Найцікавіше в бібліотеках області

(Інформаційний дайджест. Вип. 2)

26 листопада 1998 року Указом Президента України встановлено День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій, який відзначається щорічно в четверту суботу листопада.

В минулому році, виконуючи Указ Президента України про оголошення 2008 року Роком пам'яті жертв Голодомору, всі бібліотеки області взяли участь в роботі по висвітленню подій 30-х років XX століття, які призвели до однієї з найбільших трагедій в Україні.

Бібліотеки Полтавської області

Додаток 1 "Незгасима рана України"

Великобагачанський район

В бібліотеках району були оформлені книжково-ілюстративні виставки "Біль і трагедія українського народу", "Стежками болю й мук", "Скорботний тридцять третій".

Спільно з освітніми закладами району бібліотеки провели низку масових заходів до 75-річчя голодомору, зокрема, вечір-реквієм "Розіп'ята душа на Хресті всевишньої печалі", тематичний вечір "Запали свою свічу", бесіду за "круглим столом" "Злочини проти нації" та інші.

Проводилась робота по популяризації творів письменників української діаспори, зокрема Василя Барки, 100-річчя від дня народження якого відзначалось в липні 2008 року. З метою популяризації його роману "Жовтий князь", в якому знайшли широке відображення трагічні сторінки голодомору 1933 року, бібліотеки  ЦБС провели загальносистемний масовий захід "Реквієм по голодомору 1933 року". ЦРБ, Гоголівська, Красногорівська, Устивицька бібліотеки організували виставку однієї книги – "Жовтий князь", з подальшим обговоренням цього роману. Протягом року бібліотеки ЦБС провели загальносистемний масовий захід – прем'єру книги В. Шкурупія "Чи я в лузі не калина".

Гадяцький район

Бібліотечні працівники ЦРБ разом із учителями історії та учнями місцевих шкіл провели велику пошукову роботу по збору та вивченню спогадів очевидців голодомору 1933 року. Пошукові матеріали було зібрано в папку "Голодомор – геноцид нації". Вони допомогли провести районний семінар-практикум бібліотечних працівників та були використані в проведенні вечорів пам'яті жертв голодомору "Свіча пам'яті", "Голгофа голодної смерті".

Також в читальному залі ЦРБ було оформлено книжково-ілюстративну виставку "Чорні крила Голодомору".

Диканський район

Цікаво і зворушливо пройшов у ЦРБ урок пам'яті "Розіп'ята душа на Хресті всевишньої печалі". Прозвучала розповідь бібліотекаря "Україна у пеклі голодоморів". До уваги присутніх була представлена книжкова виставка "Незгасима рана України" (Додаток 1.)

Зіньківський район

В бібліотеках району були організовані книжкові виставки "Голодомор 1932-1933 років на Зіньківщині", "Голодомор: Україна пам'ятає, світ визнає", "Дзвони 33-го", "Сльози 33-го" та ін.

Обговорення книги В. Шкурупія "Чи я в лузі не калина" проведено в усіх бібліотеках-філіалах.

Вечори пам'яті "Чорним болем пече серце", "А сіра хмара того мору над нами низько ще летить" проведено в ЦРБ, Бірківській, Комсомольській бібліотеках. Годину пам'яті "Голгофа голодної смерті", урок пам'яті "Спогади свідків. Слово історика" проведено в Батьківській, Великопавлівській бібліотеках-філіалах.

ЦРБ, Кирило-Ганнівська, Власівська, Бірківська, Проценківська, Великопавлівська сільські бібліотеки взяли активну участь у акції "33 хвилини". Відбулося відкриття пам'ятників жертвам Голодомору. Читачі зачитували списки жертв Голодомору, бібліотечні працівники провели огляди літератури "Як нас морили голодом", "На сторінках літератури". Всі присутні переглянули пересувну фотовиставку "Ми звинувачуємо Голодомор 1932-1933 років".

Кобеляцький район

ЦРБ проведено вечір пам'яті і скорботи "Прости, нас, пам'яте, прости!". Бібліотеками системи проведено загальносистемні масові заходи – вечори-реквієм "У пам'яті про скорботний 33-й" та "Розіп'ята душа на Хресті всевишньої печалі".

Дуже вдало проведено день скорботи у Вільховатській СБФ під назвою "Над білим янголом скорботи незгасний духу смоло­скип", а у Лучанській СБФ – "Ці трагічні тридцять ... чорні".

Популярністю у читачів користувалися книжково-ілюстративні виставки: "Великий голод, стань свідком злочину", "Голод 1932-33 років в Україні", "Не згасни, свічко пам'яті!".

Котелевський район

В бібліотеках району діяли книжкові виставки: "Голод – біль і жах українського народу", "Твій біль, Україно", "Голод 33-го – незагойна рана України".

Бібліотеками системи проведено загальносистемний масовий захід – годину пам'яті "Минуле стукає у наші серця".

В ЦРБ для широкого кола читачів було проведено день інформації "Голод: біль і жах українського народу".

Кременчуцький район

Всі бібліотеки ЦБС стали учасниками акції "Запали свічку скорботи". Сільські бібліотеки-філіали провели загальносистемний масовий захід – вечір-реквієм "Розіп'ята душа на хресті Всевишньої печалі". ЦРБ проведено вечір-реквієм "Скорботна свічка пам'яті святої".

Лохвицький район

В бібліотеках району проведено загальносистсмний масовий захід – вечір-реквієм "Правда, що випалює сумління". В комплекс заходів до цієї трагічної дати також ввійшли: урок пам'яті "33-я сльоза" (Свиридівська СБФ), година-реквієм "Про біль, про муки, пам'ятайте, люди" (Сенчанська СБФ), година скорботи "Запалимо свічку" (Ісківська СБФ), вечір пам'яті "Душі загиблих від голоду стукають в наші серця" (Корсунівська СБФ), година-реквієм "У пам'яті навіки збережу" (Часниківська СБФ), бесіда за "круглим столом" "Це трагічні тридцять ... чорні" (Червонозаводська міська № 1).

Миргородський район

Бібліотеки системи провели ряд заходів, присвячених 75-річчю Голодомору в Україні. Це: усний журнал "Великі твої жертви, Україно" (Шахворостівська СБФ), урок народознавства "33 сльоза" (Хомутецька СБФ), години пам'яті "Дзвони 33-го" (Ромоданівська, Полив'янська, Біликівська бібліотеки-філіали), мітинг-реквієм "Дзвони нам'яті" (Великообухівська СБФ), вечори-пам'яті "Голодний смерч над Україною", "Розіп'ята душа на Хресті всевишньої печалі", "Голодний рік – голодний вік" (Гаркушенцівська, Бакумівська, Великосорочинська сільські бібліотеки).

Пирятинський район

Протягом року в усіх бібліотеках системи було оформлено: перегляди літератури "Чорна дата", "Обличчя голоду", "Воскресіння нашої історії", "Всіх сліз земля ще не ввібрала", "Перед безневинно убієнними схиляємо голову"; тематичні полички "І пам'ять про скорботний 33-ій ", "І виринають чорні тіні...", "Голодомор 1932-1933 років"," Наш нестихаючий біль", "Голодомор на Полтавщині", "Страшна ціна голодомору"; книжкові виставки "Голодомор на Україні: злочин проти народу", "Це трагічні тридцять чорні...", "Забуттю не підлягає", "Дзвони тридцять третього", "Голодомор – непрощений злочин"; виставки-роздуми "Голодомор без строку давності", "Голгофа голодної смерті"; виставку-реквієм "Незагойна рана України". Підготовлено і проведено: бібліографічні огляди "Український голодомор в історії та літературі", "Над білим янголом скорботи – незгасний духу смолоскип", "Голодний смерч над Україною"; урок пам'яті і скорботи "Пам'ять. Скорбота. Єднання", урок-суд "Україно, розтерзана доля", годину скорботи "Голодний рік, мов чорна хмара, над краєм змореним літав", тематичний вечір "Голодомор 1932-1933 років забуто та виправданню не підлягає" та ін.

Семенівський район

В бібліотеках системи було влаштовано цикл книжкових виставок "Трагічна пам'ять про голодомор 1932-1933 років"; організовувалися зустрічі з людьми, що пережили голодомор "Ми родом з дитинства, ймення якому – великий голод"; проводилися години пам'яті та скорботи "Пам'ять народу неубієнна", "Землі моєї, ревний біль і жаль", інформаційні години "Голодомор на Полтавщині: мовою документів та очевидців", "Приречені безвинно" та ін.

В центральній районній бібліотеці було проведено годину-реквієм "Розіп'ята душа на Хресті всевишньої печалі" (Додаток 3).

Хорольський район

 В бібліотеках району було проведено тематичні вечори "Минуле стукає в наші серця" (Грушинська СБФ), "Стежками болю й мук" (Попівська СБФ), "Безкровна війна проти народу" (Вергунівська, Петрівська, Хильківська СБФ), години історичної правди "Страждали ми від голоду і клятого безсилля" (ЦРБ, Бригадирівська, Хильківська, Покровобагачанська, Наталівська, Староаврамівська), години-реквієм "Народна трагедія 30-х років" (Ковалівська, Мелюшківська СБФ), годину спогадів "Жорстоке обличчя Голодомору" (Шишаківська СБФ), бесіди "за крутим столом" "Голодомор в Україні: причини і наслідки" (Кривцівська, Новоаврамівська, Покровобагачанська СБФ), "З правдою побудьте наодинці" (Стайківська СБФ) та ін.

 м. Кременчук

В усіх бібліотеках міста діяли постійні книжкові виставки, виставки-реквієм, виставки-нагадування "Пам'яті жертв голодомору", "Свічадо пам'яті народної", "Стоїть в скорботі Мати-Україна", "На Хресті голодомору", "Свіча скорботи". Біля них проводились тематичні огляди, уроки історичної пам'яті, бесіди-огляди літератури для учнівської і студентської молоді, читачів старшого віку.

Захід бібліотеки-філії № 10 "Народ не забуде, не простить" побудований був за художніми творами Василя Барки "Жовтий князь", Уласа Самчука "Марія", спогадами земляків про голодомор на Полтавщині, роботами М. Нальчицького, В. Міщенка, Г. Гринь. Бібліотеки філії № 2,3,4 провели вечори-реквієм "Пам'ятаємо кожну душу, кожного мученика", "Безкровна війна", "Ціна великого перелому", а бібліотека-філія № 1 – вечір пам'яті "Розіп'ята душа на Хресті всевишньої печалі".

Всі бібліотеки системи провели загальносистемний масовий захід – День інформації "У 33-му на земному крузі розіп'ято мільйони без вини".

м. Полтава

В бібліотеках системи були організовані численні книжкові виставки "Голод на Україні: очима свідків, мовою документів" (ЦМБ), "Голодомор – трагічна віха української історії" (ф.1), "Ці тридцять ... чорні" (ф. 6), "Голодомор – це гірше геноциду", "Розіп'ято душа на Хресті всевишньої печалі" (ф. 7); перегляди літератури "Скорботний 33-й..." (ф. 10), "Голодомор. Причини і наслідки" (ф. 11) та ін. Користувачі бібліотек запрошувалися на годину-реквієм "Запалимо свічку пам'яті" (ф. 3), урок пам'яті "Відкриваємо світові очі: Правда про голодомор в Україні" (ф. 5), "Запалимо свічку пам'яті" (ф. 9), урок історії "Голодна смерть косила націю" та ін.

Програма години історичної пам'яті "Гори священної пам'яті свіча", проведеної працівниками бібліотеки-філіалу для дітей № 10 включала:

- відкритий перегляд літератури "Скорботний 33-й";

- бесіду "Злочин проти нації";

- виступ очевидця подій Голодомору в Україні "Реквієм для моїх рідних";

- бібліографічний огляд літератури "Прости нас, пам'яте, прости";

- читання віршів про Голодомор "Доба у слові";

- демонстрація малюнків, ілюстрацій з книг, періодичних видань по темі заходу.

Усвідомлення трагічних подій нашої історії, співпереживання усіх допоможе нашому суспільству будувати нову державу. А пам'ять стане запорукою того, щоб ніколи ні над ким не було скоєно геноциду, навмисного винищення людей.

вгору

 Додаток 1.   "Незгасима рана України".

Звернення до читачів :

Шановні читачі!

Історія кожного народу має надзвичайно багато вражаючих, неповторних і нетлінних фактів, подій, постатей, до яких люди повертаються практично щоденно.

Серед розмаїття таких подій силою величезного смутку і скорботи в серцях мільйонів нині сущих, величезним болем, як невилікована рана, нагадує про себе саме ця страшна подія – голодомор в Україні 1932-1933 років.

Більш детальнішу інформацію по даній темі Ви зможете знайти в СК та СКС 63.3(4Укр)616 Голодомор'33 Період 1933-1937 рр.

Цитата

"Три колоскн, закуті дротом,

три колоски, трн колоски ...

Над білим янголом скорботи –

незгасний духу смолоскип".

О.Кавуненко.

І РОЗДІЛ: ЗАСВІТИ СВІЧКУ

Борисенко В. Свіча пам'яті: Усна історія про геноцид українців у 1932-1933 роках / В. Борисенко. – К. : ВД "Стилос", 2007. – 288 с.

Верховна Рада визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу // Трудова Полтавщина. – 2006. – 1 грудня. – СІ.

Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедій українського народу: Матеріали Всеукр. Наук. Конф. Київ, 15 листоп. 2002 р. – К. : МАУП, 2003 . – 280 с.

Звіглянич В. Український голокост: історія і сучасність / Універсум. – 2006. – № 11-12. – С. 3-4.

Книга Скорботи України. Полтавська область. – Полтава : Полтавський літератор, 2005. – 824 с.

Конвест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голо­домор / Пер. з англ. Н.Волошинович, З.Корабліної, В.Новак. – Луцьк : ВМА "Терен", 2007. – 456 с.

Українські церкви вимагають визнати голодомор геноцидом //Універсум. – 2006. – № 11-12. – С. 12.

ІІ РОЗДІЛ: БЕЗКРОВНА ВІЙНА

Іллящук М. Сталінським курсом: Повість-бувальщина/ М. Іллящук. – К. : УВС, 2005. – 504 с., іл.

Колективізація і голод на Україні, 1929-1933 / АН України. Інститут історії України та ін.: Упоряд.: Г.М.Михайличенко, Є.П.Шаталіна; відп. Ред. С.В.Кульчицький. – К. : Наук. Думка, 1992. – 736 с. – Додатки: С. 643-733.

Музиченко Я. Війна з самобутністю: Голодомор 1932-1933 років // Чумацький шлях. – 2003. – № 1-2. – С. 11-14.

Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. – К. : Вид. Дім "Києво-Могилянська академія", 2008. – 604 с., іл.

Табачник Д. Голод 33-го – цинічна форма політичного терору проти українських хліборобів // Віче. – 2003. – № 3. – С. 24-26.

33-й: голод: Народна Книга-Меморіал / Упоряд. : Л.Б.Коваленко, В.А.Маняк. – К. : Радян. письменник, 1991. – 584 с.

Український хліб на експорт: 1932-1933. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. – 432 с.

ІІІ РОЗДІЛ: СВІДЧЕННЯ ТИХ, ХТО ВИЖИВ

Голодомор   1932-1933  років   в   Україні:  документи   і матеріали / Упоряд.  Р.Я.Пиріг;  НАН України, Ін-т історії України. – К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007. – 1128с.

Коломієць І. Голодомор: спогади однієї родини / І. Коломієць. – К. : ЗАТ "Оболонь", 2003. – 68 с.

Михальченко Л. Лихоліття села Новоселиця / Л. Ми­хальченко. – К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2003. – 36 с.

Серафима (ігуменя). Піст від диявола, (фото). – К. : Мистецтво, 2003.- 112 с., іл.

Сергійчук С. Як нас морили голодом. Вид. 2-ге допов. / С. Сергійчук. – К. : Українська Видавнича Спілка, 2003. – 252 с.

Український голокост. 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т.1. 2-ге вид. / Упоряд. О. Ю. Мицик. – К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. – 296 с.

Український голокост 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 2. / За ред. О. Ю. Мицика. – К. : Вид. дім " Києво-Могилянська академія", 2005. – 443 с.

Український голокост 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив. Т. 3. / За ред. О. Ю. Мицика. – К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 432 с.

 IV РОЗДІЛ: ГОЛОД 33-ГО НА ПОЛТАВЩИНІ

Асадчев В. Світло очищення задля майбутнього (Голодомор) // Зоря Полтавщини. 2007. – 27 лист. – С. 2.

Гринь Г. Чорно-червона коса 33-го (Голодомор) // Зоря Полтавщини. – 2006. – 1 листоп. – С. 1.

Колективізація сільського господарства і голод на Пол­тавщині 1929-1933: Збірник документів і матеріалів. – Полтава, 1997. – 264 с.

Не обминув голодомор і Великі Будища // Трудова слава. – 22 листоп. – С. 1.

Незагойна рана на серці українського народу (Голодомор) // Зоря Полтавщини. – 2008. – 25 листоп. – С. 1.

По кому дзвонить дзвін? Він дзвонить по нас. (Голодомор 1932-1933 рр.) // Зоря Полтавщини. – 2008. – 21 листоп. – С. 2-3.

Присяжнюк 3. Стукає в серце 33-й ... (Голодомор) // Трудова слава. – 2008. – 22 листоп. – С. 1.

Соловей Д.Ф. Сказати правду. Три праці про голодомор 1932-1933 років /Д. Соловей. – К. – Полтава, 2005. – 300 с, 29 іл.

вгору

 Додаток 2.  Голгофа голодної смерті

Цитата

"Неврожаї від бога,

А голод від людей".

(народна мудрість)

 1 розділ. "Злочин без строку давності".

Про голодомор 1932-1933 років в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 5. – ст. 504.

Про заходи у зв'язку з Днем пам'яті жертв голодоморів: Указ Президента // Урядовий кур'єр. – 2008. – 27 вересня. – С. 12.

Безансон А. Війна більшовиків проти селян // Всесвіт. – 1993. – №9-10. – С. 128-132.

Кулеба Д. То що ж сказав Європарламент у резолюції про голодомор 1932-1933 років в Україні? // Дзеркало тижня. – 2008. – 8 листопада.

Шановні миргородці та гості міста! 24 листопада визначено в Україні Днем пам'яті жертв голодомору та політичних репресій // Миргород. – 2007. – 15 листопада.

Кульчицький С. Ціна "великого перелому" / С. Кульчицький. – К. : Вид-во "Україна", 1991. – 431 с.

Стратів С. Страта голодом / С. Стратів. – К : Україно­знавство, 1997. – 256 с.

 2 розділ. "Так вимирав народ, що замовчувала статистика".

Про оголошення в Україні 2008 року Роком нам'яті жертв голодомору: Указ Президента // Урядовий кур'єр. – 2007 . – 28 листопада.

Скорботний спогад про 75-ті роковини Голодомору 1932 – 1933 років // Прапор перемоги. – 2008. – 22 листопада.

Шаповал Ю. Голодомор 1932 /1933 : " Втрата" та віднайдення // Дзеркало тижня. – 2006. – 18 листопада. – С. 21.

Смертю смерть подолали: Голодомор в Україні 1932-1933.– К. : Україна, 2003. – 352 с.

Голодомор 1932-1933 років: Факти про голодомор // Народ­на газета. – 2005. – 26 листопада.

Публікація списків жертв Голодомору 1932-1933 років на території Миргородщини // Прапор перемоги. – 2007. – № 90-95; № 97-98; № 101-102.

 3 розділ. "Листи з минулого : спогади очевидців".

Вічна пам'ять загиблим і вічна слава Україні: Звернення Президента до Українського народу // Сільські вісті. – 2008. – 25 листопада.

Голодомор. Геноцид українського народу 1932-1933. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – 25 с.

Український голокост. 1932 – 1933 : Свідчення тих хто вижив. – К. : Вид. дім " Києво-Могилянська академія", 2005. – 296 с.

Портрет темряви. – К.;Нью-Йорк : Вид-во М.П. Коць, 1999. –611 с.

Згадують очевидці // Прапор перемоги. – 1993. – 30 червня.

Соловей Д. Сказати правду. Три праці про голодомор 1932 – 1933 років / Д. Соловей. – Київ-Полтава, 2005 . – 300 с., іл.

Український голокост 1932-1933: свідчення тих, хто вижив. – К. : Вид. дім Києво-Могилянська академія, 2006. – 432 с.

Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Р. Конквест. – К. Либідь, 1993. – 384 с., іл.

 4 розділ "Це потрібно живим".

Скоробагатько С. Не згасни, свічко пам'яті // Сільські вісті. – 2005. – 29 листопада.

Кульчицький С. Як влаштували голодомор // Україна молода. – 2008. – 13 вересня. – С. 8- 9.

Запаско М. Діти 1933-го року // Дзвін. – 1990. – № 12. – С. 71-73.

Тевнен Е. Голод 1932-1933 років в Україні очима французів, американців та інших людей заходу : ( Сучасний погляд) // Все­світ. – 2003. – № 1-2. – С. 115-160.

 5 розділ " Поле відчаю й надії: тема голодомору в художній літературі".

Багряний І. Тигролови; Морі турі / І. Багряний. – К. : Наукова думка, 2000. – 368 с.

Барка В. Поезія. Повість "Жовтий князь" / В. Барка. – К. : Наук. Думка, 2000. – 304 с.

Бедзик Ю. Гіпсова лялька / Ю. Бедзик. – К. : ТОВ "ЮГ", 2004. – 288 с.

Загребельний П. Тисячолітній Миколай / II. Загребельний. – К. : Фірма "Довіра", 1994. – 636 с.

Олефіренко М. Пора цвітіння терну: Сільський роман у семи книгах. Стожари: Роман / М. Олефіренко. – X. : Вид-во ТОВ "С.А.М.", 2006. – 384 с.

Шкурупій В. Чи я в лузі не калина: Повість / В. Шкурупій. – Полтава, 2007. – 67 с.

вгору

  Додаток 3. "Розіп 'ята душа на Хресті всевишньої печалі" (година реквієм) 

Організована книжкова виставка "Пам'яті пекучий біль", на столі запалена свічка, лежить чорна хлібина на полотняному рушнику, грає тиха, сумна музика.

Показ трагічних сторінок історії на комп'ютері.

 Ведуча 1.

Пекельні цифри та слова

У серці б'ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива

Рік 33-й...

Голод...                      Голод!

 Ведуча 2.

Далекий 33-й рік

Б’є невгамовним болем в груди,

Свіча запалена горить

Ми мусим пам'ятати люди!

 В.1. У 1933 році був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І  ніхто не знав, скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів...

Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, а сідало за обрій кольору крові й не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

 В.2. Довгий час в Радянському Союзі трагічний голодомор в Україні був замовчуваний. На нього наклали "табу" здавалось навічно. Мовчали держалні мужі, мовчали історики, мовчала преса. Та не можна було змусити мовчати всіх очевидців, які пережили цей жах і дивом залишились живими...

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: життя людини, роду, країни. Найсуворіше "вето", жорстка заборона не могли викреслити з пам'яті народу спогади про голод. Все передавалось від старшого покоління до молодшого, знайшло відображення в усній творчості, в гірких піснях, в художніх творах письменників.

Кожна четверта субота листопада в Україні відзначається як День Скорботи за жертвами Голоду 1932-33 років. Цього року українці по всьому світі скорбно відмічають найтрагічнішу подію в історії свого народу, – та чи не всього людства, – 75-і роковини жертв Голодомору 1932-33 років в Україні.

Виступ провідного спеціаліста районного управління юстиції Колінько І.В. "Голодомор в Україні у фактах".

На вшанування світлої пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 роках оголошую хвилину скорботи.

Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги.

Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їх могил, поставить свічку.

Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла..

(діти запалюють свічки)

 В.1.

О, не забудем тридцять третій рік...

Страшнішої, мабуть, немає дати.

І пам'ятаймо тих, хто нас прирік

Мільйонами стражденно вимирати.

Хто пережив, нехай нам розповість,

Чому гіркі в Полтавських селах вишні...

То кров померлих в сік брунатний вийшла,

Аби хоч так донести людям вість...

Танули на обширах України важкі сніги, являючи світові трупний сморід, апокаліпсичні картини, співмірні хіба що з картинами Страшного Суду.

А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами солов'ї ? Ніхто того не пам'ятає сьогодні, пам'ятають інше.

В.2.

Полтавщина була в епіцентрі цієї жахливої трагедії.

На цій горі, на пагорбі печалі?

З небес святої чистоти

Ідуть дощі вдовиними плачами,

Спадає плащаницею мовчання.

І тільки дзвін волає: "не прости"

Б. Олійник

Полтавщина. Красивий, мальовничий регіон України, де чи не найбільше збереглося українських народних звичаїв, обрядів, традицій, де милували око старовинні козацькі містечка і села, хутори, в яких жили вільні нащадки запорожців, сміливі, вміли за себе постояти перед чужоземними зайдами. А в мирні дні – дбайливі господарі, хлібороби, які вирощували дорідні врожаї пшениці, жита, гречки та ячменю, багаті сади. Мали вони й чималі отари овець, табуни породистих корів, баских коней. Так було...

Доля ж села в 30-ті роки минулого століття навіки залишилась болючою раною для України і нашого краю. Так горе не обійшло стороною і наш семенівський край.

Біляки – померло 1002 чоловіки;

Очеретувате, Петрівка, хутір Сибіряки – 856 чоловік;

Василівка – померло 608 чоловік;

Заїченці – померло 320 чоловік;

По інших селах – померло 1000 чоловік.

Та пошуки свідчень ще тривають і досі, знаходяться не тільки поодинокі імена, але і цілі родини, навіть хутори, раніше невідомі.

В.1. "В сім'ї було аж дев'ять чоловік. Та лихо якось минуло. Пам'ятаю як до нас завітали активісти,- згадує Олексій Рудий з села Устимівка, – забрали на горищі глечик квасолі, а в погребі – квас, рушники, люстру та швейну машинку...Згадую, що за селом було дві скирточки полови, а мороз мабуть, градусів 30, ще й заметіль. Мені тоді тринадцятий минав, а братові – десятий.  Напівголі,  напівроззуті взяли  відро  і пішли  віяти полову, а може пощастить. Та не пощастило, активіст нагайкою прогнав нас.

Прийшла весна 33-го. Довбали землю, шукаючи мерзлу картоплю, драли в гніздах пташині яйця".

В.2. "У роки Голодомору були в селі випадки людоїдства. Люди хотіли вчинити над однією жінкою самосуд, але влада не дозволила. Жінку арештували і вивезли з села. Про неї вже ніхто нічого не чув.

У родині Глобів померла бабуся Явдоха. Діти цієї великої сім'ї ледве животіли. Господар сяк-так спорудив домовину, і положили туди бабусю. Дворічний її онучок лежав поруч на долівці і все просив їсти. Він був пухлий і, як казали, "не жилець". Мама підняла малого Ванька, поклала в домовину до бабусі й пригорнула його мертвою бабусиною рукою. При цьому вона голосила й промовляла: "Лягай, дитино, біля бабусі, вона тебе не зобидить, тобі буде добре з бабусею". Невдовзі домовину накрили, забили віко і опустили в яму",- зі спогадів Марії Никифорівни Фесенко з села Іванівка.

В.2. На світі – весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти...

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

В.1. Тож пом'янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом'янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік...

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння -

Все трощив  буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Д. Головко

Читці: 2 вірші: "Навмисний голод" і "Вічний монолог".

«Вічний  монолог»

Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає,

В четвер пішов десятий рік,

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік,

До вишеньки,

У колиску ясночолу.

Я чую запах квітів, я не вмер...

А небо стрімко падає до долу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб...

Куди ж ви, людоньки, куди?

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

... А житечко моє таке густе.

... А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те,

Та я вже цього не побачу.

В.2. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?

Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога в майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

В.1. То як же сталося, що маючи чудовий урожай, українці гинули від голоду? Чому так сталося? Хто винний?

1932 рік... Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили.

Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.

Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з'явилися перші померлі від голоду.

Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила.

Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей.

Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.

В.2. Зачитати із журналу "...Загупало в двері прикладом..." П. Тичини.

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.

– Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті –

Застукало серце, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.

Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок....

Біжить одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.

Гостей вона просить проходить – сама ж замикає за ними.

Проходять солдати у хату: один з них писати сідає,

Два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.

– Ну, як живеш, молодице? Показуй, що вариш–готуєш?–

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається тихо.

Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.

Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається чудно.

Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,

І синю голівку під ситом, що вже почала протухати.

Стоїть молодиця – ні з місця –і тільки всміхається страшно,

–  Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?

– Отак і живу я... – та й змовкла. Ой чий же це голосу неї?

Хрипкий, а тремтючий, веселий.

–  Та так і живу, проспівала. – Хіба ж то йому я не мати?

Чи їсти, скажіть, не хотілось?

Ви хочете їсти? – Сідайте, Між вами і я молодая.

Повірите, люди їй – богу: – отак тільки тут полоснула –

затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, – їй – богу...

отак і живу, – проспівала. – отак удова молодая, –

і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.

Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка,

голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно;

заплакала б тяжко – не може, лиш б'ється об піл головою:

– Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! –

Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.

А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають.

В.1. Дні скорботи і пам'яті приходять на Україну зраненою чайкою. Тужить вона за своїми стражденними дітьми – за мільйонами безвинних жертв Голодомору, штучно влаштованого в благословенному родючому краї сталінським режимом. Статистика свідчить, що понад десять мільйонів людей забрала з життя голодна смерть. На Полтавщині ця цифра сягає близько півтора мільйона чоловік.

Правда про голодомор страшна... Україна вимирала, але наперекір всьому вижила.

Вірш "Ти кажеш не було голодомору?" Д Білоуса.

В.2. Наслідки голодомору – це і духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда-прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень.

І ще одна гірка істина. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували – все це винищувалося з корінням.

Давно заросли травою, а подекуди зрівнялись із землею могили жертв голодомору. Відійшли у вічність майже всі їхні мучителі. Та пам'ять невблаганна. Люди все пам'ятають і не прощають.

Невипадково на Горі-Зажурі під Лубнами поблизу Мгарського монастиря ще в кінці минулого століття за ініціативою письменників-земляків Б. Олійника та О. Коломійця і за підтримкою адміністрації і широкого кола громадськості було споруджено символічну могилу – Курган Скорботи в пам'ять майже 10 мільйонів безневинних жертв голодомору в Україні 1932-1933 років.

вгору