила на виставці у Салоні, а потім починає шукати знайомства з ним.

Ведучий 1. І у січні 1882 року відбулася перша особиста зустріч Марії з художником і відвідини його майстерні. Зі слів Марії, живопис Бастьєн-Лепажа навчив її розуміти, бачити й любити пейзажі, воду, повітря й барви. Любов і дружба, яких так потребувала Марія, прийшли звідти, звідки вона не сподівалася. Лепаж став не тільки коханим, але й учителем. Забуті були світські пересуди, колишнє прагнення великосвітського шлюбу, який готувала для неї родина  –у житті з’явилася людина, яка полонила Марію широчінню прекрасних, як його пейзажі, творчих обріїв.

Читець 1.
І ось вони зустрілися таки
В холодну пору, на загасі січня.
Різдвяні щойно відійшли святки,
А в душах ще витав дух Новоріччя.

Париж стояв у задумі зимовій,
Холодний вітер проникав в карету,
Яка везла їх до вершини мрій –
Художника небаченого злету.

Він вимріяний нею вже давно,
Його якимсь гігантом уявляла,
Бо хто б слабкий величне полотно
Зміг змалювати так майстерно, вдало!

Зайшли в кімнату, стріли там дівчат,
Якихось трьох американок дивних,
Що, мабуть, нагодились позувать,
Чи, може, також до мистецтва схильних.

І тут Марі, мов ангела з небес,
Бастьєн-Лепажа представляють гордо.
Такий до нього мала інтерес,
І раптом – не захоплення, а подив…

Невже це він, могутній той Лепаж,
Чиї полотна – для митця лиш мрія,
Той, хто зчинив такий ажіотаж,
Немов якась розбурхана стихія?!

Читець 2. «Я просто божеволію від нього. Геній – що може бути прекрасним?! Цей невисокий, некрасивий чоловік видається мені прекраснішим і привабливішим за ангела. Все життя готова слухати те, що він говорить, дивитися на його чудові роботи. Я перебільшую. Я відчуваю, що перебільшую. Але ж, але ж…».

Ведучий 2. Та кохання їх, на жаль, приречене: Бастьєн-Лепаж теж хворий. Зустрічі, сповнені невимовної ніжності, духовної близькості й взаємопорозуміння, осяють її останні дні. Вони зустрічаються в Булонському лісі, де пробують писати етюди.

Ведучий 1. Марія величезними зусиллями волі намагається не піддаватися хворобі. Незважаючи на заборону лікарів, вона часто робить прогулянки в колясці алеями парку. У супроводі матері чи тітки відвідує Бастьєн-Лепажа – той уже не встає з ліжка. Ця хвора, непоказна й немолода вже людина, заповнює все життя художниці, а його творчість стає тим маяком, по якому вона прокладає свій шлях у мистецтві. От така коротка історія взаємин і творчого пошуку Марії і Лепажа, яка прикрасила останні роки їх життя.

(Звучить мелодія «Romanse» (Apoccaliptica)

Читець 2. «Тільки тепер я збагнула, яке це велике щастя – жити. Жити – це зустрічати вранішнє сонце, радіти передчуттю дня… Жити – це писати картини, слухати музику, читати книги, плавати в річці… Яке це всеосяжне слово – жити. І яке це щастя – жити. Жити б! Мене тільки страшить думка, що в мене не вистачить часу зробити все, що я хотіла б зробити.
Життя – це справді велика наука. Вона збагачує і виховує людей. Допомагає бути кращими і добрішими. Не кожне людське життя стає наукою».

Ведучий 2. Осінньої пори 1882 року Марія знову від’їздить в Україну. Дощі, холод, бездоріжжя викликають загострення хвороби. Особливо пригнічує її бездумна порожнеча життя близьких їй людей. Ницість, плітки, пиятика, низькопоклонство перед аристократією, вульгарність смаків сприймаються нею тепер гостріше, аніж будь-коли.

Ведучий 1. Башкирцева повертається до Парижа, де її чекає безапеляційний присуд консиліуму лікарів – від сухот вона ніколи не вилікується. Отже, треба поспішати! Поспішати, щоб встигнути зробити все задумане. Творчі задуми окриляють цю мужню дівчину, і вона занотовує: «Я даю собі ще один рік… працювати ще впертіше… відчай нічого не дає… будемо трудитися».

