Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Пошук по електронному каталогу

Сенсорний інтерфейс
Тел.: (05322) 2-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Усі контакти
Головна

Про бібліотеку

Історична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

Новини
Анонси

План заходів

Поточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Нові надходження
Ресурси бібліотеки

Каталоги і картотеки

Електронний каталог

Віртуальні виставки

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні

Інформаційні

Краєзнавчі

Методичні

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотеки

Основні послуги

Додаткові послуги

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації
(Програма Сприяння Парламенту ІІ)

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бібліотеки - мости до е-урядування


Т. Г. ШЕВЧЕНКО І ПОЛТАВЩИНА

Великий Кобзар тричі приїздив на Україну і тричі відвідував Полтавщину.

Перша подорож (1843 – 1844) – це початок періоду «трьох літ», розпочалася в Качанівці. Євген Гребінка був першим, хто запросив і привіз Т. Шевченка до себе на батьківщину, в Убіжище, влітку 1843 р. У липні-серпні 1843 р. Т. Шевченко проживав у Березовій Рудці, Линовиці, Ісківцях, Лубнах та ін. На початку жовтня з рідної Кирилівки поет знову повернувся на Полтавщину. У Березані 9 жовтня написав вірш «Розрита могила». Тоді ж, приїхавши до Яготина, копіює портрет кн. Рєпніна. Загалом проживав там аж до 10 січня 1844 р. В цей період він відвідує Березову Рудку, Андріївку Гадяцького пов., Пирятин, Ковалівку.

Друга подорож відбулася в 1845 – 1846 рр., після закінчення Петербурзької Академії мистецтв. 23 березня 1845 р. Тарас Шевченко отримав дозвіл на поїздку в Україну і виїхав на запрошення О. А. Лук’яновича в с. Мар’їнське Миргородський пов. Там він повинен був малювати портрети членів родини поміщика. Цю справу відклали на осінь, а літо поет провів у роз’їздах по містечках і селах Полтавщини (виконуючи завдання Київської археографічної комісії). Побував у Решетилівці, Шедієвому на Орелі, Василівці (Хорольського пов.), Старих Санжарах, Устивиці, Ромнах та ін. На початку липня 1845 р. Т. Шевченко прибув до Полтави.

«Час приїзду і термін перебування Т. Г. Шевченка у Полтаві точно встановив і переконливо довів відомий літературознавець П. П. Ротач. Він звернув увагу на маловагому на перший погляд деталь російськомовної повісті «Близнецы», у якій відбилися полтавські враження поета: співаки церковного хору, який був на той час у Полтаві, повідомляють герою повісті Степану Мартиновичу Левицькому, що «завтра после литургии владыка отъезжает в Переяслав и что они, его певчие, туда же едут по почте». Звернувшись до «Полтавских губернских ведомостей» за 1845 р., П. П. Ротач з’ясував, що архієпископ прибув у Полтаву 23 червня, а виїхав після 1 липня. Працюючи над повістю у засланні Т. Г. Шевченко, безумовно, не міг читати названу газету, але згадав про подію, свідком якої був сам».

Три-чотири дні у першій декаді липня 1845 р. вважається тим періодом, коли Тарас Шевченко перебував у Полтаві. Якою ж Тарас Шевченко побачив Полтаву? Мабуть такою, яку описує історик М. Сементовський : «Я не могу сказать, чтобы Полтава была пышный, шумный, кипящий жизнью город, как Харьков или другие города; нет, в Полтаве постоянно господствует тишина и спокойствие, кажется, суждено этому городу вечное безмолвие и мир после страшного двухвекового беспокойствия, кровопролитий, окончившихся на полях ее славным поражением всех врагов…» (1846 р.).

Метою перебування Тараса Шевченка в Полтаві було замалювати історичні будівлі та пам’ятні місця. Він замалював Хрестовоздвиженський монастир, відвідав оселю Івана Котляревського, якого вважав батьком української літератури, виконав акварельний малюнок «Будинок Котляревського в Полтаві». Він створив безцінний живописний документ – залишив нам первісний образ хати І. П. Котляревського. Обидва полтавські малюнки Тараса Григоровича зараз зберігаються в Київському музеї Т. Г. Шевченка. Поет відвідав міське кладовище, відшукав могилу письменника якого дуже шанував, доземно йому вклонився. Саме Тарас Шевченко першим звернувся до поетичного вшанування Івана Петровича, створивши поетичну елегію «На вічну пам’ять Котляревському», пророчі слова з якої золотими літерами викарбовані на пам’ятнику на могилі поета.

І ще одна дуже цікава історія пов’язує Тараса Шевченка і Полтаву. У 50-ті роки ХІХ ст. Т. Шевченко відбував заслання на півострові Мангишлак. Біля хати, в якій він оселився, викопав криницю і посадив біля неї гілку верби, яку купив на базарі в Оренбурзі. В 1963 р. в полтавському дендропарку дендролог Яценко Яніна Яківна висадила маленьку гілочку «шевченківської верби», привезену з далекого Казахстану.

У липні Тарас Шевченко відвідав Прилуки, Густинський монастир, Сокиринці; у 20-х числах липня – у Ромнах стає свідком і учасником знаменитого тоді навіть за межами України Іллінського ярмарку. Після поїздки на ярмарок, поет відвідує Сорочинці, Лубни, Переяслав і, сповнений яскравими враженнями, з приходом осені, поспішає углиб Полтавщини. 4 жовтня в Миргороді він пише ліричні вірші «Не завидуй багатому» і «Не женися на багатій». Це були перші ластівки його поетичного злету. Своєрідна «болдинська осінь» Т. Г. Шевченка, проведена в Мар’їнському, ознаменувалася створенням таких визначних творів, як «Єретик», «Сліпий» («Невільник»), «Стоїть в селі Суботові…». Прямуючи з Мар’їнського на Київ, Тарас Григорович відвідує Ісківці, а захворівши, надовго зупиняється у переяславського лікаря Андрія Козачковського. Та навіть хвороба не пригасила вогню духу, і тут, у Переяславі та В’юнищах, поет пише “Наймичку», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Давидові псалми», а 25 грудня 1845 р. – безсмертний «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»).

Третя подорож почалася 25 травня 1859 р. Тарас Шевченко проїхав через Зіньків і Гадяч у західні повіти губернії, зупинившись лише в Пирятині, де 10 червня написав мініатюру «Ой, маю, маю я оченята…». А в цей час його чекали в Полтаві. Поет дуже хотів заїхати в наше місто. Його давній друг по Петербургу, викладач малювання в Полтавській гімназії, Федот Ткаченко писав у грудні 1860: «Приїжджай, тільки весною, удобніш буде тебе приймати…». Та не діждались полтавці бажаного гостя. Прийшла сумна звістка про передчасну смерть поета.

Іще за життя Т. Г. Шевченко відчував, що Полтавщина стала близькою йому, й відтоді до кінця життя згадував її села й міста, людей, із якими пощастило познайомитися.

 

ПАМ’ЯТНИК Т. Г. ШЕВЧЕНКУ В ПОЛТАВІ

 Пам’ятник видатному сину українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку в Полтаві відкрито 12 березня 1926 року. Знаходиться монумент у мальовничому Петровському парку навпроти Краєзнавчого музею. Споруджений він за проектом українського скульптора, уродженця Полтавщини І. П. Кавалерідзе.

Іван Петрович Кавалерідзе (1887 – 1978), скульптор, сценарист і кінорежисер, драматург і прозаїк, оригінальний творець, що залишив слід у духовній культурі українського народу, народився на хуторі Ладинському поблизу міста Ромни колишньої Полтавської губернії. Дитинство Івана минуло в селі Талалаївці, де навчався в земській школі. Завдяки дядькові С. А. Мазаракію, художнику й археологу, Кавалерідзе вступив до Київського художнього училища, де під керівництвом Ф. Балавенського розвивав хист до ліплення. Першою успішною курсовою роботою в училищі стала композиція «Творчість». В основі її – думка про утвердження правди в прекрасному. В 1909 – 1911 роках Іван Петрович навчався в Петербурзькій Академії мистецтв та паризькій майстерні скульптора Н. Аронсона. На той час він був автором скульптурного портрета Ф. Шаляпіна (1909), пам’ятника княгині Ользі у Києві (1911), Тарасу Шевченку в Ромнах (1919).

У 1924 році Іван Кавалерідзе очолив в Харкові творчу майстерню, створену із обдарованих безпритульних дітей.Замовлення на виготовлення пам’ятника Т. Г. Шевченку в Полтаві було першим для майстерні.

Зараз мало кому відомо, що спершу пам’ятник мали відкрити до 8-ї річниці Жовтневої революції, і роботи по його спорудженню були в основному закінчені восени 1925 року. Але відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку було 12 березня 1926 року. З нагоди цієї події відбувся багатолюдний мітинг жителів Полтави, навколишніх сіл та гостей з інших міст. Коли спало покривало, полинула добре знайома всім чудова мелодія композитора Г. П. Гладкого, і кількатисячний хор заспівав «Заповіт». Цим незвичним хором керували добре відомі полтавцям композитори В. М. Верховинець та Ф. М. Попадич.

Пам’ятник виконано із залізобетону. Висота фігури – 1,8 м, постаменту – 3,2 м. На його формах позначився вплив художніх принципів конструктивізму. Матеріал, незвичний для монумента, відповідає його формам. П’єдестал подано як асиметричне нагромадження площин і обсягів, з яких органічно виростає постать поета. Суворий лаконізм, узагальнені композиції форм пам’ятника створюють образ борця за свободу, за народну справу. На одній із площин вирізьблено слова із «Заповіту» «…І вражою злою кров’ю волю окропіте”.

Під час Великої Вітчизняної війни пам’ятник лишився не зруйнованим остаточно, але пошкодженим. Після вступу до Полтави німці прокладали кабелі зв’язку та електрики до своїх штабів та тилових служб. Пам’ятник Т. Шевченку чимось став їм на заваді, і якийсь німецький вояк молотком відбив носа, вухо і частину вуса скульптури. По цим щербинам на бетоні німці проклали кольорові електрокабелі. Іншу історію розповідає в своїх спогадах Ярослав Курдидик, український вояк і поет, який у 1942 році був у Полтаві: «Я повертався з Полтавського музею… коли зирк: недалеко від пам’ятника зупинилось військове авто, а з нього вийшли німецькі вояки і пішли в напрямок пам’ятника, почали його оглядати і вилазити на нього…

- Що ви хочете робити з цим пам’ятником? – запитую, звертаючись до молодого лейтенанта…

- Я маю наказ розсадити оцього Леніна.

- Так це ж не Ленін, пояснюю йому, - а найбільший український поет Шевченко.

- Який там український поет Шевченко? Голова у нього лиса, вуса. Я вже не один пам’ятник Леніна перевернув…». І тільки втручання німецького командування, клопотання самого Я. Курдидика помогло зберегти пам’ятник.

Вдруге доля пам’ятника була під загрозою вже після війни, у 1947 році. Як згадує тодішній головний архітектор Полтави Л. С. Вайнгорт, в цей час до міста завітав перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов. При знайомстві з Полтавою він звернув увагу на пошкоджений пам’ятник Т. Г. Шевченку. «…Хрущов просить мене пояснити, в якому стилі виконано пам’ятник. Відповідаю: - В стилі конструктивізму, із залізобетону.  Микита Сергійович… звертає увагу на пошкодження пам’ятника і потім говорить: “Цей пам’ятник є незрозумілим для народу, його не слід реставрувати… Батько українського народу заслуговує на те, щоб у Полтаві стояв новий пам’ятник із бронзи, такий, як у Києві». «До нового пам’ятника справа не дійшла, - пише далі Л. Вайнгорт, - але місцеве начальство довгий час не дозволяло провести реконструкцію пам’ятника. Майже десять років після візиту Хрущова він стояв порушений… Тільки в кінці 50-х років… один із керівників виніс догану міському керівництву за пошкоджений пам’ятник».

У 60-х роках ХХ ст. в СРСР розгорнулася боротьба з «формалізмом у мистецтві». Під загрозою опинився і пам’ятник Тарасу Шевченку у Полтаві, який різко критикували представники партійної номенклатури. Пам’ятник Т. Шевченку у Сумах демонтували. А полтавський потребував термінового ремонту. Кошти на це, з огляду на розгорнуту кампанію, не виділялися. Щоб зберегти пам’ятник, 90-річний Іван Петрович Кавалерідзе запропонував замінити бетонний постамент на бронзовий, навіть виділив із власних коштів сто тисяч карбованців. Але пам’ятник відстояли, частину коштів використали на реставрацію – “одягнули» Кобзаря у кварцовий розчин, решту повернули скульптору.

У 1978 р. в останньому інтерв’ю Іван Кавалерідзе  на питання “Які свої твори він вважає одкровенням?» - автор назвав пам’ятники княгині Ользі у Києві, Артему в Бахмачі та Тарасу Шевченку в Полтаві. Останній ремонт пам’ятника було зроблено у 2008 році.

Режим роботи:
Понеділок-четвер: 9.00 – 19.00
П’ятниця, неділя: 10.00 – 18.00
Вихідний: субота

Санітарний день: останній понеділок кожного місяця
Наша адреса:
36020 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17














2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського