Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (05322) 2-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Календар знаменних і пам’ятних дат Полтавщини

Хроніка культурного життя Полтавщини

Критичні зауваження, побажання та пропозиції

Зведений каталог періодичних та інформаційних видань, які передплачені провідними бібліотеками м. Полтави

Календар знаменних і пам’ятних дат

Інші видання

Мистецька Полтавщина

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


Загадка Євгена Гребінки: історія романсу «Очі чорнії»
Бібліографічна розвідка

Зміст

1. Знайомий незнайомець Євген Гребінка.
2. Біографія одного романсу.
3. Переклади і переспіви романсу.
4. Література.

1. Знайомий незнайомець Євген Гребінка.

Євген Павлович Гребінка – байкар, письменник, перекладач, педагог, громадський діяч. Йому належить своєрідне місце в літературі 30-40-х років ХІХ століття. Його творчість сприяла становленню української літератури, донесенню її до широкої громадськості. Саме за це його пам’ять шанують на Україні.
Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище, що за 16 кілометрів від Пирятина на Полтавщині (тепер — село Мар’янівка Гребінківського району), в родині героя Вітчизняної війни 1812 року. Дитячі роки минули серед розкішної полтавської природи. Як закохано він писав про місце свого народження: «Вже я так думаю, що нема на світі кращого місця, як Полтавська губернія. Господи Боже мій милостивий, що за губернія! І степи, і ліси, і сади, і байраки, і щуки, і карасі, і вишні, і черешні, і усякі напитки, і воли, і добрі коні, і добрі люди...».
Отримавши початкову домашню освіту, Євген Гребінка 1825 року вступає до Ніжинської гімназії вищих наук (тепер — Ніжинський педагогічний університет імені М. Гоголя). На той час це був один з найкращих навчальних закладів Російської імперії. Тут навчалися разом з ним : М. Гоголь, В. Забіла, Н. Кукольник та інші майбутні письменники. Тут він розпочинає свою творчу діяльність: пише вірші та байки, пробує себе у драматургії — створює комедію «У чужі сани не сідай», перекладає українською пушкінську «Полтаву».
Після закінчення влітку 1831 року гімназії Пирятинське повітове дворянство обирає Євгена обер-офіцером ескадрону щойно сформованого 8-го Малоросійського козачого полку. Але військова служба не приваблює 19-річного юнака. Він мріє про літературну творчість і незабаром подає у відставку. Упродовж двох років він жив у батьківському маєтку, відвідував сусідів, приймав їх у себе, працював над «малоросійськими приказками» (вийшли з друку 1834 року). Але невдоволений атмосферою глухого провінційного хутора та окрилений першими літературними  успіхами, молодий поет на початку 1837 року переїхав до Санкт-Петербурга, де викладає російську словесність у військових навчальних закладах. Тут він знайомиться і  співпрацює з О. Пушкіним, М. Гоголем, М. Некрасовим, І. Тургенєвим, І. Криловим, В. Жуковським, В. Бєлінським, І. Сошенком, М. Маркевичем, К. Брюловим, Т. Шевченком. Він допомагає останньому викупитися з кріпацтва. Завдяки Євгену Павловичу з’являється на світ перше видання «Кобзаря». В 1841 р. Є. Гребінка видає альманах «Ластівка», на сторінках якого публікувалися твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Боровиковського, В. Забіли та Т. Шевченка. 1843 року було надруковано роман «Чайковський». Справи Гребінки ідуть добре, він багато друкується. Але в час творчих успіхів серце поета сповнюється журбою за далекою й рідною Україною. В «Оповіданнях пирятинця» читаємо: «Люблю я тебе, мила батьківщино. Розкішна твоя природа, чисте і ніжне повітря твоє, неземним сладострастям воно наповнює груди мої !»
Творчість Є. Гребінки-прозаїка розвивалася в напрямку від романтизму до реалізму. Протягом п’ятнадцяти років він написав близько 40 повістей, романів і оповідань. Всенародну славу поетові принесли байки, він створив байку нового типу, оригінальну, як за своїм національним забарвленням, так і соціально-політичним спрямуванням. «Його байки визначаються яскравим національним колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією», - писав І. Франко. Основу сюжету більшості байок становлять соціальні питання. У них яскраво простежується протест проти поміщицької сваволі, хабарництва чиновників і суддів. А ще він був тонким ліриком. Його перу належить популярна пісня «Ні, мамо, не можна нелюба любити», романс «Очи чорные», вірші-пісні «Помню, я еще молодушкой была», «Казак на чужбине». З 1846 року письменник почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів. Живучи в Санкт-Петербурзі важко витримував клімат, тому невдовзі через невиліковну хворобу Є. Гребінка помирає (3)15 грудня 1848 року. Тіло його перевезено і поховано у с. Мар’янівці Гребінківського району.
вгору
2. Біографія одного романсу.
Сталося так, що на життєвому шляху Євген Гребінка зустрів дві дівчини, які стали його коханням.
Першою була сестра М. Новицького — однокласника по Ніжинській гімназії — Мар’яна. Познайомились вони влітку 1831 року в садибі її батька у селі Снітин Лубенського повіту Полтавської губернії. Кількаденне перебування Євгена в Снітині, прогулянки з Мар’яною парком, тривалі розмови в колі її сім’ї і друзів докорінно змінили душевний стан поета. Мар’яна зачарувала його. Це було сильне захоплення.
Далі були проводи Євгена на військову службу в козацький полк, повернення зі служби в рідне Убіжище: весь цей час Мар’яна була для нього наче оберіг. У 1833 році після зустрічі в Пирятині з конференц-секретарем Академії мистецтв Росії, відомим мистецтвознавцем Василем Григоровичем  — Євген приймає рішення їхати в Петербург. Він сподівається, що за деякий час (коли «стане на ноги») приїде по Мар’яну і тоді вони вже будуть разом назавжди. В день його від’їзду вони довго прогулювалися берегом Сули, обмінялись обручками, заприсяглися вірно чекати один одного. На жаль, у 1837 році, піддавшись на умовляння місцевого багатія пана Свирського, Мар’яна порушує дану нею клятву і одружується з ним. Євген Гребінка дуже гостро переживав зраду коханої.
Із похмурого Санкт-Петербурга Євген майже щоліта приїздив на Україну, до свого Убіжища. І ось влітку 1842 року, перебуваючи тут, він відвідав сусіда, свого доброго приятеля відставного штабс-капітана Ростенберга, який мешкав у селі Рудка (тепер — Гребінківського району Полтавської області). Тут Євген познайомився з онукою капітана — красунею Марією. Батьки дівчини рано померли, тож вона жила з дідусем, який дуже її любив. Євгена вразила краса, скромність і аристократизм Марії. Вона полонила серце поета. Цього ж, 1843 року і була написана знаменита поезія, яка згодом стала відома в усьому світі як романс «Очі чорнії». Із її появою ось уже понад півтора століття не вщухає полеміка між шанувальниками творчості нашого славетного земляка: кому ж він присвятив ці рядки? В автографі поезії присвята відсутня. Тому дослідники й не дійдуть згоди: одні стверджують, що вірш присвячений майбутній дружині поета Марії Ростенберг, другі — першому коханню Євгена Мар’яні Новицькій.
Прихильники присвяти дружині стверджують, що в ніч після одержання згоди на шлюб з Марією Євген, повернувшись додому, не міг заспокоїтись, усю ніч не спав. У його уяві поряд з ним була Марія, її чудові очі... Рука мимоволі потяглася до пера, і — на аркуш паперу лягли натхненні рядки:
Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас!
Как боюсь я вас!
Знать увидел вас
я в недобрый час.
Прихильники ж присвяти Мар’яні Новицькій звертають увагу на канонічний текст романсу і стверджують, що це вірш — спогад, звернений у минуле, до кохання, якого вже не повернути:
Ох, недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное,
Сожжено на нем сердце бедное.
Попри розрив з Мар’яною, Євген не ремствує на свою долю і все ж закінчує вірш словами подяки коханій за прекрасні дні минулого:
Все, что лучшего в жизни
Бог дал нам,
В жертву отдал я огневым глазам.
Та кому б не був присвячений цей чудовий твір, він завжди виховуватиме і викликатиме в людей почуття справжнього кохання, «...нерозгадане, — за словами самого Євгена Гребінки, — таємниче, святе почуття, яке возвеличує людину».
30 червня 1844 року Євген та Марія одружуються. За рік у них народилася донька Надійка. На жаль, їхній щасливий шлюб виявився коротким. Незабаром стан здоров’я Євгена почав погіршуватися. Він захворів на сухоти, які тоді не лікували і помер, проживши лише 36 років. Але творіння його живуть і житимуть вічно. Серед них — романс «Очі чорнії».
Як відомо, невдовзі після публікації 10 січня 1843 року в "Лите¬ратурной газете" вірша Гребінки "Чорнії очі" російський композитор Микола де Вітте 26 лютого цього ж року одержав у Москві від Цензурного комітету дозвіл на друк мазурки "Очи чёрные". За титульною сторінкою видання йшов нотний розпис музичного твору і його поетика, в якій слово в слово повторювався вірш Євгена Гребінки "Чёрные очи". Дивно, але авторство поетичної частини "Мазурки" не вказувалося. Як романс у варіанті мелодії "Мазурки" не прижився в Росії. Серед музикознавців і співаків йшов подальший пошук більш сприйнятливого музичного супроводу романсу. Та, нарешті, в кінці ХІХ ст. рішення було знайдено. Романс зазвучав по-новому. Остаточно мело¬дика романсу закріпилася після виконання цього твору всесвітньо відомим співаком Федором Івановичем Шаляпіним.     Записана в 1911 році на грамплатівку мелодія романсу "Очі чорнії" у виконанні Ф. І. Шаляпіна стала своєрідним еталоном і до сьогодні зберігається у виконанні професійних співаків і аматорів світу.
вгору
3. Переклади і переспіви  романсу.
Юрій Татаренко, найвідоміший із перекладачів романсу, народився в родині військового офіцера у 1927 році в Татарстані. Довгий час родина проживала в Середній Азії. 1943 року сімнадцятирічний юнак був призваний до війська і захищав Вітчизну від німецько-фашистських загарбників в одному з полків Третього Білоруського фронту. 1945 року повернувся до м. Києва, де вступає на мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту. Після закінчення навчання працював літредактором і перекладачем журналів «Знання і праця» та «Людина і світ», газет «Хрещатик» і «Киевские ведомости». Впродовж усього життя писав вірші і перекладав поезії О. Пушкіна, російських поетів-піснярів. Вийшовши на заслужений відпочинок, він не полишив своїх уподобань, продовжував займатися літературною і громадською діяльністю. Його лебединою піснею став всесвітньо відомий романс на слова українського письменника і поета-класика Є. П. Гребінки "Очі чорнії".
Чому саме цей твір привернув його увагу? Справа в тому, що починаючи з часу опублікування поетики і першого варіанту музичного супроводу романсу (1843 р.), незважаючи на його визнання і широку популярність, навколо нього склалося багато різночитань та інших нез’ясованих питань. По-перше, автентичний текст романсу невідомо ким і коли став доповнюватися новими куплетиками явно ресторанного типу, як-то: "скатерть белая залита вином…" або "по обычаю петер¬бургскому, по обычаю чисто русскому мы не можем жить без шампанского …" і т. д. Все це змішувалося з класичним Гребінчиним текстом романсу і до сьогодні така мішанина звучить зі сцен. Юрій Пилипович не міг змиритися з таким спотворенням творчості письменника і в 1998 році вперше здійснив переклад автентичного тексту поетики романсу "Очі чорнії" рідною українською мовою поета. Ось ця перлина українського романсового співу (газета "Хрещатик", 22.12.1998 р.):
Очі чорнії аж палаючі!
Очі пристрасні та жадаючі!
Як люблю я вас! Як боюся вас!
Певно, стрів я вас у недобрий час.
Темний погляд ваш – як морська глибінь
По душі моїй в нім жалоби тінь.
Бачу пломінь я переможний в нім:          
Серце спалено у вогні страшнім.
Та жену журбу і печаль свою.
На мою судьбу я не ремствую
Найдорожче все,
що Господь дав нам,
Я пожертвував огняним очам.
Здійснивши вдалий переклад поетики романсу "Очі чорнії" українською мовою, він прийнявся за з’ясування авторства остаточного варіанту музичного супроводу романсу.
В численних нотовиданнях романсу авторство його музичного супроводу приписується різним композиторам, народу або взагалі вказується, що "авторство невідоме". Юрій Пилипович присвятив встановленню істини не один рік наполегливих наукових пошуків. Фонди провідних бібліотек Києва, Москви, Ленінграда, фонди державних архівів і приватних музичних колекцій – ніщо не лишилося поза увагою допитливого дослідника. Нарешті він впевнено стверджує: "І тепер є всі підстави оголошувати зі сцени його [романсу] призабуте авторство: вірш Євгена Гребінки, музика Флоріана Германа в обробці Софуса Гердаля …"
Юрій Пилипович так був закоханий у цю тему, що останні роки свого життя присвятив ліричним переспівам романсу "Очі чорнії". Ним було підготовлено декілька варіантів переспівів поетики романсу, які, на жаль, він так і не встиг опублікувати.     .   
В 2008 році романс "Очі чорнії" вперше за 165 років був виконаний українською мовою зі сцени українським співаком і композитором – гітаристом Ігорем Петровичем Якубовським. Глядачі були в захваті і, не перестаючи, викликали співака на "біс". Так, романс "Очі чорнії", істинно автентичний Гребінчин романс, а не "суржик", який часто звучить по телевізору та радіо під іменем нашого поета, став упевнено пробивати собі дорогу на українську сцену, заволодівати також і національним ефірним простором.      
Добрим словом згадають і численних дослідників життя та творчості поета, серед яких на чільному місці буде й ім’я Юрія Пилиповича Татаренка.   
вгору
4. Література.
1. Бойко, В. Перший Кобзар // Гребінчин край. – 2012. – 2 лют. – С. 4.
2. Гребінка Євген Павлович // Шаров, І. 100 видатних імен України / І. Шаров. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 97-101.
3. Демченко, К.До 200-річчя від дня народження Є. П. Гребінки // Край. – 2012. - №  94. – С. 16-18.
4. Євген Гребінка (1812-1848) // Топська, Н. Любов – наснага, любов – журба … / Н. Топська. - Донецьк: ПП «КД «Проспект-Прес», 2007. – С. 57-79.
5. З когорти класиків нового письменства // Трудова Полтавщина. – 2007. – 16 лют. – С. 7.
6. Загадка Євгена Гребінки // Гребінчин край. – 2010. – 28 січ. – С. 8.
7. Зиль, А. До історії могили Є. П. Гребінки // Гребінчин край. – 2012. – 2 лют. – С. 4.
8. Натхненний романсом // Гребінчин край. – 2010. – 28 січ. – С. 8.
9. Припутень, О. Євген Павлович Гребінка і Гребінківщина: Літературно-краєзнавчі нариси. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011. – 378 с.
10. Припутень, О. Про козацьке походження Євгена Павловича Гребінки // Гребінчин край. – 2011. –27 січ. - С. 3.
11. Романс  Євгена Гребінки «Очі чорні» присвячено лубенці // Козюра, І. В. З літопису рідного краю: нариси / І. В. Козюра, В. М. Козюра. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011. – С. 101-107.
12. Степаненко, Н. Євген Гребінка – «один із перших орачів нашої літературної ниви» // Рідний край. – 2009. - №  1. – С. 154-158.
13. Тарахан, В. Євген Гребінка (1812-1848) // Гребінчин край. – 2012 . – 2 лют. – С. 7- 8.
14. Шкурка, М. Юрій Татаренко – перший перекладач і автор поетичних переспівів романсу Євгена Гребінки «Очі чорнії» // Гребінчин край. – 2011. – 13 жовт. – С. 7.
вгору
Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17














2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського