Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (0532) 52-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


     

Ой скажи ж ти, вітре, де біліють кості,

Довговусих, мудрих, сивих співунів?

Бо не знає ненька Україна й досі,

Де лягли у землю двісті кобзарів

        В. Рафальський «Дума про кобзарів»

 
     
            Кобзарство — унікальне явище не лише української, а й світової культури. Його носії — кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом.

Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, приречували на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України — думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії.

Неможливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без кобзарської тематики.

Лише декілька сторіч тому кобзарство було звичним явищем, і поширеним на всій території України. Розвиток кобзарства на Слобожанщині припадає на період масового заселення цього краю у XVII-XVIII ст.

В кінці XIX ст. в Україні нараховувалось близько 10 тисяч сліпих кобзарів та лірників, але через 20 років після встановлення Радянської влади їх залишилось близько декількох десятків.

Полтавщина часто зветься колискою кобзарства. На початку XX ст. на Полтавщині, як свідчить відомий етнограф і художник П. Мартинович, налічувалося кількасот кобзарів та лірників. Миргородський кобзар А.З.Парфиненко подав свідчення про 12 співців з Лубенщини та Миргородщини. Микола Сумець говорив про мешкання на Полтавщині 76 співців (переважно кобзарів). Опанас Сластіон доводив, що на Полтавщині в той час, кількість кобзарів та лірників становила близько 600-900 осіб. Такі відомі кобзарі, як Іван Кравченко-Крюковський, Федір Гриценко-Холодний походять саме з Полтавщини.

Кобзарство в усі часи свого існування було виразником прагнень і стремлінь українського народу. Зустрічаючись з представниками різних верств населення кобзарі активно впливали на формування елітарних ознак всіх тих, хто слухав їхні виступи чи безпосередньо спілкувався з народними співцями. Особливо велику роль кобзарство відіграло на перших стадіях свого формування і розвитку, коли кобзарі та лірники були і носіями усіх новин та в час відсутності ще часописів, радіо та телебачення були своєрідними засобами масової інформації.

В бібліотеках області пропонуємо організувати книжкові виставки, перегляди літератури, тематичні вечори, вечори-портрети, усні журнали та інші заходи, присвячені історії кобзарства на теми: "Струни бандури озвалися ніжно", "Вплив кобзарства на формування національної самосвідомості українського народу", "Кобзарство на теренах Полтавщини", "Кобзарство: традиції і сучасність", "Кобзарі здатні і пробудити дух свободи, і заколисати його", "Невмируща кобзарська слава", "Їх пісні любив народ", "З бандурою по світу білому", "Народні співці — кобзарі", "Провісник народної волі", "Жива пісня кобзаря", "Дзвінкоголоса кобза", "Славетні співці народу", "Заспівай — заграй, кобзарю", "І плакала, і сміялась кобза", "Відродження України неможливе без української пісні", "Кобзарська слава", "І співали срібні струни", "Грай, кобзо, грай", "Дзвенять бандури наді Пслом", "Кобзарському роду нема переводу", "Сріблястий кобзи передзвін", "Проблеми відродження кобзарського мистецтва", "Кобзи рокотом натхненний", "Життя, присвячене кобзарству", "Хай звучить українська кобза", "Ти повідай, повідай, кобзо...", "Край наш кобзарський", "Співали славу синам України" та інші.

Пропонуємо Вашій увазі розробку книжкової виставки: "Співці лицарської слави"

"Українські думи, що через століття передавались Гомерами України — кобзарями, — світять своїми барвами, почуваннями, лицарством у любові і ворожнечі, розмахом козацької відваги та філософської вдумливості". (А.Луначарський)

1 розділ "Кобзарство — феномен українського народу"

"Історія кобзарства на Україні, як і всяка історія, не являє собою чогось рівного, гладенького. Історія кобзарства переживала різні етапи свого розвитку: наростання, розквіт і занепад. А відповідно до цього весь час мінявся і самий образ кобзаря — від активного, бойового до підтоптаного нуждою, злиднями побитого, і навпаки". (Павло Тичина)

В розділі розмістити літературу про історію кобзарського руху на Україні.