Читець 1.
Марію хворість точить, як черв’як,
Легені вже уражені обоє.
Від долі утекти тепер лихої
Не зможе і ніколи, і ніяк.

Про це сам лікар зволив їй сказать,
Хвороба клята так зайшла далеко,
Що вилікувати її нелегко,
Якщо ще хтось візьметься лікувать.

Отож при Жюлю – наче все гаразд, –
Вона сміється, з успіхів радіє,
На самоті ж, як свічка, ледве тліє
Й боїться, щоб цей вогник хоч не згас.

Бо лиш розгін взяла такий стрімкий, –
Тепер би їй пожити, тільки б жити
І для людей прекрасне щось творити,
Впиватись славою за труд цей свій.

Та що поробиш, так судилось їй,
І мусить хрест нести цей до спочину,
Не думати про злу оту кончину,
А працювати, доки дух живий.

Ведучий 2. У передчутті неминучого близького кінця Марія поспішає жити й працювати. Вона створює нові полотна: «Мітинг», «Осінь», «Портрет парижанки», «Святі жінки», які були визнані окрасою тогочасного Салону і привернули увагу громадськості. Лебединою піснею художниці стала картина «Лава на передміському бульварі». Працюючи над нею, дівчина застудилася, боліло серце, паморочилася голова, очі відмовлялися слугувати, турбувало безсоння. Останню картину «На вулиці» їй не судилося закінчити.

Показ слайдів із репродукціями даних картин


Ведучий 1. 31 жовтня 1884 року далеко від рідної Полтавщини, в Парижі, обірвалося коротке життя Марії Башкирцевої, талант якої тільки-но почав розквітати. Останніми її словами були: «Принесіть мені гавронських яблук і груш». Певно, тоді, дивлячись у вічі смерті, Марія згадала ті милі серцю дні, проведені на батьківщині. Поховали її на паризькому цвинтарі Пассо.

На фоні «Заметілі» Г. Свиридова:


Читець 1.
Пролинули роки, далеко вже й за сотню,
Маєтків навіть слід безжальний час зітер.
Лежить на чужині ця дівчина сьогодні,
А в рідному краю згадали лиш тепер.

Ну що ж, таке бува з талантами частенько,
Здебільшого по смерті згадують про них.
Трагічно, як дітей своїх хоронить ненька,
А ще страшніш, коли геть забуває їх.

Отак ото й Марі, гавронцівську Марію
У рідному краю забули на роки,
Вона ж бо в чужині прославила Росію,
Країну, де жили її всі земляки.

Хтось визнать не хотів, бо все ж була багата,
А інші – що вела себе не так, як всі…
Невже мірилом цим вимірюють таланти?
Чому ще за життя нема ціни красі?

А все-таки талант не може зовсім вмерти,
Якщо він в кого є, то буде на віки.
Його не зможуть час і забуття зітерти,
Як в небі загасить сіяючі зірки.

І ти живеш між нас, страждальнице Маріє,
Як сонце, як весна, і чиста, як вода,
І щоб там не було – ти вже не постарієш,
Бо ти була і є, і будеш молода.

Пробач уже ти нам, що пізно так згадали,
Такий-бо ми народ, хоч й неприємно нам.
Можливо, ми б тебе із Франції забрали,
Та хай лишиться цвіт від України й там.

Ведучий 2. Ніщо в цьому світі не минає безслідно. Залишилося назавжди вписане в нього й ім’я Марії Башкирцевої, її картини, про які сперечаються мистецтвознавці, її щоденник. Її ім’ям названа одна із вулиць Ніцци, де в місцевому музеї є постійно діюча виставка Марі. Вона стала однією з улюблених героїнь Марини Цвєтаєвої. На батьківщині про Марію написав роман-есе Михайло Слабошпицький, а наш земляк Іван Нечитайло увічнив нашу землячку, цікаву, непересічну людину, наділену талантом художника, у поемі «Вічно молода Марія», адресувавши її нам, адже «нашого цвіту по всьому світу». Не забуваймо про це ніколи!


Найбільше відома Марія Башкирцева як художниця. За два роки вона завершила семирічне академічне навчання, часто дивуючи своїх учителів талановитими етюдами. Художнє ательє Жюльєна і відомий художник-реаліст Бастьєн-Лепаж стали творчою школою для Башкирцевої. Пропонуємо провести годину мистецтв «Бог залишив мені живопис…», літературно-мистецький вернісаж «Перша жінка в Луврі», Інтернет-подорож «Від Гавронців до Парижа», оформити віртуальну виставку репродукцій картин Марії Башкирцевої «Картини її належать світу, а серце землякам».


Найбільш влучні висловлювання Марії Башкирцевої, які можна використовувати при проведенні заходів:

  • Якби я народилася чоловіком, то підкорила б Європу. Народившись жінкою, я виснажила енергію на суперечки з долею і ексцентричні витівки.
  • Слова любові коштують усіх видовищ у світі, за виключенням хіба тих, куди йдеш, щоб показати себе.
  • Коли люди цілком щасливі, вони починають непомітно любити менше і кінчають тим, що віддаляються один від одного.
  • Слово «геній» володіє тою ж властивістю, що і слово «любов». У перший раз ледь наважуєшся написати його, а як раз написав, і підеш вживати його щодня з приводу кожної дрібниці.
  • Справжні егоїсти повинні робити лише добро: роблячи зло, сам дуже нещасливий.
  • Любов зменшується, якщо вже не може зростати.
  • Молитва – найбільша потіха тим, хто не може діяти. Я молюся, але я не вірую.
  • Бог є винахід, який рятує нас від розпачу… Чи Він існує чи ні, ми абсолютно зобов’язані вірити в нього, хіба ми зовсім щасливі, тоді можемо без нього обійтися.
  • Жінка до одруження – це Помпеї до виверження, а жінка після одруження – Помпеї після виверження.

Використана література:
Башкирцева М. К. Дневник / М. К. Башкирцева. – М. : Захаров, 2000. – 446 с.
Башкирцева : [ опис життя та діяльності ] // Цебрий В. В. Славный город : исторические и публицистические очерки. – Полтава : АСМИ, 2009. – 116 с.
Башкирцева Марія Костянтинівна // Проект «Україна». Галерея національних героїв / упоряд. А. Ю. Хорошевський. – Х. : Бібколектор, 2012. – С. 292–294.
Башкирцева Марія Костянтинівна // 100 видатних особистостей Полтавщини минулих століть. – Полтава : Артполіграфсервіс, 2003. – С.16–17.
Безпечна Ю. Марія Башкирцева: життєпис шляхетної панянки / Ю. Безпечна // Секретар-референт. – 2011. – № 9. – С. 92–97.
«Бог оставил мне живопись…» : [репродукции картин М. Башкирцевой] // Избранница судьбы Мария Башкирцева / сост. Т. Швец. – М. : Вече, 2008. – С. 156–246.
Бочарова С. Марія Башкирцева у пам’яті полтавців / С. Бочарова // Полтавський вісник. – 2013. – 2 серп. (№ 31). – С. 7.
Вертій Н. Горлиця з Черняківки : [ вірш ] / Н. Вертій // Сонячні зажинки : антологія творів літераторів Чутівщини / уклад. В. М. Колодій. – Полтава : Оріяна, 2011. – С. 238.
Від Гавронців до безсмертя // Берегиня України : за матеріалами радіопрограм для жінок "Берегиня", що звучали в ефірі протягом 1991-1994 років / ред. Т. Косенко. – К. : Мистецтво, 1995. – С. 32–38.
Вождаєнко В. Перша жінка в Луврі / В. Вождаєнко, Л. Гончаренко // Українська культура. – 2014. – №6. – С. 10–13.
Дмитренко Л. Картини її належать світу, а серце – землякам / Л. Дмитренко // Край. – 2009. – Лип. (№ 63). – С. 5.
Жаботинський П. Гортали сторінки славного життя / П. Жаботинський // Світлиця. – 2013. – 27 верес. – С. 12.
Жовнір Н. Поговоримо іще раз про Марію / Н. Жовнір // Нова газета по-полтавськи. – 2011. – 13-19 квіт. (№ 15). – С. 7.
«Залишитись на землі, щоб то не було» // Тесленко Л. Г. У світі мистецтва. – Полтава : Дивосвіт, 2002. – С. 36–39.
Іванов Ю. У Полтаві вшанували нашу славетну землячку Марію Башкирцеву / Ю. Іванов // Нова газета по-полтавськи. – 2010. – 24-30 листоп. (№ 47). – С. 13.
Короненко С. Нове слово про видатну українку / С. Короненко // Вітчизна. – 2009. – № 3/4. – С. 17–19.
Крапелька справжнього кохання // Кравченко О. В. Гербарій спогадів : нариси, статті. – Миколаїв : Світанок, 2009. – С. 27–28.
Лис В. М. Спалах генія : художньо-документальна повість / В. М. Лис, В. В. Лис. – Полтава : Полтава, 2008. – 124 с.
Марія Башкирцева : [ альбом ] / Полтавська обласна організація Національної спілки художників України. – Полтава : АСМІ, 2008. – 15 с.
Матвієнко Л. І. Осяяні красою і талантом: штрихи до портретів художниць-полтавок : (на допомогу вчителям української та світової літератур, образотворчого мистецтва й народознавства) / Л. І. Матвієнко, П. І. Матвієнко // Антологія краєзнавства Полтавщини : науково-методичний посібник / ред. П. І. Матвієнко. – Полтава : АСМІ, 2002. – С. 208–211.
Міщенко Н. Урятувалася від безіменності / Н. Міщенко // Демократична Україна. – 2009. – 4 груд. – С. 21.
На Чутівщині відзначили ювілей Марії Башкирцевої // Полтавський вісник. – 2013. – 29 листоп. (№ 48). – С. 5.
Нечитайло І. Я. Вічно молода Марія : віршована повість / І. Я. Нечитайло. – Полтава : Дивосвіт, 2006. – 152 с.
Париж, Париж… : [вірш] // Сябро Л. Ф. В серпневім зорепадовім саду : вибране. – Полтава : Оріяна, 2008. – С. 29.
Парижанка з-під Диканьки Марія Башкирцева : історично-документальна збірка нарисів / уклад. О. А. Кривобок. – Полтава : Техсервіс, 2009. – 116 с.
Про тебе, Маріє! : [вірш] // Сябро Л. Ф. В серпневім зорепадовім саду : вибране. – Полтава : Оріяна, 2008. – С. 33–34.
Сакун В. Є. Марія Башкирцева – у полоні глухоти : дослідницькі нариси : присвячується 155-річчю від дня народження М. К. Башкирцевої / В. Є. Сакун. – Полтава : Говоров С. В., 2013. – 56 с.
Слабошпицький М. Ф. Марія Башкирцева (Життя за гороскопом) : роман-есе / М. Ф. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал, 2008. – 240 с.
Таглина О. В. Мария Башкирцева / О. В.Таглина. – Х. : Фолио, 2009. – 122 с.
Тарнавська М. Здійснена мрія М. Башкирцевої / М. Тарнавська // Українки в історії / В. Борисенко [та ін.]. – К. : Либідь, 2004. – С. 212–217.
Три Марії : портрет з уяви Марусі Чурай, Марії Башкирцевої, Марії Бойко // Назаренко Р. І. Уроки літератури рідного краю. – Полтава : Оріяна, 2010. – С. 23–40.
Цветаева М. Встреча / М. Цветаева // Избранница судьбы Мария Башкирцева / сост. Т. Швец. – М. : Вече, 2008. – С. 74.
Шпак В. Марія Башкирцева : дівчина-загадка / В. Шпак // Урядовий кур’єр. – 2010. – 24 листоп. – С. 19.
Яловега Г. Обраниця долі, улюблениця муз – парижанка із Гавронців // Г. Яловега // Зоря Полтавщини. – 2013. – 20 верес. – С. 15.


Завідувач сектору «РТЦ
науково-методичного відділу»                                                   Співак В. І.


Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17












2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського