ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / Дімаров

Справжнє прізвище Анатолія Дімарова інше. Якби він його зберіг, а точніше, якби воно вціліло у страшні немилосердні двадцяті роки, то ми би мали сьогодні видатного українського письменника Анатолія Андроніковича Гарасюту. Але реалії склалися так, що дружина куркуля, рятуючи сина і себе від Сибіру, змінила документи, й Анатолій виріс під прізвищем Дімаров. Звісно, за радянських часів він не міг про це сказати, але на восьмому десятку років і вже у незалежній Україні розповів про це в автобіографічній книзі «Прожити й розповісти».
Анатолій Андрійович Дімаров народився 5 травня 1922 року у м. Миргороді на Полтавщині. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. У цей час розпочалася Велика Вітчизняна війна, письменник воював на Південно-Західному фронті побував у окупації, був поранений, після одужання деякий час партизанив. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його творах.
1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». Протягом 1950—1951 pp. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951—1953 pp. — у Львівському педагогічному інституті; потім (1953—1956 pp.) — у Вищій партійній школі в Москві.
Коли закінчив навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), «На коні і під конем» (1978), «Вершини» (1986). Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів. У 1981 р. роман у двох книгах «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім. Т: Шевченка.
Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії» — сільські, містечкові, міські. Започатковані вони були збіркою «Зінське щеня»(1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого, як це й трапляється в усіх відстояних сільських громадах, «породичалися» з більшістю людських цнот і вад, зігріваючи і караючи ними не лише сусідів, а й самих себе.
У творчому доробку А. Дімарова також книги: «Постріли Уляни Кашук»(1978), «Сільські історії»(1987), «Містечкові історії»(1987), «Боги на продаж. Міські історії»(1988).
Анатолій Дімаров написав такі захоплюючі книжки для дітей, як «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тир-лик». Основні твори: збірки «Сільські історії», «Містечкові історії», «Міські історії», збірка «Зінське щеня», романи «Ідол», «І будуть люди».

вгору

Твори

1. Наєнко, М. Діамантами висвічують слова…: 90 років Анатолію Дімарову // Слово і час. – 2012. - № 5. – С. 84 – 89.
2. Чернов, А. «Я писав про життя…»: видатному українському письменнику Анатолію Дімарову – 90 років // Полтавський вісник. – 2012. -18 трав. – С. 23.
3. Баранов, В. На високогір’ї віку: до 90-річчя Анатолія Дімарова // Літературна Україна. – 2012. – 17 трав. – С. 1, 3; Київ. – 2012. - № 5. – С. 2 – 6.
4. Аксьом, А. Сюжети, видобуті з каменю: з архівних матеріалів Анатолія Дімарова ЦДАМЛМ України // Літературна Україна. – 2012. – 3 трав. – С. 1, 4.
5. Дімаров, А. «Стиль письменника – це щоденна каторжна праця»/ А. Дімаров; розмову вів С. Козак // Літературна Україна. – 2011. - 4 серп. - С. 4-5.
6. Дімаров, А. «Я все життя збираю людські долі» // Демократична Україна. – 2010. – 18 черв. – С. 17.
7. Дімаров, А. «Не люблю нудних творів» // Літературна Україна. - 2010. – 19 серп. – С. 1, 5.
8. Дімаров, А. «Я ціле життя жив, як вояки ОУН-УПА, під псевдо»/ А. Дімаров: розмову вів Т. Просевич // Літературна Україна. – 2010. – 9 груд. – С. 1,5.
9. Дімаров, А. «Моє прізвище не Дімаров, а Гарасюта …»: письменник про українську літературу, історію та сьогодення //День. – 2008. - 31 жовт. – С. 18.
10. Дімаров, А. «Тільки рвучи серце і стікаючи кров’ю, можна писати геніальні речі» // Березіль. 2008. - № 5/6. – С. 9-29.
11.Баранов, В. Якби розповісти про все прожите …: кілька штрихів до портрета Анатолія Дімарова з нагоди його 85-річчя // Київ. – 2007. - № 5. – С. 3-8.
12. Слабошпицький, М. Про Анатолія Дімарова, який схожий на свої книги // Київ. – 2002. - № 4/5. – С. 127-129.
13. Бондаренко, Ю. Жанрова своєрідність повістей-«історій» Анатолія Дімарова // Слово і час. – 2002. - № 5/6. – С. 3-7.
14. Штонь, Г. Великий оповідач: до 80-річчя від дня народження Анатолія Дімарова // Дивослово. – 2002. - № 5. – С. 58-60.

вгору