2 розділ "Кобзарство на теренах Полтавщини"

"...Прийде час, коли про кобзарів будуть згадувати, як про щось дуже давно минуле, — і тоді-то важким докором ворушитимуть нащадки кістки наші... Скажуть, що ми й бачили, й знали кобзарів, і чули наше минуле у їхніх думах, — і нічого не зробили, щоб зберегти те духовне добро народне" (О.Г.Сластіон)

В  розділі   представити   літературу,  яка   розкриває   історію розвитку кобзарського мистецтва на Полтавщині.

3 розділ "Викорінення кобзарів та лірників в Україні"

"В 30-х роках почалося якесь гоніння на кобзарів та лірників, їх нікуди не пускали, ніде не давали їм виступати. Про це є безліч свідчень" (Віктор Мішалов, австралійський бандурист)

В  розділі   представити  літературу,  яка   показує  знищення кобзарства, яке почалося в 30-х роках минулого століття.

4 розділ "Кобзарські думи та пісні"

"Пісня, дума становлять народну святиню, кращу рису українського народу, в них горить любов до Батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає ніжне почуття жіночої любові, особливо материнської... Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим". (Микола Добролюбов)

В розділі  необхідно розмістити збірки українських дум та пісень, що виконувались кобзарями.

Літературу до книжкової виставки можна використати зі списку літератури, поданого в кінці.

Пропонуємо Вам примірний сценарій тематичного вечора "Історія кобзарства в Україні та на Полтавщині".

(На стіні — карта України. На ній фотопортрети кобзарів. Чутно переливи кобзи...)

Виходять ведучі

І ведучий. З глибокої давнини і до наших днів життя трудового народу послідовно відбивалося в пісні.

Народжена на безмежжі південних степів, в бурхливому Чорному морі або на східних базарах турецької неволі, пісня продовжувала жити. Вірні хранителі живої історії України — кобзарі передавали її з вуст в уста, з покоління в покоління.

В суспільному житті України кобзарство являло собою самобутнє явище. В житті інших народів, мабуть, важко знайти щось подібне.

Сліпі співці були ідеологами народних мас, їх наставниками, палкими патріотами своєї Вітчизни. Виконуючи пісні або думи, розкриваючи факти вітчизняної історії, вони, неначе віщі бояни, закликали народ до об'єднання і боротьби проти загарбників.

Високо цінував історичні пісні і думи поет Т.Г.Шевченко. Він писав: "Вичитав, що в Гомера немає нічого схожого на наші історичні думи-епопеї, як наприклад, думи "Іван Коновченко", "Сава Чалий", "Олексій Попович пирятинський" або "Втеча трьох братів з Азова", "Самійло Кішка" та їх й не перелічити! І всі вони так піднесено прості і прекрасні, що якби воскрес сліпець хіосський та прослухав би хоча б одну з них від того ж, як і він сам, сліпця-кобзаря або лірника, то розбив чи вдрузки свій луб'янець, названий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника".

Інсценізація: на битій дорозі гурт людей, у його оточенні сидить старий чоловік у білому довгому одязі з широкими рукавами, вишитому спереду вздовж усієї застібки, з широкою відлогою (капюшоні), — типовому одязі волхва. Старий чаклує, час від часу грає на гуслях.

II   ведучий.    Київська    Русь,   епоха   язичництва.    Отой незвичайний чоловік (показує на чоловіка в інсценізації) — волхв. Волхви — це жреці у Давній Русі, служителі язичницького культу. Саме вони записували стародавні перекази, міфи, так звані кощюни. Кощюни близькі до байок. Вони виконувалися в супроводі музики — співалися або промовлялися речитативом, як кобзарські думи. Волхви у Давній Русі були також і скоморохами (скоморох — це музикант, який грав на різних інструментах). А тих, хто грав на щипкових (кобзоподібних) інструментах і під їх супровід виконував старовинні епічні твори (билини-старини), вважають прототипами кобзарів, бандуристів, лірників.

I  ведучий. Першими талановитими співцями-музикантами були Мануйло, Боян і Митуса (Дмитро). Що ж розповідає про них історія? Мануйло — перший з відомих у літературних джерелах співців періоду Київської Русі. Згадується в літопису під 1137 роком як співець "гораздий", тобто визначний. Є відомості, що Мануйло прибув до Києва з Греції з двома товаришами. Був співаком у князя Мстислава, потім став єпископом смоленським.

II ведучий. Один з найвідоміших представників народних співців,   які  вважаються   прототипами   народних  кобзарів, змальований у "Слові о полку Ігоревім". Це — славний Боян. Боян — давньоруський співець-дружинник 2-ї половини XI - початку XII століття, уславлений у "Слові о полку Ігоревім". Його ім'я виявлено також в одному з написів у Софійському соборі в Києві. Автор "Слова" називає Бояна "вищим співцем", "внуком Велеса"  (давньоруського бога поезії, покровителем поетів), "соловієм давнього часу, який летить тропою Трояна", тобто шляхом пророчого, божественного натхнення. Образ Бояна відтворено в художній літературі й мистецтві.

Читець читає уривок із   "Слова о полку Ігоревім", де згадується Боян.

Гей, Бояне, дивна твоя мова:

Раз як вовк мчить вона степами,

То щебече, аж ходить діброва,

То зніметься і під небесами,

Як орел гордо, пишно буяє...

Гей, мистець був Боян над мистцями.

Як було давнину спогадає?

І незгоди князів й коромоли,

То не стадо лебедів пускає

Свої хижі, бистрі соколи.

***

На лебедя

То сокіл доганяє, ген в далі,

Лиш Боян свої пальці пускає,

Віщі пальці на струни, - щоб грали

Князям на славу і честь повідали.

I ведучий. Десь століттям пізніше (після Мануйла й Бояна) чарував співвітчизників своїм мистецтвом Митуса (Дмитро) — давньоруський співець у владики перемишлянського. Князь Дмитро Романович запрошував Митусу до себе в півчі, але той з гордості відмовився служити князеві.

II ведучий. Духовне життя Київської Русі було високим, а один із головних складників цієї духовності становили музичне інструментальне виконавство й співоче мистецтво.

На жаль, після розпаду Київської Русі до XVII ст., збереглося дуже мало відомостей про кобзарів. Наприкінці XVII ст. спостерігається деякий занепад кобзарського мистецтва. Поступово кобзу витісняють більш удосконалені інструменти, які на Україну все частіше потрапляють із Заходу. Кобза в ці часи опиняється в руках народних музикантів, незрячих старців. Народні кобзарі-сліпці донесли кобзу, а також кобзарські думи і пісні разом із старовинними кобзарськими традиціями до наших днів.

І ведучий. А ми продовжуємо мандрівку вглиб століть. Існує думка, що кобзарський професіоналізм зародився на Запорізькій Січі. До володінь Запорізької Січі входили території теперішньої Дніпропетровської, значна частина Запорізької і Кіровоградської, а також  частково   Херсонської і   Донецької  областей.  Тут кобзарство було дуже поширеним і дуже шанувалося. (Демонструються репродукції картин С.Васильківського "Сліпий кобзар з хлопчиком — поводирем", віньєтки М.Самокиша "Козацький загін у поході" і "Група кобзарів, що співають на ярмарку", "Кобза, торбан та бутон"). (Див. журнал "Україна"за 1988 рік, №12).

II ведучий. Кобза була невід'ємною частиною козацького побуту. Козаки носили її разом зі списом і шаблею, не розлучалися з нею ні в курені, ні в походах, ні в бою. Кобза була розважливою "дружиною вірною" запорожців. (Звучить "Запорізький марш").

Була на Запорізькій Січі і своя своєрідна школа, де навчали грати на кобзі та інших народних інструментах. Після закінчення цієї школи кобзарі-бандуристи, вивчивши також одну-дві іноземні мови (польську, турецьку чи татарську), ставали розвідниками у козаків. Проникаючи у сусідні держави з кобзою, розвідували укріплення противників, місця перебування бранців.

I   ведучий.   Запорізькі   кобзарі  виконували   також   місії посланців-вістунів та часто супроводжували козацьких послів. Найдавнішим кобзарем, який діяв у козацькому війську на Запорізькій Січі, був Антін Головатий (1744-1797). Автор пісень "Ой Боже наш, Боже милостивий", "Ой годі нам журитися", які дійшли до наших днів. Уже на схилі віку старий запорожець, порубаний у битвах та нездатний володіти шаблею, вбачав у кобзі засіб існування. З нею він розважав товариство, складав пісні та думи про історичні події та славні походи, очевидцем яких був сам. Відомими на Запоріжжі були також кобзарі Данило Бандурка та Грицько Кобзар.

(Виконуються уривки думи "Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі").

II ведучий. Кобзарство стало душею й гордістю простого народу. Кожен куточок України мав своїх кобзарів і гордився ними. Побутувало кобзарство, в основному, в таких регіонах (показує на карті):

1. Гетьманщина (у XVII ст. вона називалась Військо Запорізьке). Територія Гетьманської держави обіймала за Б.Хмельницького колишні воєводства Київське, Брацлавське й Чернігівське, частину Волинського, а також частину Білорусі (Чавський полк). Столицями Гетьманської держави свого часу були Чигирин, Батурин, Глухів.

2. Наддніпрянщина (Полтавщина, Черкащина, Київщина);

3. Слобожанщина (південно-східна частина Сумщини, Харківщина).

I ведучий. Північна частина Гетьманщини (Сіверщину) (показує на карті) представлена такими співцями, як Григорій Любисток, Остап Вересай, Терентій Пархоменко, Андрій Шут, Андрій Бешко, Іван Романенко, Аврам Гребінь (показує портрети названих кобзарів).

II ведучий. Із часом кобзарство стало однією з найдійовіших суспільних сил у здійсненні найзаповітніших мрій українців. Кобзарі брали активну участь в українських народно-визвольних рухах.

Перенесемось у буремні роки Коліївщини — великого народно-визвольного повстання селян Правобережної України в 1768 році проти польсько-шляхетського гніту. Почавшись у районі Чигирина (показує на карті), воно охопило всю Київщину і, частково, Поділля. На чолі повстання стояв запорожець Максим Залізняк.

І ведучий. Про Коліївщину описано у поемі Тараса Шевченка "Гайдамаки". А ще цим історичним подіям присвячена книга Миколи Глухенького "Весняні води". А гляньте, що то за гурт людей зібрався такий?

(Інсценізація уривка з поеми Т.Шевченка "Гайдамаки". Сидить кобзар, грає на кобзі. Навколо нього люди з колами й косами (типовою зброєю гайдамаків) слухають спів. Кобзар співає, або звучить магнітофонний запис:

Літа орел, літа сизий

Попід небесами:

Гуля Максим, гуля батько

Степами-лісами.

Ой літа орел сизий,

A за ним орлята:

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп'ята,

Сини його, діти...

Шануйтеся ж, вражі ляхи,

Скажені собаки:

Йде Залізняк

Чорним шляхом

За ним гайдамаки.

II ведучий. Кінець XVIII ст. приніс із собою повне поневолення українського народу, а з ним і цілковитий занепад старого кобзарства. Як відомо, тоді було скасовано Гетьманщину, знищено Запорізьку Січ, українських діячів ув'язнено, заслано до Сибіру та Північної Росії, а народ, разом із землею, на якій стільки пролив своєї крові, був поділений між тими, хто найбільше вислужився на його поневоленні.

I ведучий. Бідному невольникові-кріпакові було вже не до кобзи, і тому він покинув її, як покинув раніше шаблю та рушницю. Цю покинуту напризволяще кобзу підхопили каліки-співці, які й зберігали її аж до наших днів. Отже, з кінця XVIII ст. кобза стає інструментом убогих калік, що з її допомогою випрошують собі  милостиню.   Серед цих  сліпих  кобзарів особливо відзначились такі, як Андрій Шут, Іван Крюковський, Федір Холодний, Архип Никоненко, Остап Вересай... Творчість їх припадає на XIX століття.

II ведучий. Розглянемо розвиток кобзарства на Полтавщині.

Полтавщина здавна є колискою пісенної культури. Саме тут народилась поетеса Маруся Чурай, що стала дівчиною-легендою.

Тут, під Миргородом, історик В.Я.Ломиковський вперше склав рукописний збірник дум і пісень, а другий дослідник — Н.А.Цертелєв, записавши на Полтавщині думи від кобзарів, видав їх окремою книгою. Дата виходу книги "Опыт собирания малороссийских песней" (1819 рік) є початком етнографічних досліджень в Україні.

II ведучий. Полтавщина є також батьківщиною всесвітньовідомих кобзарів Архипа Никоненка, Остапа Вересая, Михайла Кравченка та багатьох інших.

XI археологічний з'їзд, що відбувся в Києві 1873 року, вивчивши творчість кобзаря Остапа Вересая, констатував, що "Остап Вересай є останнім кобзарем малоруським". Цим твердженням було покладено початок буржуазній теорії занепаду народної творчості. Те, що Остап Вересай не останній кобзар, розумів і сам Остап Микитович. У 1875 році після одного публічного виступу в Петербурзі учні Академії художеств Порфирій Мартинович і Опанас Сластіон прохали Вересая розповісти їм про кобзарів.

А лише тільки настало літо, виїхали на Полтавщину, де познайомились з Іваном Кравченком-Крюковським, Трифоном Магазиним, Опанасом Савченком, Неховай-Зубом (від нього О.Сластіон вивчився грати на кобзі) і т.д.

Вивчаючи кобзарство, Мартинович і Сластіон робили графічні портрети кобзарів, записували від них різні варіанти дум і пісень.

На початку 1880-х років до дослідництва кобзарства підключився і письменник Василь Горленко. Він зустрівся з кобзарем Іваном Кравченком-Крюковським і залишив для нас біографічну довідку про життя і творчість народного співця.

І ведучий. В той же час, проживаючи на Полтавщині, П.Д.Мартинович зайнявся вивченням репертуару полтавського кобзаря Федора Гриценка (Холодного), який був таким віртуозом, що міг навіть грати ногами на кобзі гопак та інші танці.

У 1900 році, переїхавши з Петербурга в Миргород, художник О.Г.Сластіон продовжував дослідження кобзарства. У перший же рік перебування на Полтавщині він познайомився з 14-ма кобзарями і серед них відомими співцями — Самійлом Яшним і Михайлом Кравченком. Вивчивши творчість кобзаря Кравченка, він опублікував у журналі "Киевская старина" статтю "Кобзар Михайло Кравченко і його думи". Цією статтею він завдав нищівного удару теорії "занепаду народної творчості".

Дбаючи про збереження для майбутніх поколінь мелодій українських дум, О.І.Сластіон одним з перших в Україні почав записувати "мелодії дум" на фонограф.

У 1908 році він писав: "... Прийде час, коли про кобзарів будуть згадувати, як про щось дуже давнє і минуле, — і тоді-то важким докором ворушитимуть нащадки кістки наші... Скажуть, що ми й бачили, й знали кобзарів, і чули про наше минуле у їхніх думах, — і нічого не зробили, щоб зберегти те духовне добро народне".

II ведучий. Громадськість України відгукнулась на цей заклик. За ініціативою Лесі Українки на Полтавщину була споряджена музично-фольклористична експедиція на чолі з композитором Філаретом Колессою. Він записав мелодії дум кобзарів М.Кравченка, А.Савченка, Явдохи Пилипенко, М.Дубини, Опанаса Сластіона та багатьох інших. Підсумком цієї експедиції були публікації двох томів "Мелодій українських народних дум" (1910 та 1913 років).

І ведучий. Відразу ж після Великої Жовтневої соціалістичної революції настав справжній розквіт кобзарського мистецтва.

Народні співці почали об'єднуватись в капели бандуристів. Так, на Полтавщині в 1925 році були створені капели в Миргороді (художній керівник І.М.Скляр), у Полтаві та інших містах. У 1935 році полтавська капела бандуристів об'єдналась з київською і стала носити звання Першої зразкової капели бандуристів.

Відзначаючи майстерність цього колективу, газета "Правда" в 1936 році писала: "...Заслуга українських майстрів мистецтва в тому, що вони твердо стоять на базі народного мистецтва. В народності їх сила... Вона своїми коренями йде глибоко в пісенну творчість і від цього така ясність і мелодійність, безпосередність і чарівна свіжість".

Під час Великої Вітчизняної війни капела припинила своє існування. Музиканти із зброєю в руках пішли на фронт захищати Батьківщину. І лише в 1946 році Державна Заслужена капела бандуристів УРСР під керівництвом О.Міньківського відновила свою роботу.

II ведучий. За останні роки в кобзарському мистецтві сталися значні зміни. В багатьох музичних школах і училищах відкрилися класи гри на бандурі. Кваліфікована підготовка бандуристів веде до дальшого розвитку цього мистецтва; створюються ансамблі і капели бандуристів. В Полтаві капела була організована в 1952 році.

Не міліє цілюще джерело козацької слави. Щорічно збирає Шар-гора Говтвянська, що на Козельщині шанувальників обласного свята "Козацької слави цілюще джерело". Під час його проведення організовуються театралізовані події з життя козацького стану. А благодатна Великобагачанська козацька земля також щороку збирає прихильників української народної творчості на обласне свято кобзарського мистецтва "Взяв би я бандуру..." імені Федора Кушнерика.

I ведучий. На цьому закінчуємо нашу мандрівку вглиб віків, яка допомогла нам ознайомитися з історією українського кобзарства.

Завдячувати за невтрачену пам'ять про таке унікальне явище в світовій культурі, як українське кобзарство, ми повинні визначним діячам української культури, збирачам і популяризаторам народних дум і пісень — Пантелеймонові Кулішу, Миколі Лисенку, Лесі Українці, Климентові Квітці, Філарету Колессі та іншим. На початку XX століття з ініціативи та за активного сприяння Лесі Українки було споряджено експедицію, під час якої з вуст сорока кобзарів записано (з нотним текстом) народні думи. Пізніше, Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка у Львові видало у світ двотомну книгу "Мелодії українських народних пісень".

Звучить дума "Плач невільників".

II ведучий. Завдяки цьому такий величезний пласт української народної культури, як кобзарство, не пропав безслідно, не розвіявся на дорогах історії, а був збережений для нащадків. Маємо перейнятися почуттям морального обов'язку та громадянської відповідальності й повинні зробити все, щоб не лише зберегти, а й примножити і передати ці нетлінні цінності духовного життя нашого народу прийдешнім поколінням українців.

 

Список літератури, який допоможе в організації як книжкових виставок та переглядів літератури, так і в проведенні масових заходів.

Про Всеукраїнський фестиваль бандурного мистецтва імені Остапа Вересая: Указ: 26 верес. 2008 р. № 858/2008/Україна. Президент (2005- ; В.А.Ющенко) // Урядовий кур'єр. — 2008. — 2 жовт. — С. 11.

"Божа людина цей кобзар" // Культура і життя. — 2006. — 21 черв. — С. 1.

Борт, І. Кобзарському роду нема переводу / І.Борт // Село Полтавське. — 2006. —- 2 черв. — С. 9.

Вербицька, І. Бандуру взяв, і як заграв! / І.Вербицька  // Українська газета. — 2003. — 20 лют. — С. 13.

Військові пісні і танці. Героїчна пісня як засіб зміцнення лицарського духу. Роль кобзарів. — Львів: Літературна агенція "Піраміда", 2007. — 180 с.

Гинда, Владимир. Идейные бродяги: [Кобзари после революции 1917 года] / В.Гинда // Корреспондент. — 2009. — № 37. — С. 46-48.

Димченко, С. Кобзарський етнографічний концерт Гната Хоткевича / С.Димченко // Народна творчість та етнографія. — 2007.— №5. —С. 89-93.

Долинський, В. "Взяв би я бандуру..." / В.Долинський // Полтавський вісник. — 2007. — С. 29.

Долинский, В. На Полтавщине чтят народных маэстро / В.Долинский // Киевский телеграфъ. — 2007. — 15-21 июня. — С. 13.

Ємець, Василь. Кобза та кобзарі : Репринтне видання /В.Ємець. — К. : Музична Україна, 1993. — 111 с.

Жеплинський, Б. Кобзарство — носій і виразник лицарських ідей та чину / Б.Жеплинський // Народознавство. — 2003. — Верес.-жовт. (№64/65) — С. 23-26.

Жеплинський, Б. Рапсоди України : Кобзарська енциклопедія / Б.Жеплинський // Берегиня. — 1993/1994. — Ч. 2/3. — С. 137-141.

Жеплинський, Б. Реєстр народних співців, які були знищені в 30-х роках, або доля яких невідома / Б.Жеплинський // Українська культура. — 1992. — № 6. — С. 26-27.

Зуб, В. Заспівай нам свою пісню, кобзаре-земляче / В.Зуб // Вісті Хорольщини. — 2000. — 12 квіт. — С. 8.

Зьола, М. Кобзарське мистецтво в грамзапису / М.Зьола // Вітчизна. — 2005. — № 7/8. — С. 143-149.

Ігнатенко, О. "Бандуристе, орле сизий" / О.Ігнатенко // Зоря Полтавщини. — 2007. — 1 черв. — С. 3.

Клітна, Н. "Наша дума, наша пісня не вмре, не загине..." / Н.Клітна // Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — №3. — С. 50-55.

Кобзарі України // Літературна Україна. — 2004. — №№ 9,11,13.

Кобзари // Хорошевский А. 100 знаменитых символов Украины / А.Хорошевский. — X. : Фолио, 2007. — С. 118-123.

Козлов, С. Кобзарство живе і сьогодні / С.Козлов // Вісник Пенсійного фонду України. — 2004. — № 3. — С 50-51.

Криворучко, Л. Є крила в кобзи невидимі / Л.Криворучко // Позакласний час. — 2008. — № 1. — С. 9-18.

Кушпет, В. "Кобзарські "устини" мають таємний код" / В.Кушпет // Українська культура. — 2007. — № 6. — С. 30-31.

Литвин, М. Розстріляний з'їзд : Національне відродження / М.Литвин // Учитель. — 1998. — № 5. — С. 22-29.

Маринчик, С. Ліричні струни кобзаря Нечепи / С.Маринчик //Молодь України. — 2001. — 18 жовт. — С 4.

Марченко, Л. Носії української історії / Л.Марченко // Край. — 2008.—№45. —С. 8-9.

Мельничук, Г. Народні співці історії / Г.Мельничук // День. — 2000. —15 верес. — С. 8.

Музиченко, Я. Мандрівка до царства правди / Я. Музиченко // Чумацький шлях. — 2001. — № 1. — С. 5-8.

Недавний, А. Кобзари / А.Недавний // Бизнес-афиша. — 2008. — 28 мая. — С. 30.

Нечай, Т. "Кобзарювання — це наш хліб, філософія, спосіб життя" / Т.Нечай, О.Негода // Влада і політика. — 2001. — 20-26 квіт. (№15). — С. 26.

Нудьга, Г. Український поетичний епос / Г.Нудьга. - К. : Знання, 1971. — 48 с.

Пастернак, А. Козацька медицина : Секрети довголіття бандуристів / А.Пастернак // Чаша агапіта. — 2005. — № 7. — С. 3.

Підгорбунський, М. Кобзарі та бандуристи в Україні / М.Підгорбунський // Київська старовина. — 2003. — № 4. — С. 170-175.

Приступ, Наталка. Кобза для визволення / Н.Приступ // Україна молода. — 2009. — 31 берез. — С. 13.

Розсоха, Л. "Присягаю на досмертну вірність" : (Українська ідея : від миргородського кобзарства до оонівського підпілля) // Полтавська Петлюріана : Число 5. Матеріали шостих Петлюрівських читань, проведених у Полтаві 22 серпня 2002 р. — Полтава, 2003. — С. 157-182.

Свято кобзарського мистецтва : у селищі Велика Багачка на Полтавщині відбулося свято сучасних майстрів гри на древньому інструменті // Урядовий кур'єр. — 2007. — 30 трав. — С. 16.

Сивачук, Н. Мандрівні співці в житті українців / Н.Сивачук // Дивослово. — 2005. — № 7. — С. 63-68.

Скобельський, Д. "Взяв би я бандуру..." / Д.Скобельський // Голос України. — 2007. — 1 черв. — С. 8.

Сластьон, О. Портрети українських кобзарів О.Г.Сластіона : (Альбом). — К. : Вид-во АН УРСР, 1961. — 63 с.

Стратілат, А. Думи в контексті виконавських традицій українського кобзарства / А.Стратілат // Пам'ять століть. — 2007. — №6. —С. 124-132.

Фещенко, Р. Проклятые советской властью / Р.Фещенко // Корреспондент. — 2006.— № 8. — С. 80-81.

Чабада, М. Урок-мандрівка "історія кобзарства в Україні" /М.Чабада // Українська мова і література в школі. — 2004. — №4. — С. 46-51.

Черемський, К. Кобзарство у визвольних змаганнях 1917-1921 pp. / К.Черемський // Визвольний шлях. — 1999. — № 9. — С. 103-108.

Шапочка, Я. Историки и исследователи сталинских репрессий 20-30 годов до сих пор не когут установить, проходил ли в Харькове "черний съезд", после которого НКВД уничтожило цвет украинского кобзарства / Я. Шапочка // Факты и комментарии. – 1999. – 7 сент. – С. 11-12.

Шендрик Л. Кобзарство – феномен українського народу / Л. Шендрик // Край. – 2006. - №25. – С. 10.

 

Матеріал підготувала

головний бібліотекар з питань зберігання

книжкових фондів бібліотек

Полтавської області                                                    Безпалько І.І.

Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17












2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського