Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (0532) 52-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


12.11.2009
Книжкова виставка

Книжкова виставка «125 років створення Полтавського дослідного поля» представлена у сільськогосподарському відділі (4 поверх, кімн. 408) Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського.

    



Полтавське дослідне поле, створене з ініціативи Полтавського товариства сільського господарства (у 1855 р. на його базі була організована Полтавська дослідна станція).

 

Розвиток аграрного сектору будь-якої країни неможливий без його наукового забезпечення. Як свідчить історія, не оминув такий підхід і вітчизняне сільське господарство. Заснування Полтавського дослідного поля (нині Полтавський інститут агропромислового виробництва ім. М. Вавилова УААН) стало першоосновою класичної сільськогосподарської дослідної справи, відправною точкою на шляху до академізаціїї галузевої науки. Багато в чому завдяки саме цій події про сільське господарство в країні з кінця ХІХ століття почали говорити як про агрономію, підкреслюючи тим, що відбувся процес його «онаучнювання». Таке бачення сільського господарства утвердилося завдяки праці видатних учених-аграріїв, які творили тоді науку на українських землях, — завідувачів відповідних кафедр: агрономії — Імператорського університету Св. Володимира (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка) професора С. Богданова (1859—1920) та землеробства — Імператорського Київського політехнічного інституту ім. Олександра ІІ, професора П. Сльозкіна (1862—1927). Не менш вагомими були здобутки і професора агрономії Імператорського Харківського університету А. Зайкевича (1842—1931) — першого методолога вітчизняної агрономії.

Цікава й повчальна передісторія появи Полтавського дослідного поля — першої казенної постійно діючої галузевої інституції в країні, доля якої повністю відповідає закону збереження речовини: «Ніщо не виникає з нічого і нікуди безслідно не зникає». Ще 1866 р., через рік після свого заснування, Полтавське товариство сільського господарства ставить питання про створення власної дослідної установи для потреб розвитку основної галузі економіки свого регіону. Цю пропозицію вніс у вересні 1866 року секретар товариства Ф. Гейдук. Правління товариства на чолі з його президентом — князем Л. Кочубеєм — її схвалило, але через відсутність необхідних коштів дослідну форму організували в маєтку його дружини — «Демидівка», хоч повноцінної діяльності, на жаль, так і не розгорнули. У 1878 р. знову відбуваються дебати серед членів товариства про створення дослідного поля, які тривали й наступного року. Але тільки після звернення правління товариства у січні 1882 р. до державних інстанцій і згоди Міністерства державних маєтностей та Полтавського губерніального земства виділити кошти цю справу було спрямовано в конструктивне русло.

Прикладів успішного втілення досягнень дослідної справи у практику сільського господарства в ХІХ ст. було небагато. Показовими у цьому відношенні стали роботи відомого вченого і практика-агронома О. О. Ізмаїльського віце-президента Полтавського сільськогосподарського товариства (з 1883 р.), ініціатора організації Полтавського дослідного поля. Він розробляв методи боротьби з посухою, розкрив значення антропогенного фактора у висушуванні степів та накреслив шляхи підвищення врожайності сільськогосподарських культур глибокий обробіток грунту, снігозатримання, заліснення ярів, полезахисні лісосмуги тощо.

Працюючи управителем маєтку князя Кочубея Дячкове в Полтавській губернії О. О. Ізмаїльський впровадив у господарство цього землевласника полезахисні лісосмуги, протиерозійні лісові насадження на схилах та ставки в гирлах балок і ярів, раціональне землевпорядження, багатопільні сівозміни з чистими парами та багаторічними злаково-бобовими травами, сортові посіви зернових та інших культур, глибоку оранку та інші агрокультурні заходи. Він перетворив це господарство на зразкове за урожайністю та прибутковістю. Багато що із впровадженого О. О. Ізмаїльським в кінці ХІХ на початку ХХ ст. збереглося до теперішнього часу, позитивно впливаючи на продуктивність польового господарства на землях Диканьського району Полтавської області.

 10 жовтня 1884 р. загальні збори земства затвердили Статут дослідного поля, а 28 жовтня того ж року товариство обирає першу Раду дослідного поля. На пропозицію А. Зайкевича та І. Стебута, 12 квітня 1885 р. загальні збори товариства першим директором Полтавського дослідного поля обирають Б. Черепахіна, який став розробником першої програми польових досліджень, що, фактично, розпочались у серпні. Цю програму неодноразово доповнювали і змінювали з окремих позицій наступні керівники. Найбільш значущі для свого часу у світовому контексті зміни було запроваджено керманичами установи В. Дьяковим, Ю. Соколовським, С. Третьяковим.

Головною особливістю, яка відрізняла діяльність Полтавського дослідного поля від аналогічної в інших країнах, став пріоритет польового досліду над вегетаційним і лабораторним, поширеним насамперед у Східній Європі. Було запроваджено новий підхід, а саме — надання рекомендацій щодо ведення сільського господарства, якими передбачено на основі спеціально відпрацьованих методик спочатку проводити польовий експеримент у часі. Важливість і необхідність його належним чином оцінила згодом радянська влада з її великомасштабним колективним веденням аграрного виробництва. Це дало змогу зробити наступний крок на шляху сільськогосподарської науки в лоно складових природознавства. І до Полтавського дослідного поля існували різні галузеві інституції, наприклад показове поле при сільськогосподарській школі у с. Богоявленському, поблизу Миколаєва, створене 1790 р. професором М.Лівановим. Ще раніше — з 1721 р. — діяла «Польова аптека Малоросії», теж на Полтавщині, в Лубнах, а після нього — Акліматизаційний сад І.Каразіна на хуторі Основ’янцях у колишньому Богодухівському повіті Харківської губернії — з 1809 р., славетний Імператорський Нікітський ботанічний сад біля Ялти — з 1812 р., полезахисні дослідні лісопосадки В.Ломиковського — протягом 1834—1835 рр. у Миргородському повіті Полтавської губернії і маловідоме сьогодні — перше дослідне поле з постійною ділянкою землі у власному маєтку князя В.Кудашова на Полтавщині — з 1879 року (всі результати 12-річних дослідів князь передав до новоствореного Полтавського дослідного поля).

Є ще один унікальний дослід в історії Полтавського дослідного поля, якому не багато й не мало — 124 роки. Всі підручники з агрономії цивілізованих країн світу про нього згадують, це — беззмінний посів озимого жита на площі 0,4 гана одному полі за «дідівською» технологією вирощування, починаючи з 1885 року. В основі — оранка на глибину 16—20 см, потім — передпосівна культивація на 6 см, а далі сівба 15—20 вересня на цю ж глибину нормою 220 кг/га. І все. Жодних добрив і, практично, за весь час стодвадцятичотирирічного експерименту жодних хімічних засобів захисту, при цьому маємо врожай протягом багатьох останніх років майже незмінний — на рівні від 9 до 12,9 ц/га (у 2004 році).

Серед піонерських наукових здобутків Полтавського дослідного поля, так званого «українського Ротамстеда», який виник в одному з теперішніх славетних куточків України — на «гоголівській» мальовничій Полтавщині, варто відзначити такі:

1) вона перша шляхом багатолітніх дослідів довела, що підвищення врожаю озимини і ярих зернових культур залежить не від глибини, а від часу проведення оранки;

2) ранні чисті пари і пожнивне лущення із зяблевою оранкою на чорноземах збільшує врожай зернових не менш як на 30—50%;

3) за результатами вегетаційних дослідів доведено позитивний вплив на ґрунт раннього обробітку. Виявилося, що на ранніх парах і на ранній оранці восени під ярі накопичується більше вологи й азоту;

4) доведено, що для Лісостепу України доцільно використовувати пари, зайняті кормовими травами — вико-вівсяною сумішшю, люцерною, еспарцетом, конюшиною або ж кукурудзою, картоплею, а також висівати кормовий буряк і багато іншого.

Слід згадати і про напрацювання співробітників станції за радянську добу. Зокрема, назвемо унікальний для регіону експеримент, в основі якого — розробка І. Овсінського щодо широкомасштабного застосування поверхневого обробітку. Завдяки нині вже покійному І. Моргуну та польовим експериментам на Полтавській дослідній станції в Україні було запроваджено ґрунтозахисну систему землеробства з контурно-меліоративною організацією території. До розпаду Радянського Союзу вона застосовувалася на площі 1 млн. га і була покладена урядом республіки в основу стратегії розвитку землеробства до 2010 року.

Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17












2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського