Цього року Україна відзначає 210 річницю з дня народження Кобзаря. Творчість Тараса Григоровича Шевченка справила вирішальний вплив на становлення української культури, мови, літератури. Без Шевченка не було б українського народу. Дуже часто у сільській хаті було всього дві книги – Біблія та «Кобзар». Народ вважав Тараса Шевченка за свого захисника. Залишилось кілька легенд, у яких Тарас Григорович, завдяки своєму розуму та впливу, ставив на місце знахабнілих панів. У цих переказах Тарас Шевченко набуває рис козака-характерника, що має при собі «книжечку» у якій міг прочитати те, що у світі буде і переховується від ляхів(!).
Цілком можливо, що народ добре усвідомлював, від яких саме "ляхів" переховується таємничий характерник Шевченко. Але вголос таке казати не годилось...
Ми вирушаємо у нашу подорож з місцевості, де народився та провів дитинство майбутній Кобзар. Отже, прямуємо до [[Національного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка"|11]]
<img src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/8/81/1843_-_Taras_Shevchenko_-_Avtoportret.jpg/285px-1843_-_Taras_Shevchenko_-_Avtoportret.jpg">Починаємо нашу подорож з місцевості, де народився Тарас Шевченко. Це Звенигородський район Черкаської області, зараз тут знаходиться Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». Задовго до появи офіційних музеїв місцеві люди намагались зберегти та вшанувати місця, де народився та провів дитинство майбутній Кобзар. Збереглись легенди та перекази про це місце, обростаючи з кожним разом все більш неймовірними подробицями (іноді на догоду пануючій ідеології). Сам заповідник було створено згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 р. і розташовується на території сіл [[Моринці]], [[Шевченкове]], [[Будище]] та [[Вільшана]].
<img src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/a/aa/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0.jpg" width="600" height="450">Саме у цьому селі народився Тарас Шевченко. З цього села походить родина його матері Катерини Бойко. Бойки були вільними селянами, але Катерина вийшла заміж за кріпака Григорія Шевченка з великої любові, тому її діти народились теж кріпаками. Назва села, за однією з версій, походить від слова «морити», тобто, окурювати вулики димом. У Моринцях традиційно видобували мед та процвітало пасічництво. Родина Шевченків з дозволу пана [[Енгельгардта|Вільшана]] кілька років жила у хаті Андрія Колесника, або по вуличному, Копія. Копій був розбійник і відбував покарання на засланні. На жаль для Шевченків, розбійник втік, зібрав ватагу і знову зайнявся грабунком, а до Григорія навідувався, вимагаючи плату за проживання у його хаті. Тому через деякий час родина повернулась до [[Керелівки|Шевченкове]].
<img src="https://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/images/morynci/4.jpg">У Керелівці (зараз це Шевченкове) пройшли дитячі роки Тараса Шевченка, родина його батька Григорія Шевченка походить саме з цього села. Треба зробити зауваження щодо написання назви. Керелівка з’явилась ще на картах Боплана, вона позначена поруч з лісом, який називався Керелів ліс. Після того, як владу захопили росіяни, назву було русифіковано як Кирилівка, саме таке написання і подавалось у радянських підручниках. Хоча самі жителі називали своє село саме Керелівкою. Зрештою, село перейменували у Шевченкове, на честь Тараса Григоровича. Родина Шевченків проживала у цьому селі аж до другої половини ХХ ст. Стара хата Шевченків, яку він [[змалював|малюнки]], не зберіглась, племінники поета, Петро та Прокіп Шевченки, встановили жорно на місці дідівської хати, написавши: «Тут була хата Тараса Гр. Шевченка». Зараз у селі знаходиться реконструйована за малюнком Кобзаря хата, у якій зберігаються речі побуту родини Шевченків. Батьківську хату Шевченкові довелось покинути ще хлопцем, тоді, коли його записали козачком у маєтку [[Енгельгардтів|Вільшана]].
<img src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1c/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2._%D0%93._%D0%A5%D0%B0%D1%82%D0%B0_%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D1%83_%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96_%281843%29.jpg/1200px-%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A2._%D0%93._%D0%A5%D0%B0%D1%82%D0%B0_%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D1%83_%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96_%281843%29.jpg" width="600" height="450" >Будище належали родині Енгельгардтів, які мали тут літню дачу. У Будищах малий Тарас служив козачком при панові Павлу [[Енгельгардту|Вільшана]]. Назва села походить від будницького промислу, тут виготовляли поташ та смолу у будах шляхом випалювання деревного вугілля. Але існує легенда про те, що Будища названо на честь самотнього козака, який перший оселився у цій місцині. На питання подорожніх, як він живе самотою, то козак завжди відповідав, що людей «буде ще». У Будищах в око впадають три старі дуби, які названо «Тарасовими дубами». Подейкують, що у дуплі одного з них малий Тарас ховав свої [[малюнки]].
<img src="https://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/images/budysche/3.jpg">Містечко Вільшана стоїть на річці Вільшанці і було осередком проживання панів Енгельгардтів. У Вільшаній колись знаходився маєток, де малий Тарас спершу прислужував на кухні а потім був призначений покоєвим козачком. До Вільшаної малий Тарас був змушений прийти, оскільки домовився з дяком-малярем з Хлипнівки, що буде його учнем. А оскільки він був кріпаком, то для такого навчання потрібно було отримати дозвіл пана. На біду для Тараса, управитель маєтку призначив меткого хлопчину кухарчуком. Але кухня була явно не для нього, тож пізніше він таки дозволив зустрітись з паном, рекомендувавши зробити того покоєвим [[художником|малюнки]]. Але пан вирішив, що козачок йому потрібніший...
Саме з Вільшаної юний Тарас мусив вирушати до [[Вільнюса]]. І саме під час цієї подорожі він вперше побачив [[Київ]].
<img src="https://www.mandry.ck.ua/wp-content/uploads/2016/02/IMG_0035.jpg" width="600" height="450">Енгельгардти походили з Балтійських країн, були русифікованими німцями, тому часто виїжджали до Вільнюса за службовими потребами (Павло Енгельгардт служив ад’ютантом у віленського губернатора Римського-Корсакова). Шевченко мусив їхати з паном. Проте потяг до малювання не залишив його. Коли у Вільнюсі пан застукав свого козачка за малюванням, то жорстоко покарав його і наказав випороти. Але згодом він відпустив Тараса у навчання до віленських художників (наприклад, Йонаса Рустемаса) – мати покоєвого художника було престижно. Втім, Павло Енгельгардт невдовзі стає офіцером уланського полку і тому змушений виїхати у [[Петербург]].
<img src="https://www.govilnius.lt/images/5e26a1a065af261844417dc8?w=600&h=450">За словами вченого-мистецтвознавця Платона Білецького, Шевченко у Києві сумарно прожив менше двох років. Але у творчості поета Київ займає важливе місце. Вперше Тарас побачив Київ у почті свого пана, коли вони їхали до Вільнюса. Юнацькі враження залишились з ним назавжди. Вдруге Шевченко приїхав до Києва вже вільною людиною. Тут він робить ряд замальовок, викладає малюнок у Київському університеті, який зараз носить його ім’я. На жаль, через участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, Тараса Шевченка заарештовують і засуджують до заслання. Втретє Тарас Григорович прибуває до Києва вже після заслання, він прогулюється містом разом з другом Іваном Сошенком та мріє придбати землю у Києві. Не судилося, його знову заарештовують і відправляють до [[Петербурга|Петербург]] під нагляд. [[Малюнки|малюнки]] Шевченка про Київ того часу зараз становлять надзвичайну історичну та культурну цінність. Адже зроблені вони були до того, як Київ став активно розбудовуватись.
<img src="https://chudokiev.com/wp-content/uploads/2018/10/park_shevchenko_2.jpg" width="600" height="450" >У Петербурзі Тарас Григорович потрапив до художньої артілі Шрияєва – Енгельгардт збирався заробляти на картинах свого художника. Невдовзі Шевченко познайомився з Іваном Сошенком (який, до речі, похований у Корсунь-Шевченківському недалеко від рідних Шевченкових країв), а через нього і з місцевим Товариством заохочення художників. Василь Жуковський та Карл Брюллов вирішили викупити молодого поета та художника з кріпацтва. Павло Енгельгардт заломив за Тараса шалену суму в 2500 рублів. Гроші вдалось знайти розігравши портрет Брюллова в лотерею. Кажуть, що у лотерею вклалась і царська сім’я, через що росіяни неодноразово закидають Кобзарю «невдячність» до царів. Водночас, сам Тарас чудово розумів, що якби не царі, то його в принципі не довелось би викуповувати з кріпацтва. Не дивно, що ледве ставши на ноги як вільна людина, Кобзар повертається в [[Україну]].
<img src="https://s3-eu-central-1.amazonaws.com/sverediuk.com.ua/wp-content/uploads/2015/04/Taras-SHevchenko-----student-Peterburgskoy-Akademii-Galina-Neledva.jpg" width="600" height="450">Поки була можливість, Тарас Шевченко мандрував Україною у складі археографічної комісії Київського університету, відвідував [[Київщину]], [[Чернігівщину]], [[Черкащину]], [[Полтавщину]]. Багато [[малював|малюнки]], ніби відчував, що воля, яку він отримав – це ненадовго. Царська влада не могла залишити у спокої «небезпечного вільнодумця». Цей період припав на розквіт його творчості і у літературознавстві називається за рукописною книгою самого письменника – «[[Три літа]]».
<img src="https://spadok.org.ua/images/unkrainians/%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE._%D0%92_%D0%93%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96_%D0%A2%D0%A6.jpg" width="600" height="450">Старовинне містечко Корсунь знаходилось недалеко від батьківщини Кобзаря. Сам поет неодноразово бував тут, гостюючи у свояка та родича Варфоломія Шевченка. Тарас Григорович любив малювати місцеві парки, зберігся старовинний каштан, під яким Кобзар особливо любив малювати. Зберігся Корсунський (Суліївський) альбом [[замальовок|малюнки]] Шевченка. Містечко також відомо своєю фортецею, яку наказав збудувати Богдан Хмельницький, та більш пізнішим палацом Понятовського, який став садибою князів Лопухіних. Для того, щоб відзначити пам’ять національного письменника (а ще, здається, щоб приглушити козацькі асоціації) Корсунь у радянський час було перейменовано у Корсунь-Шевченківський. Саме тут знайшов останній спочинок вірний друг Тараса Григоровича художник Іван Сошенко.
Черкащина стала місцем останнього спочинку Кобзаря. Його поховали на [[Чернечій горі|Канівського]], зараз її називають Шевченковою.
<img src="https://www.t-shevchenko.name/files/THSh/paints/1963-10/078.jpg" width="600" height="450">Поема «Великий льох» та вірш-епілог «Стоїть в селі Суботові» Шевченко написав на Полтавщині невдовзі після відвідин [[Суботова|Черкащину]]. Там він змалював церкву-усипальницю Богдана Хмельницького і за свіжими враженнями написав [[вірші|Три літа]], у яких підводив підсумок діяльності гетьмана. Хмельницького Кобзар оцінював критично, наочно спостерігаючи наслідки гетьманової недалекоглядної політики.
У Миргороді поет написав два ліричні вірші: «Не завидуй багатому» та «Не женися на багатій». Поет заводить дружбу з родиною [[Закревських]] та відвідує їх маєток на Полтавщині.
<img src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/2/2c/Subotiv_church_of_Bohdan_Khmelnytsky.jpg" width="600" height="375">Маєток Закревський у Березовій Рудці пам’ятає Тараса Шевченка. Шевченко товаришував з Віктором Закревським. Той запросив поета до родового маєтку, яким керував Платон Закревський – за свідченням сучасників, холодний та жорстокий чоловік. Його дружина Ганна була у шлюбі нещасною, багато хто вважає, що вона і Тарас Шевченко були коханцями. Їх стосунки виглядали романтично, але Платон Закревський ніяк не реагував на це. Тому або йому було байдуже, або ніяких стосунків не було, ми можемо лише здогадуватись. Хай там як, але Галині Закревській Кобзар присвятив кілька віршів та написав портрети родини Закревських.
Надовго у Закревських Тарас Григоровичі ніколи не зупинявся, продовжуючи свою подорож як учасних [[Археографічної комісії|Україну]].
<img src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/8/86/Palac_003.jpg" width="600" height="450" >У серпні і в грудні 1845 року до В'юнищ, що поблизу Переяслав-Хмельницького, приїжджав Тарас Шевченко. Зупинявся він у місцевого поміщика Степана Самойлова. Тут він створив малюнок-сепію «У В'юнищі» з авторським написом ліворуч унизу чорнилом. Малюнок входить до альбома 1845 року. Місцевість надихнула поета на плідну творчість. Саме у В'юнищах Шевченко написав такі вірші: «Холодний Яр», "Псалми Давидові", "Маленькій Мар'яні", «Минають дні, минають ночі», «І мертвим, і живим...», «[[Три літа]]». Зараз це село затоплене водами [[Канівського]] водосховища.
<img src="https://www.t-shevchenko.name/files/THSh/paints/1961-07b/227.jpg" width="600" height="450">Тарас Шевченко дружив з меценатом та покровителем мистецтв Григорієм Тарновським та його небожем Василем. Він часто гостював у маєтку Тарновських у Качанівці Чернігівської губернії. Тарновські залишили детальні спогади про відвідування поетом свого маєтку. Їх стосунки були дуже теплими, Тарас Григорович подарував родині кілька рукописів та свою найвідомішу картину «Катерина» і став кумом Надії Тарновської. Більше того, коли поет потрапив на заслання, уся родина Тарновських доклала зусиль щоб приховати та зберегти «крамольні твори» поета, хоча у них проводились обшуки. А після поверння поета Василь Тарновський викупив у Тараса Шевченка ряд творів, розпочавши шевченківську колекцію.
Пізніше Тарновські отримають у володіння [[Канівський|Канівського]] повіт, де знаходилась могила Тараса Шевченка.
<img src="https://gdb.rferl.org/18E6EA70-7289-4948-B374-AC3B47B764A6_w600_h350.jpg">Це містечко стало останнім прихистком Кобзаря. Як він і заповідав, його поховали на високій могилі, з якої відкривається вид на Дніпро. Чернеча гора швидко стала називатись серед місцевих Шевченковою. Канів було обрано місцем поховання Тараса Шевченка не просто так. Він здавна вважався святим місцем для запорожців. Старі козаки йшли в монахи саме на Чернечій горі (чому вона так і називається), у Канівський монастир. Кілька гетьманів спочивають у Каневі.
Під час похорону тіло поета доставили із Санкт-Петербурга, накривши, за козацьким звичаєм, китайкою. Влада Російської Імперії намагалась заборонити похорон, або принаймні, вимагала обмежитись родинним колом. Але по суті, поховання Кобзаря швидко стало надзвичайно велелюдним, з промовами та панахидами. Зрештою, налякана влада викликала війська для придушення ймовірного бунту. Але цього тоді не сталось.
На цьому ми [[завершуємо]] нашу подорож шляхами Тараса.
<img src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/c/c7/%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%B0_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%285%29.JPG" width="600" height="800">Шлях Тараса Григоровича Шевченка був нелегким. Він передбачив багато чого з нашого життя, хоч і не побачив цього вживу. Навіть до такого омріяного скасування кріпацтва він не дожив кілька місяців. А зараз він по праву є національним символом. Образ Шевченка у сучасному світі досі залишається актуальним - адже він писав про вічне. Саме завдяки Кобзарю Україна змогла вижити в умовах нещадних лещат тоталітарних країн а постати як незалежна держава. Тому зараз ми і згадуємо його, як і заповідав поет, "незлим тихим словом".
(align:"==><==")+(box:"X=")[[[Пропонуємо прочитати!|Список]]]Тарас Шевченко здобув визнання в першу чергу як художник. Навіть у народних легендах він постає в першу чергу художником-захисником народу, який малює "те, як пани людей катують". Про це нерідко забувають. У час, коли з поета ліпили образ народного захисника, акцент робився на його поетичній творчості. Але сучасні дослідники вважають, що художня творчість Тараса Григоровича теж варта уваги. Тарас Шевченко був одним з представників художнього романтизму, він створив більше 1300 картин, з яких до нашого часу вціліло близько 800. Були в нього навіть експериментальні спроби, наближені до сюрреалізму. Та й на життя Кобзар заробляв саме малюванням картин, зокрема портретів. Ряд багатьох людей ми знаємо лише виключно завдяки портретам Тараса Григоровича.
Саме завдяки художньому таланту Шевченко привернув увагу впливових людей, які посприяли його викупу з кріпацтва. А от вплив на національну культуру Тарас Шевченко зробив через [[поезію|Три літа]].
<img src="https://taras-shevchenko.in.ua/wp-content/uploads/2020/03/kateryna.jpg">
Вершиною творчих сил Тараса Григоровича Шевченка літературознавці вважають короткий період волі 1843-1845 років. За цей період були написані славнозвісні «Заповіт», «Сон», «Холодний Яр», «Великий льох» та інші вірші. Варто зазначити, що поезія Шевченка сильно спирається на фольклорний та традиційний елемент. Саме тому багато віршів поета пізніше стали піснями, навіть якщо вони не задумувались як пісні. Музичність народних пісень відлунує навіть у найсуворіших віршах Кобзаря. Невелика творча переробка - і пісня готова. Так, «Реве та стогне Дніпр широкий» з балади «Причинна» став ледь не народною піснею (хоча насправді автором пісні є Данило Крижанівський). А рок-гурт «Кому Вниз» випустив альбом під лаконічною назвою «4», який повністю складається з віршів Тараса Шевченка, покладені на рок-музику. Не кажучи вже про їх найвідомішу пісню «З Холодного Яру», написану на слова однойменного вірша періоду «Трьох літ».
Поезія Тараса Шевченка стала наріжним каменем української культури. Без неї сучасну Україну просто-напросто неможливо уявити. Немає іншої фігури або інших творів, які могли б посісти його місце. [[Україна|Україну]] завжди посідала центральне місце у творчіості Кобзаря
<img src="https://taras-shevchenko.in.ua/wp-content/uploads/2020/03/znahar-218x300.jpg">
Рекомендуємо прочитати ці книги Кобзаря, які є у ПОУНБ ім. І. П. Котляревськогоі:
Шевченко, Тарас Григорович. Малий Кобзар / Т. Г. Шевченко. - Харків : Фоліо, 2005. - 383 с.
Шевченко, Тарас. Дитячий Кобзар / Тарас Шевченко ; упоряд. З. Мензатюк; худож. М. Михайлошина. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. - 63 с.
Шевченко, Тарас Григорович. Кавказ : Поема: переклади мовами народів світу / Т. Шевченко; упоряд. Л. Зінчук; вст. ст. З. Чілачави. - Київ : Головна спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України, 2003. - 160 с. : іл.
Шевченко, Тарас Григорович. Усі твори в одному томі / Т. Г. Шевченко ; упоряд. Г. В. Латник ; худож. оформ. склад. з творів Шевченка-худож. ; упоряд., ред. Г. В. Латник ; передм. І. Франко. - Київ ; Ірпінь : Перун, 2006. - 822 с.
Шевченко, Тарас Григорович. Мала книжка ("захалявна") / Т. Г. Шевченко ; упоряд., післямова і прим. С. А. Гальченка; розшифровка факсимільного відтворення Н. І. Лисенко; фотозйомка С. М. Гавришкевича. - Київ : Веселка, 2014. - 951 с.
Шевченко, Тарас. Чигиринський Кобзар і Гайдамаки : Факсимільне відтворення видання 1844 року / Тарас Шевченко ; упоряд. С. А. Гальченко. - Київ : ТОВ "Видавництво "Кліо", 2014. - 271 с.
Шевченко, Тарас Григорович. Буквар Південноруський 1861 року / Т. Г. Шевченко ; вступ. сл. О. Гончара; післямова В. Яцюка; фоторепрод. В. Стельмаха; ред.-упоряд. М. М. Ілляш. - Київ : Веселка, 1991. - 63 с.
Шевченко, Тарас Григорович. Садок вишневий коло хати : вірші / Тарас Шевченко ; грав. О. Івахненка; оформл. В. Юрчишина. - 3-є вид. - Київ : Веселка, 1995. - 45 с.
(align:"==><==")+(box:"X=")[[Дякуємо за увагу!|Заставка]]
(align:"==><==")[[[''Дорогами Тараса''|Вступ]]
віртуальна подорож до 210 річчя з дня народження Тараса Шевченка]
(align:"<==")[<img src="https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a4/Taras_Shevchenko_-_portrait_by_Ivan_Kramskoi.jpg/1200px-Taras_Shevchenko_-_portrait_by_Ivan_Kramskoi.jpg" width="600" height="800">]