ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / Найцікавіше в бібліотеках області. Вип. 3

Україна ─ рідний край! Край близький і дорогий кожному, хто хоч раз побачив безмежні поля і дрімучі ліси, вдихнув чистого п'янкого повітря на квітучих лугах, почув сюрчання коника в лагідному надвечір'ї...

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини. Тому ми завжди повинні пам'ятати, звідки ми родом, де наше коріння, знати історію свого народу, його мову, звичаї, традиції та обряди.

Бібліотеки області роблять великий внесок в справу відродження, популяризації та розповсюдження українських звичаїв, обрядів, традицій шляхом організації книжково-ілюстративних виставок, переглядів літератури та проведення різноманітних масових заходів.

Невід'ємною складовою роботи бібліотек системи була робота по відродженню українських народних традицій, звичаїв, обрядів, популяризація українського народного мистецтва, фольклору.

Так, в читацькому залі ЦРБ оформлена постійно діюча книжково-ілюстративна виставка "Перлини народної фантазії і мудрості", яка представляє літературу за такими розділами:

Доповненням до книжково-ілюстративної виставки є регулярно поповнюваний перегляд літератури"Свята, обряди, традиції", який представляє літературу згідно календаря народних та релігійних свят.

В бібліотеках-філіях також проводилась робота по наочній популяризації відповідної літератури, зокрема Гоголівська СБФ оформила книжкову виставку "Зимовий цикл свят", перегляд літератури "Від Різдва до Меланки звучать щедрівки та колядки", Матяшівська СБФ — книжкову виставку "Великдень всіх нас на гостину просить".

З метою вивчення та відродження забутих традицій, звичаїв, обрядів, народних ремесел бібліотеки ЦБС активно використовували таку форму роботи як уроки народознавства, зокрема "У звичаях, традиціях народу ти душу України пізнавай", "Свято українського вінка" (Остап'євська СБФ), "Українські народні звичаї та обряди" (Б.Долинська СБФ), "Цілує сонце візерунки" (Огирівська СБФ), "Очисна сила купальського вогню" (Устивицька СБФ), "Прийди, прийди до мене, Неділенько Зелена"(Красногорівська СБФ) та ін.

До релігійних свят бібліотеки провели уроки духовності "У мить святого Воскресіння" (Михайлівська СБФ), "Бог у цей день благословляє всі рослини" (Гоголівська СБФ), "Від Різдва, свята гожого, до Водохреща Божого" (Огирівська СБФ). Їх доповнювали конкурси, вікторини "З бабусиної скрині", "Великодні композиції", "На кращий вінок із польових квітів".

Більшість бібліотек системи брали активну участь в організації фольклорних свят. Надзвичайно цікавою в цьому напрямку є робота Балакліївської СБФ, де її працівник створила літературно-театральний колектив "Відродження". Протягом звітного року колектив підготував і поставив сценку за повістю І. Нечуя-Левицького "Баба Палажка і баба Параска", виставу "Кайдашева сім'я", театралізоване фольклорне свято "Ой на Івана, ой на Купала", виставу за п'єсою М. Старицького "За двома зайцями". В цій бібліотеці зібрано величезний матеріал з народознавства: старовинні скрині, прядка, ткацький верстат, мотовило, старовинні ікони, горщики, макітри, корсетки тощо.

Розвиваючи інтерес молоді до народознавчої тематики працівники бібліотек системи організовують книжкові виставки "Мандрівка в глибину народних звичаїв" (ЦРБ, Березівська, Мар'янівська, Короваївська СБФ), проводять уроки народознавства "Чари купальської ночі" (ЦРБ, Тополівська, Ульянівська, Овсюківська СБФ) та "Світле Христове Воскресіння. Великдень" (ЦРБ, ДБ, Короваївська, Майорщинська, Тополівська СБФ).

Активно здійснювалась популяризація літератури про звичаї, традиції українського народу у ЦРБ, Дамасківській, Довжицькій, Малобудищанській, Тарасівській, Проценківській сільських бібліотеках-філіалах. Серед широкого кола читачів тут було проведено фольклорне свято "Хата моя, біла хата", літературну гуморину "Завітайте, гості, нині до Солохи господині".

Особливо цікаво пройшло фольклорне свято "Ой, пустила віночок на биструю воду", проведене Проценківською сільською бібліотекою-філіалом за таким планом:

1. Купальська ніч-чарівниця (перегляд літератури).

2. Гімн цвіту, травам і природі (виступ лікаря-фітотерапевта).

3. "В неділю вранці зілля копала" (інсценізація твору).

4. "Купайло-купайло, де ти зимувало?" (музична композиція).

В рамках клубу "Калинонька" в Мало-Будищанській бібліотеці-філіалі були проведені вечори народознавства "Духовні острови", "Невмирущі обереги", "Нема переводу добрим звичаям народу".

Свято дівочої долі (вечорниці), присвячені дню Святої Катерини пройшли в Тарасівській бібліотеці-філіалі серед молоді за планом:

1. "Обереги рідного краю" (огляд книжкової виставки).

4. "З ким будеш жито жати і з ким вік доживати" (розповідь про ворожіння).

5. "Чи бути весіллю?" (розповідь про обряд весілля).

6. "Чари українського застілля" (Спогади старожилів села про частування гостей на вечорницях).

В Шилівській, Підозірківській, Глинській, Артелярщинській, Загрунівській, Міськомлинянській бібліотеках-філіалах під час Новорічних і Різдвяних свят відбулися літературні вечори "З Новим роком, з новим щастям", "З Різдвом Вас, люди", а в В.Павлівській, Ч.Федорівській, Покрівській, Шенгеріївській бібліотеках-філіалах — театралізовані колядування "По всій Україні; від хати до хати йде народ посипати".

Власівською сільською бібліотекою-філіалом було проведено урок народознавства "Рушник на кілочку, хата у віночку"за планом:

1. Обереги рідного краю (експрес-інформація).

2. "О мій рушник, вклонюсь тобі низенько" (виставка рушників).

3. Оберіг української родини-рушник (бесіда біля виставки).

4. Краса своїми руками (розповідь вишивальниці).

Популяризуючи українські звичаї, обряди, традиції, бібліотеки системи проводили уроки народознавства, літературно-мистецькі години "Наш оберіг — народна хустка", "Дівоча врода" (Додаток 1) (ЦРБ), "Ой зав'ю вінки, та й на святки" (Мар'янівська СБФ), "Величне свято-Воскресіння"(В.Ланнівська СБФ), "Зимові народні свята" (Білухівська СБФ), "Закосичене квітами свято" (Варварівська СБФ) та ін.

Відродженню народних свят та традицій сприяли організовані книжкові виставки-експозиції до великих релігійних та народних свят: "Син Божий народився" (ЦРБ), "Зустрічаємо Масляну" (ЦРБ, РДБ, Білицька СБФ), "Великдень — свято Воскресіння" (ЦРБ, Кунівська СБФ), "Трійця, Трійця, пресвята Богородице" (Бережнівська СБФ),"Прийшов Спас у гості до нас"(Бутенківська СБФ) та багаточисельні масові заходи, серед яких: уроки народознавства "Колядують зорі на Різдво Христове" (Павлівська СБФ), "Щедрівка й Коляда в нашу хату загляда" (РДБ), "Великдень б'є у дзвони" (Григоробригадирівська СБФ), фольклорний урок "Котилася писанка, як дитяча пісенька" (Озерянська СБФ). "І старий, і молодий Масляній радий" — під такою назвою відбулася інформаційно-розважальна година для юнацтва в центральній районній бібліотеці. Під час заходу присутні ознайомилися з книжковою виставкою-експозицією"Зустрічаємо Масляну", стали учасниками ігрових конкурсів "Літературне містечко", "Поетичний калейдоскоп", "Сьогодні млинець — завтра весна", під час яких згадали традиції святкування Масляної, вірші, приказки, прислів'я про весну та Масляну, рецепти приготування млинців, зустріли солом'яну ляльку, що символізувала свято та склали для неї привітання.

Зустріч завершилась чаюванням та нагородженням кращих гравців солодкими призами.

З метою популяризації літератури про звичаї, традиції, обряди українського народу в бібліотеках системи проведено День інформації "Січень крокує, свята дарує", Майбородівською СБФ — годину цікавих повідомлень "Щедрій вечір, добрий вечір", Омельницькою, Ч.-Знам'янською, Майбородівською та Келебердянською СБФ —- уроки народознавства "Святами дзвенить українська хата", "Різдво Христове йде до нас", "Скарби з бабусиної скрині", "Ходить світом Миколай". Крім того, були проведені: тематичний вечір "Андріївські вечорниці"(Салівська СБФ), літературно-музична година "Ой на Івана, ой на Купала" (В.Терешківська СБФ), літературна гра "Ми святкували Миколая"(Дзержинська СБФ). На Новорічні ранки "Свято Віфліємської зірки" та "Коляд, коляд, колядин" були запрошені читачі Ч.-Знам'янської та Пришибської СБФ. Конкурс щедрівок та колядок "Зустрінемось з Васильком та Маланкою" був проведений для користувачів Недогарківської СБФ. Дитячі ранки під назвами "В кожну хаточку-домівку, чемним дітям під голівку, ласку Божу залишає Миколай" та "Новорічні пригоди" були проведені в Салівській та Потоківській СБФ. Година цікавих повідомлень "Святий Миколай, дітям гостинці роздай" була проведена у Садківській СБФ. В цій бібліотеці також були проведені українські вечорниці "Нова радість стала, яка не бувала, зірка ясна над вертепом весь світ осіяла".

До Великодня були проведені: година корисних порад "Барви Великодня" (ЦРБ), Салівською СБФ — година спілкування "Возродися, писанко, воістину розродися", години цікавих повідомлень "Малює сонце золото небес. І крашанку, як усмішку, підносить, Христос Воскрес" (Ч.-Знам'янська СБФ), "Христос Воскрес! Усе радіє! Сміється сонечко з небес"(Білицьківська СБФ), "Вінок барвінковий сплітаю із звичаїв рідного краю" (РДБ, Майбородівська СБФ) та ін.

Одним з важливих напрямків роботи бібліотек системи є виховання у користувачів шанобливого ставлення до духовних цінностей нашого народу, відродження його обрядів, традицій і передача їх нащадкам. Цю роботу бібліотеки традиційно проводять з будинками культури та освітніми закладами.

Серед популярних заходів — етнографічні вечори, театралізовані свята, бабусині посиденьки, інформаційні години, свята українських традицій, уроки народознавства, вікторини, конкурси: "Пасхальна радість у віршах і казках" (Н.-Будаківська СБФ), "Українські вишиванки наче райдуги світанки" (Пісківська СБФ), "Рушник — не тільки вишиванка красива" (Кононівська, Луценківська СБФ), "Радіє Вкраїна — Христос родився", "Від Різдва — свята гожого до Водохреща Божого" (Лучківська, Свиридівська СБФ), "Рушничок шити — життя прожити", "Українська вишиванка — світ краси і фантазії" (Сенчанська, Вирішальненська СБФ), "По країні з краю в край ходить святий Миколай" (Токарівська, Безсалівська СБФ), "А наша Купайлиця та навколо славиться"(Білогорільська, Долинківська СБФ), "Свято українського одягу" (Ригівська СБФ).

Особливо велику роботу по відродженню духовних традицій українців проводить Ісковецька СБФ. Протягом минулого року нею проведено: українські вечорниці; літературно-музичний вернісаж "Сорочку мати вишила мені", етнографічні свята "Із-за горочки, із-за калиночки колядники йдуть з Україночки", "Ой на Івана та й на Купала", літературно-музичне свято "Пісня — колиска українського народу", літературний лабіринт "Зимонько, прощавай, весну-красну зустрічай".

В Новаківській сільській бібліотеці було проведено фольклорне свято "Зелені свята — святкуймо з нами!", програма якого включала: презентацію книжкової виставки "Зелені свята: мозаїка народних звичаїв" (Додаток 2), літературно-музичну композицію "З святом Трійці" (Додаток 3), вікторину "Що Ви знаєте про Зелені свята" (Додаток 4), бесіду "Зелена неділя в православній та українській народній традиціях", виступ фольклорно-етнографічного колективу "З цілющого народного джерела" (обряди "водіння куща", "завивання вінків" та ін.).

Велику увагу працівники бібліотек приділяли відродженню народних свят та обрядів, звичаїв і народних оберегів. З цією метою було проведено ряд масових заходів: уроки народознавства "Щедрий вечір! Добрий вечір", "Срібна купальська роса" (Гасенківська СБФ), "Рушник наче доля", "Рослини-символи України" (Зубівська СБФ), бесіди "Ой на Івана, та й на Купала"(Єрківська СБФ), "Покрова — свята покровителька" (Гасенківська СБФ), годину цікавих повідомлень "Магія Великодня"(Клюшниківська СБФ).

Бібліотеки спільно з будинками культури, школами провели ряд заходів народознавчої тематики. Це фольклорні свята: "Ой на Івана та й на Купала", "Ой радуйся земле, син Божий народився" (Чутівська, Плехівська СБФ), свято духовності "Хай буде з нами Великодна казка"(Оржицька ЦРБ), конкурс "Звичаї і обряди козаків" (Круподеринська СБФ), літературно-тематичний вечір "Покрова — свято козацьке "(Чутівська СБФ).

Театралізоване великоднє дійство "Великдень на Україні" (ЦРБ) включало:

1. Виступ народознавця про історію писанки, про значення

символів на писанках, традиції дарування писанок.

4. Літературно-музичну композицію "Звучать Великодні дзвони".

5. Книжково-ілюстративну виставку "Возродися, писанко,

Оболонська, Заїчинська, Криворудська, Вереміївська, Селекційна, Брусівська, Чаплинська СБФ проводять змістовну роботу по поширенню народних звичаїв та обрядів. В них проведені: урок етнографії "Рушник, що вміє промовляти", уроки народознавства "Традиції святкування Нового року в Україні", "Народні звичаї не забутні", "Різдвяно-новорічні передзвони", гра ерудитів "Українські обряди та звичаї", бліц-вікторина "Різдвяні свята, що ми знаємо про них?", брейн-ринг "Сім'я та родина: обрядовість українців".

В бібліотеках системи проведено літературно-музичний вечір "А мати вишивала рушники..." (Додаток 4), уроки народознавства "Крутиться гончарний круг", "Народні промисли і ремесла Чорнухинщини", "Хай день золотий на твоїх рушниках воскреса..."та ін.

Протягом року читачі бібліотек системи запрошувалися на уроки народознавства "У ніч перед Різдвом з героями Гоголя", "Свято відродження — Пасха" (бібліотека-філіал №5),"Недалечко красне яєчко"(бібліотека-філіал №9), годину етнографічних знань "А над самою водою верба похилилась..." (ЦМБ), години цікавих повідомлень "Сяйво різдвяних свят" (бібліотека-філіал №9), "Від зими до зими поринемо в святах ми" (бібліотека-філіал №10), бесіду "Водичко-йорданочко"(бібліотека-філіал №3).

Слід відмітити проведену у звітному році роботу по популяризації культурної спадщини нашого народу колективом бібліотеки-філіалу №7. На вшанування пам'яті народної мисткині для широкого загалу користувачів було організовано вечір народної творчості "Дивовижний світ Марії Приймаченко". Програма вечора включала: бесіду про життєвий і творчий шлях Марії Приймаченко "Самобутня художниця", виставку-перегляд репродукцій її робіт "Людям на радість". У підготовчий період для відвідувачів бібліотеки проведена бесіда "Дивосвіт народної творчості"; організовані перегляд літератури "Звичаї українського народу" та предметна виставка-перегляд, оформлені куточок народної творчості, книжкові виставки "Вінок калиновий сплітаю із звичаїв рідного краю", "Свята зимового циклу", виставку з використанням рушників "Українські вишиванки — наче райдуги світанки".

Обладнання: виставка українських хусток, цитати і висловлювання про людську красу, викладка газетно-журнальних статей

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкійї хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні...

І. Франко

В.: "Краса врятує світ" — ці слова класика світової літератури Ф.Достоєвського, відомі кожній людині, спонукають споглядати красу навколо нас, створювати красу, жити красиво, спілкуватися з красивими людьми. В українців є чудове слово — врода.

Пригадаймо синоніми та споріднені слова:

Упродовж віків українці витворили ідеал дівочої вроди в безсмертних піснях, казках, легендах, бувальщинах. Мудрі народні прислів'я і приказки, відшліфовані часом, вражають точністю, образністю мовлення.

В.: Наші предки завжди звертали увагу на зовнішність дівчини (на її очі, брови, лице, волосся, стан, поставу, ходу) — і надзвичайно влучно, часом з гумором або іронією, передавали свої враження у прислів'ях, приказках:

Не поможе панні мило, коли гарна, як кадило.

Згадаймо образні порівняння, які використовуються для змальовування дівчини: дівчина, як зіронька, як золото, як калина, як ягідка, як маківка, як квітка, як лебідка, як пава, як горлиця, як у лузі калина, наче рожа, як зоря, як лялька, як сонце, струнка, як тополя.

В.: Українські народні ліричні пісні оспівують вроду дівчини, її неповторні:

- чорні брови, карії очі, темні, як нічка, ясні, як день.

У багатьох народних казках врода дівчини змальовується гіперболізовано:

- А дочка була така хороша, що й сказати не можна;

- Така гарна дівчина, що й відвести очей не можна;

- Така вродлива, що ні в казці сказати, ні пером описати.

В.: Українські письменники подарували світові літературні портрети — описи зовнішньої вроди та внутрішньої краси дівчини, увічнили своїх обраниць, використавши в поетичних і прозових рядках усі засоби образотворення: співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясна зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покійного сотника Таволги, то й би сказав, може, що вона краща й над ясну зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіра у діброві, і мак у городі. Може, гріх так казати: де таке видано, щоб дівка була краща од святих сонця й місяця? Та вже, мабуть, так нас, грішних, мати на світ породила, що як споглянеш на дівочу вроду, то здається тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нічого кращого. Гарна, дуже гарна була сотниківна! Знали її по всій Україні, бо в нас на Вкраїні було, в кого виросте дочка хороша, то вже й знають усюди. Було, чи треба кому з молодого козацтва, чи не треба чого у Війтовці, іде за сто верст, аби тільки побачить, що там за дочка у сотника Таволги, що там за Орися, що всюди про неї говорять, мов у труби трублять.

А Орися була вже не дитина, вирівнялась і викохалась, як біла тополя в леваді. Подивиться було на неї старий сотник, подивиться на її пишний зріст і хорошу вроду, порадується батьківським серцем, що діждав на старість собі такої дочки, а часом і посумує: "Виросла, моя ясочка, як повний, достиглий колос на ниві! Да чи знатиме женчик, яку благодать бере собі од Господа милосердного?"

Так собі думаючи та гадаючи, старий Таволга часом тяжко-тяжко засумує, аж сльоза покотиться йому з ока. А Орися росла собі, як та квіточка в городі. Повна та хороша на виду, маяла то там, то сям по господі в старого сотника, походжала як по меду бджілка, і всю господу звеселяла. (За оповіданням П.Куліша "Орися").

В.: Ідеал дівочої вроди в кожного свій. Що подобається одному, для іншого не варте уваги. "Кому як болото, а йому як золото"; "Кому як мара, йому як зоря", — каже народ.

Українці вміли й покепкувати, пожартувати над особливостями зовнішності людини, дотепно висміяти надмірну увагу до себе.

Пригадаймо, як обговорювали дівчат Карпо й Лаврін, герої повісті І.Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я":

В.: Українці мудро застерігали: не дивися на вроду, але й на природу. Про своєрідний іронічно-гумористичний погляд на дівочу вроду дізнаємося з комедії М. Куліша "Мина Мазайло". (Інсценізація фрагмента з твору).

В.: Коса — дівоча краса. Так образно відзначив народ головну ознаку дівочої вроди. Коса — символ жіночої цнотливості, символ дівування, охайності українок: нема коси — нема краси; дівчина з косою, як трава з росою. Колись коса була своєрідною суспільно-моральною ознакою охайності дівчини. Уставши вранці, вона мала насамперед "навести лад", тобто розчесати й заплести косу. Сформувалася навіть громадська думка: яка коса — така й краса. Існував спеціальний весільний обряд розплітання коси. Прощаючись з косою, дівчина прощалася з дівоцтвом.

В.: Коси, принаймні на селі, ніколи не стригли, не вкорочували — таке робили жінки хіба що у містах. Взагалі коси жіночі — то їхній зв'язок із Богом, зі Всесвітом, з космосом. Отже, чим довші вони, тим міцніший, сильніший, ближчий той зв'язок. Гарні коси свідчать про здоров'я гормональної системи, про жіночу силу й материнську спроможність. Тому українки завжди дбайливо доглядали своє волосся. Навіть у ті страшні часи, коли люди потерпали від війн, голоду, холоду, різних пошестей, коли була масова завошивленість, жінки знаходили у живій природі знаряддя боротьби з тим лихом. То був чебрець. А якщо мити волосся любистком, воно стане не лише пахучим, а й міцним, здоровим. Красоля (або настурція), реп'ях, жовтки — існує дуже багато народних засобів догляду за волоссям. Також важливим моментом є правильне харчування. Наші мудрі предки ніколи не розчісувалися металевими гребінцями, а лише виготовленими з дерева, кістки, рогу. (За порадами Наталі Земної).

В.: Найулюбленішою прикрасою кожної української дівчини був вінок. Мовою символів, якими були квіти, представниці прекрасної статі виражали свої почуття, стан душі, надії, сподівання. Водночас віночок ще й "знахар душі", бо в ньому є сила, що знімає біль і береже волосся. Протягом століть вінки зі стрічками використовували під час весілля, вони вважалися оберегом від усякої нечисті, поганого ока... Народна творчість зберегла багато висловів, пов'язаних із вінком. Загубити вінок — означає втратити дівочу честь; як у вінку — дуже гарно; вінчатонько — маленький вінок.

В.: Українці приділяли увагу й одягу, проте головною була внутрішня сутність людини. Про це красномовно говорять прислів'я та приказки: "Нарядилась як пава, а гричить як ґава", "По одежці зустрічають, а по мудрості проводжають", "Не одежа красить людину, а добрі діла", "Убрався в жупан і дума, що пан", "Дурень любить хустину, розумний -людину".

В.: Найкращою оздобою голови жінки була хустка. Колись її вишивали шовком, сріблом, золотом. Використовували нитки червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів. Хустки прикрашали переважно геометричним орнаментом, а пізніше увійшов у моду і рослинний. Вишиті хустки були здебільшого білого кольору. Зав'язували хустки по-різному!

В.: Обов'язковим додатком до жіночого одягу було гарне намисто, яке прикрашало шию. Носили його і в будень, і в свято. У будень дівчата одягали небагато намиста, бо боялися, що нитка розірветься і не тільки пропаде прикраса, а й треба чекати якогось лиха, бо за народними віруваннями розсипане намисто накликає біду. Та зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір'я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

1. Назвіть основні елементи українського національного жіночого костюма.

2. Як ви розумієте поняття "народився в сорочці"?

4. Які рослини, овочі та фрукти використовували в давнину, як косметичні засоби?

В.: Одяг відіграє важливу роль у житті людини — він утілює її художні, культурні, естетичні смаки, світобачення, соціальний статус. Щоб іти в ногу з часом, треба стежити за модою, творчо підходити до створення власного стилю. Не даремно в народі кажуть: "Вбери пенька, то стане за Панька".

В.: Звісно, дівчата прагнуть завжди бути привабливими. Природну вроду підкреслюють одяг, взуття, зачіска. Сучасна мода дуже розмаїта: вона пропонує і нові віяння, навіть революційні, і класичні мотиви. Кожна панна, яка має добрий смак і почуття міри, може увиразнити свою красу, вдягаючи те, що їй найбільше пасує. І яке щастя для близьких та рідних, коли її зовнішня привабливість доповнюється вишуканими манерами і хорошими вчинками. Вірш Н. Земної

Ні, забуття не дасть мені й сама природа...

Я втік би в темний гай, щоб слухать, як шепоче

В.: Сучасні психологи стверджують, що одяг — найпростіший спосіб розкриття особистості. Він впливає не лише на поведінку людини, а й на її характер, настрій та здоров'я. Всі ми чули про жіночий корсет, але не всі знаємо історію його виникнення, і як він впливав на здоров'я. Тож давайте послухаємо.

1478 року іспанська королева Ізабелла зобов'язала всіх своїх служниць одягти металеві корсети. Сталеві кільця, з'єднані болтами, вкривали тіло від грудей до низу живота, стягуючи всі випуклості фігури. В її указі йшлося, що ідеальною є жіноча талія, яку може обхопити руками 12-річна дівчина. Талії жінок із оточення правительки не мали перевищувати 32,5 см. Десять служниць померли в перші місяці дії указу. Так з'явився корсет, який попри заборони лікарів, жінки носили до 1908 року.

Корсетом зацікавилась іспанська інквізиція. Вона змушувала жінок робити все, аби фігура ставала пласкою. На ніч до дівчат прив'язували важкі свинцеві злитки. А двадцятип'ятикілограмові металічні корсети починали носити вже у 8-9 років. Це перешкоджало нормальному розвитку тіла й викликало хвороби: корсети нещадно натирали шкіру, зміщували або передавлювали печінку та шлунок, деформували ребра, порушували кровообіг. "Після вишуканого гішпанського ліфа муки в пеклі здаватимуться нашим жінкам порятунком", — був певен тогочасний автор. В середині XVI століття у Франції корсет перестав приховувати жіночу фігуру. За наказом королеви Катерини Медичі корсети вдягали навіть на 2-3 річних дітей, аби в них не розвивались нижні ребра й носіння корсета в дорослому віці було не настільки обтяжливим. У ті часи корсет виготовляли вже не з металу, а з еластичного китового вуса, який обтягували шкірою або тканиною. Вони були паркі, не надто приємно пахли, зате не так сильно натирали шкіру й менше важили. Робили корсет із трикутних рогових пластин, що містилися у щелепі кита, — з одного боку гладеньких, з другого — вкритих тонким ворсом. У середньому, щелепа мала 600 пластин завдовжки 33 м і заввишки 3,5 м. Цього вистачало на 60-70 корсетів.

Що корсет шкодить жіночому здоров'ю, розуміли мало не з моменту його появи. Лікарі XVI — XVII ст. стверджували, що чотири з п'яти жінок гинуть від його носіння. Тогочасні хірурги писали: "При розтині жінок ми бачили, що ребра лежали одне поверх іншого, а між: ними були затиснеш внутрішні органи". Вони ж описували випадок 1582 року, коли наречена померла біля вівтаря, задихнувшись у надто тісному корсеті. В іншій історії йшлося про дівчину, що загинула після балу: через тугий корсет три ребра зламалися і проштрикнути їй печінку.

Протягом майже п'яти століть жінки не прислухалися до порад лікарів. Але наприкінці XIX століття, коли винайшли рентген, зробили знімки жінки, що впродовж 14 років носила корсет, та селянки, яка жодного разу його не одягала. Знімки кривих ребер однієї та здорових іншої були опубліковані у багатьох тогочасних виданнях. Тоді корсет доживав останні роки своєї бурхливої популярності.

1908 року французький модельєр Поль Пуаре створив колекцію суконь вільного крою і корсет перестав бути обов'язковим атрибутом одягу.

В.: Насамкінець хотілося б сказати, що не лише зовнішня краса прикрашає дівчину, а й її внутрішні якості, уміння робити людям добро.

Не в тім хороша, що чорноброва, а в тім, що діло робить.

1. Дівоча врода // Дивослово. — 2006. — №7. — с.35

2. Із пащі кита робили до 70 корсетів // Газета по-українськи. — 19 грудня 2008р. — с. 17.

3. Людина починається з добра // Шкільний світ. — 2007. — №4. —с.12

4. Твори добро, бо ти — людина // Шкільний світ. — 2007. — №35. —с.21

Розділ 1. Зелені свята в дослідженнях українських етнографів

Цитата: "Культура кожною народу світу є особливою і неповторною, багатою на легенди, звичаї та традиції від яких власне і залежить духовне багатство країни, а для цього головне не втрачати цієї ниточки, що зв'язує нас з минулим, цінувати культурну спадщину наших пращурів і передавати її нашим нащадкам"

Вовк, Ф. Студії з української етнографії / Ф. Вовк. — К. : Мистецтво, 1995. — 335 с.

Воропай, О. Клечальна неділя, або П'ятидесятниця / О. Воропай // Звичаї нашого народу : етнографічний нарис. — К. , 1993. — С. 394-396.

Килимник, С. Зелені свята / С. Килимник // Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К. , 1994, — С. 349-368.

Лозко, Г. Українське народознавство / Галина Лозко. — X. : Див , 2005. —472 с.

Матвеєва, Н. Зелені свята / Н. Матвеєва, А. Голобородько // Святі і свята України календар церковних свят і народних традицій. — К. , 1995. — С. 125-127.

П'ятидесятниця (Трійня, Зелені свята) // Україна : етнокультурна мозаїка / О. Боряк. — К. : Либідь, 2006. — С. 63-64.

Скуратівськнй, В. Трійця трьома святами багата / В. Скуратівський // Святвечір. — К. , 1994, — Кн. 1. — С. 251-257.

Чубинський, Д. Зелені святки / П. Чубинський // Мудрість віків. — К. , 1991. — Кн. 2. — С. 34-36.

Шафранська, Г. Зелена неділя : етнографічний нарис / Галина Шафранська // Вітчизна. — 2008. — №5-6. — С. 153-163.

Цитата: "Там куди не подивишся — все і скрізь зеленіє. Біля порога хати поставлені зелені дерева; перед вікнами — зелень, тини також: уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу чисту хату — і там запашна зелень. На покутті стоїть зелене кленове дерево, що відтіняє собою стіл, накритий білою скатеркою. На столі хліб-сіль, за образами — бузок і гвоздики; на стінах і на стелі теж бузок і гвоздики. Долівка встелена травою, а серед трави є запашний чебрець і гіркий полин від чародійства. В полив'яних горнятах і глечиках, що стоять на вікнах і на столі, красуються півонії, лілеї, фіалки, пижма і боже дерево. Перед іконами жевріє лампадка або воскова свічечка, тьмаве світло якої ледве пробивається крізь густу зелень рослинності. Все це навіває на серце й почуття радості, і почуття благоговіння."

Боряк, О. Проводи русалок / О . О.Боряк // Україна: ентокультурна мозаїка. — К. , 2006. — С. 64.

Водіння куста // Позакласний час. — 2003. — №11-12. — С. 6.

Зелені свята. Завивання берези. Обряд водити тополю. Обряд Лялі// Український рік у народних звичаях в історичному освітленні / О. Килимник. — К. ,1994. — Кн. 2. — С. 364-367.

Зелені свята // Шкільна бібліотека. — 2007. — №5. — С. 117-126.

Милорадович, В. Українська відьма: нариси з української демонології / В. Милорадович; уклад. О. Таланчук. — К. : Веселка, 1993. —71 с.

Олійник, В. Русалчин очіпок // Дзеркало тижня. — 2008. — №22. —С. 21.

Українці: Свята. Традиції. Звичаї / уклад. І. Коверець. — Донецьк : Альфа-Прес, 2004. — 304 с.

Розділ 3. "Ой. зав'ю вінки..." (вінок — один із символів українського народу)

Символіка рослин // Український рік у народних звичаях в історичному освітленні / О. Килимник. — К. , 1994. — Кн. 2. — С.354-355.

Роздорожна, А. Барвінок — то життя, ромашка — то ніжність: дівочий віночок / А. Роздорожна // Сільські вісті. — 2008.—19 черв.

Рослини-символи // Українці: Свята. Традиції. Звичаї / уклад. І. Коверець. — Донецьк , 2004. — С. 226.

Скуратівський, В. Ой зав'ю вінки та на всі святки / В. Скуратівський // Святвечір. — К.,1994. — Кн.1. — С. 247-251.

Український вінок // Українці: Свята. Традиції. Звичаї /уклад. І. Коверець. — Донецьк, 2004. — С. 226.

Український віночок // Дивослово. — 1994. — №3. — С. 43-45.

Український віночок // Позакласний час. — 2004. — №11-12. —С. 17-19.

Хто вміє віночки вити, той вміє життя любити // Позакласний час. — 2005. - №11-12. — С. 5-6.

Розділ 4. Лікарські трави Зеленого тижня: пракоріння народної медицини.

Горбань, А. Т. Лекарственные растения / А. Горбань. — Полтава: Верстка, 2004.— 59 с.

Єлін, Ю. Наші зелені скарби / Ю. Єлін. — К. : Рад. школа, 1986. —208 с.

Заверуха, Б. Квіти дванадцяти місяців / Б. Заверуха. — К. : Урожай, 1986.— 43 с.

Памуков, Д. Аптека живої природи / Д. Памуков, X. Ахтарджієв. — К. : Урожай, 1991. — 285 с.

Решетняк, В. Травник / В. Решетняк, И. Цигура. — X. : Прапор, 1994.—463 с.

Рослини-символи // Українці: Свята. Традиції. Звичаї / уклад. І. Коверець. — Донецьк , 2004. — С. 226.

Смик, Г. У природі й на городі / Г. Смик. — К. : Урожай, 1990.— 256 с.

Шановні читачі! З пахощами лепехи, чебрецю та м'яти приходять до нас Зелені свята. Уквітчувати своє житло різноманітним зіллям це та гарна традиція, що збереглася в нашого народу від давньої язичницької віри і яка дала виправдану назву цим дням. Вона так органічно вросла в людську свідомість, що стала ідентичною, зріднилася з християнською вірою. Наша виставка розповість вам про ці та інші звичаї, традиції та обряди Зеленого тижня.

В першому розділі нашої виставки — "Зелені свята в дослідженнях українських етнографів" представлені етнографічні розвідки відомих дослідників фольклору про Зелені свята в Україні, які поведуть вас у чисте, світле, святкове царство душі українця. Перед вами зібраний своєрідний класичний звід всього накопиченого досвіду наших предків . Це і дослідження етнографів XIX — XX ст. — П. Лубинського, В. Милорадовича, Ф. Вовка, О. Терещенка і сучасних — В. Скуратівського, Г Лозко, Г. Шафранської. В книгах описані прадідівські премудрості сімейної підготовки до свят, роль членів хатньої родини в тому чи іншому обряді. Зокрема зосереджено увагу на вміння наших пращурів зі смаком прикрашати обійстя і оселю, готувати їжу. Книги чудово ілюстровані, вони сповна розкривають духовний світ українців, їхній Божий дар творити його добрим, щедрим, щирим, милосердним , співчутливим , гостинним.

Зелені празники, як Різдвяні і Великодні, мають цілу вервечку допоміжних обрядів . З Трійцею пов'язані такі святкові дійства, як завивання вінків, Клечальна субота, П'ятидесятниця, Русалії, поминання предків, гонити Шуліку, себто понеділкові заговини , що відзначають через тиждень. Усі вони так чи по іншому суголосні з головною ідеєю — проводом весни і вшануванням пращурів. Цій темі і присвячений другий розділ нашої виставки — "Обряди Зеленого тижня". Зауважу також, що ви сьогодні, на нашому фольклорному святі, побачите основні обряди Зеленого тижня у виконанні фольклорного колективу та послухаєте "русальних пісень".

Вінки, як оздоба — залишок звичаїв стародавнього світу. Грецькі і римські жерці накладали собі на голови вінки під час жертвоприношення. Вінки були сплетені з тих дерев, які присвячували божествам. Звідси пішов звичай увінчувати дубовими вінками відомих, заслужених людей, як от переможців олімпійських ігор і тих хто досягнув великих успіхів у мистецтві чи науці та в громадських доброчинствах. Увінчаний лаврами муж взагалі вважався надприродною істотою.

Вінки в українських народних обрядах також є символом великої пошани, і водночас символом молодості і чистої незаплямованої краси. Окрім того, вінок із живих квітів, за народною уявою, — це оборона від злої напасті. Про символіку рослин, які складають український віночок , обрядодійства пов'язані з ним і розповідає третій розділ нашої виставки — "Ой зав’ю вінки..."

Про тисячолітні призабуті і живі традиції траволікування, народну медицину йдеться в книгах поданих в четвертому розділі нашої виставки — "Пракоріння народної медицини" . Тут ви маєте змогу частково прилучитися до таїнств чарівної народної магії, відродити надбання наших пращурів в подоланні недуг, познайомитись з цілющими властивостями лікарських рослин нашої місцевості.

Сподіваємось, що знайомство з цими книгами буде не просто приємним проведенням часу, а й щасливою нагодою долучитися до безцінного світу духовності. Читаймо, вивчаймо їх! Відроджуймо в своїх оселях духовні надбання нації!

Якщо ви хочете більш детально дізнатись, які ще книги і статті з періодичних видань про свята, обряди, звичаї і традиції нашого народу та інших народів світу є в нашій бібліотеці, звертайтесь, до розділів 63.5 Етнологія (етнографія, народознавство), 63.5(4УКР) Народи Українисистематичного каталогу та систематичної картотеки статей.

Спасибі, що на свято прийшли, обдаруємо за це Вас зеленню трави!

Наше клечання з листу липи, щоб солодко було їсти, пити!

Наше клечання кленовеє, будьте всі в домі здоровії

Наше клечання з білих берез, щоб зібрався на Зелену Рід наш увесь!

(вик. Пісня "Зеленеє жито, зелене", або "Ой, Роду мій...", можливо обидві)

1 дівчина — Дай, Боженько, людям здоров'я, а Землі — годувальниці доброго врожаю, гарної години, всіляких гараздів усьому живому на землі!

Дай, Боже, радості та Благоденствіє, щоб ми Зелену справляли, а діти, щоб у воді не потопали. А ті, що там, нехай русаляться собі на втіху..

Скуштуйте, людоньки, нашої поживини, благословляймось, щоб до нас русалки голодними не приходили. Зустрічаймо їх калачами, пирогами, пампушками і вином, щоб вони не гнівались на нас, а ми з ними будемо веселими і щасливими.

Тіточко Наталко, розкажіть нам про русалок, чому їх треба задобрювати та пампушками пригощати?!

Розкажу, голубоньки, розкажу, дівчатка. Ось тільки присяду отут на колоду. Колись давно — давно чула я від своєї бабусі, а вона теж від своєї, — легенду, про те, звідки вони беруться — русалки... Коли топились молоді дівчата, чи нехрещені, чи незаконно народжені, або ті, що топилися саме на Свято Зеленої Неділі, то вони, геть усі, ставали русалками. І були вони напрочуд гарними та красивими, з довгим розпущеним волоссям, а ще й мали тонкий та гнучкий стан.

РУСАЛЬНИЙ або КЛЕЧАЛЬНИЙ тиждень — тиждень ЗЕЛЕНИХ СВЯТ починався із Зеленої суботи, на РУСАЛЬНОМУ ТИЖНІ не можна ходити в одиночку молодим хлопцям та дівчатам, бо польові русалки залоскочуть, а водяні мавки-русалки — потоплять. Найстрашніший, найнебезпечніший день на РУСАЛЬНОМУ ТИЖНІ — це був ЗЕЛЕНИЙ ЧЕТВЕР. Лише у цей день русалки могли ходити й ходили по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході русалки справляли ВЕЛИКДЕНЬ. Вважається, що у четвер, русалки вилазять з води, щоб відсвяткувати "Русалчин Великдень", тому то старші люди, пахм'ятаючи це, не пускали молодь, особливо дітей, у ліс, луки та поля, купатися в річці, бо "русалка — лоскотавка" або залоскоче, або ж втопить...

Отож, повертаючись поночі з вулиці додому, дівчатка зазвичай трималися поміж собою руками, злучивши руки навхрест, аби русалка між ними не проскочила.

А ще, аби уберегтися од русалок, необхідно тримати при собі пучечок полину, якого русалки найбільше бояться. Отож на Трійцю, в кожній оселі, полин клали на підвіконня та біля дверей, як своєрідний оберіг, щоб до хати не залізла русалка.

І не тільки у віночок, а й у руках тримати, або у рукаві, а то й під сорочкою... І запам'ятайте добренько, що потрібно говорити, коли часом русалку зустрінеш... Зустрівши людину в полі, як переповідають численні легенди, русалки обов'язково запитають:

Якщо відповіси: "полин", то вони відкажуть: "Сама ти згинь! "І відпустять.

А — коли "петрушка", то накинуться гуртом і почнуть лоскотати, приказуючи, доки людина не вмре: "Ти ж моя душка!" — Отакої...

Ой, тіточко Наталко, такого страхіття на нас нагнали... давайте краще заспіваємо, від наших веселощів, геть, всі русалки, наполохаються і поховаються.

(Виконується пісня, можливо " Ой, у саду вишня", або "Ой, у вишневому саду")

Дівчата, а ворожити будемо, поки наші хлопці не прийшли?!

Аякже, я для цього й лепехи принесла, — що ж то за Зелені Свята, без ворожби?

Ну тоді тобі й починати, щоб часу даремно не гаяти.

(Виходить наперед із лепехою) — Трушу лепехою, щоб доля не була лихою...

Маємо вимітаю лихо і горе на тепле літо, на кріпке жито.

А я буду на Маю скакати, щоб цей рік пішла із хати!

Ото, вже мені, дівчата, ото вже моторні, не забарились і поворожити. Ну що ж, на те й Свято! А чи справдяться, дівчатка, ваші надії, час покаже...

Тільки ж, дівчатка, ось чуйте мене: — заповідала мені колись моя покійна бабця Василиса, щоб я із Зеленого Свята додому пучечок цілющого зілля принесла, бо воно збереже хату від грому, худобу від дурного ока, плетена на ньому цибуля не згниє, а люди матимуть здоров'я.

Ото ж і ви, мої любі, візьміть до хати, бодай маленький жмутик, Святочного зілля. І вам, людоньки добрі, хай щастить!

Із Святом всіх вітаємо! Будьте здорові! І Вас, дівчатонька — співушеньки, з Святом, з Трійцею. Щоб це відгуляли і наступного в здоров'ї діждали.

Уклін і вам, хлопчики — молодчики! Вдачі Вам щасливої та веселої!

Хай Вас Господь Бог береже в домі, дорозі і на кожнім перелозі.

1. На честь якої події за християнської традицією встановлено Троїцьке свято?

(на честь зішестя Святого Духа на апостолів, після чого вони почали розуміти різні мови й говорити ними, переповідаючи людям учення Сина Божого. Трійця — день народження християнської церкви).

2. Що знаменує Трійця за стародавніми віруваннями українців?

(знаменує завершення весняного і початок літнього календарного циклу)

(Клечальною, або П'ятидесятницею. Це п'ятидесятий день після Великодня)

4 У вірменів — джраас, у кельтів — мелюзіна, у німців — ундина. А хто вона в українців?

5. Родичі русалки, персонажі давньогрецької міфології, власниці прекрасних голосів

7. Хто з письменників популяризував канонічну історію, де русалка шукає душу в коханні зі смертним?

8. Уродженець Лохвицького повіту, лубенський мировий суддя,автор нарисів з української демонології

9. Назвіть села Лубенського району, де В. Милорадович зібрав повір’я про русалок.

10. Назвіть твори художньої літератури персонажем яких є Русалка

(О. Пушкін п’єса "Русалка", Л. Українка "Лісова пісня", М. Коцюбинський "Тіні забутих предків", М. Гоголь "Майська ніч або Утоплениця", Д. Дарелл "Говорящий сверток" та ін.)

11. Які обереги треба носити з собою, щоб уберегтися від русалчиного привороту?

12. Які українські народні обряди Зеленого тижня ви знаєте?

("завивання берізки", "водіння тополі", "проводи русалок", "обряд Лялі")

(Сцена прикрашена рушниками. Збоку тин, соняшники, мальви. Дівчата сидять і вишивають рушники. Лине пісня М. Свидюка на слова невідомого автора "Цілує сонце рушники ")

1 дівчина: (показуючи на розгорнутому рушникові)

(Звучить пісня "Рушники у мами". По закінченню пісні виходять юнак і дівчина в українських строях з хлібом-сіллю на вишитому рушнику)

Юнак : Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Дівчина: Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Юнак: Хліб-сіль на вишитому рушнику — одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб — символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тих, хто виявив її. Цей звичай пройшов через віки і став доброю традицією в наш час.

Український рушник має багатовікову історію і традиції, про які ми сьогодні і поговоримо.

Вишивальниця: Рушники — це відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи "дерева життя" "берегині", символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення і оновлення.

На Україні рушникам завжди надавалося важливе образно-символічне значення. Вони — обов'язковий атрибут весільної обрядовості, предмет народного побуту, неодмінна окраса селянського житла.

Вишиті рушники здавна були поширені на Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної і святкової обрядовості, як традиційна окраса селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві не має іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості і в горі. Він завжди був символом гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, рушниками проводжали людину в останню путь.

Наші бабусі і прабабусі залишили по собі надзвичайно велику спадщину — тисячі вишитих рушників з різноманітними узорами, в яких переплелися радість і журба, кохання і сум, відчай і тривога. Ось помилуйтеся цією великою спадщиною. (Дівчата встають, виходять наперед, демонструючи старовинні рушники)

1 дівчина: На моєму рушникові калина — це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину вона пов'язувалась з народженням Всесвіту. Тому і назву свою має від давньої назви Сонце — Коло. Ягідки калини червоні, то вони і стали символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини.

(Звучить пісня В. Верменича на слова М. Сингаївського "На калині мене мати колихала ")

2 дівчина: На моєму рушникові калина в парі з дубом. Це поєднання-символ сили і краси. Але сили незвичайної, невмирущої. Дуб — священне дерево, він уособлював Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Хлопці й молоді чоловіки повинні були оберігати свій рід.

3 дівчина: На моєму рушникові — маки. З давніх-давен в Україні святили мак , обсипали людей і худобу, бо вірили , що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду.

4 дівчина: На рушнику моєї бабусі вишитий виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї. Сад-виноград — це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити й плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в'ється на родинних рушниках.

5 дівчина: З квітками на вишиванках переплітався пташиний світ. На моєму весільному рушникові вишиті поважні пави — птахи. Птахи — то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево Життя з його філософським розумінням минулого, сучасного й майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою Боже благословення — вінець чи вінок.

6 дівчина: З великою любов'ю наш народ ставився до ластівки — вірної супутниці людської оселі. Ця пташечка несе добру звістку. Саме вона турбується, щоб людина не пропустила благословенної пари для створення сім'ї та зміцнення господарства.

(Звучить пісня О. Білаша на слова М. Ткача "Прилетіла ластівка")

7 дівчина: А в мене на рушникові два лебеді — символ вірності, адже відомо, що вони обирають собі пару назавжди. Тут всі мої мрії.

Диктор: А зараз запрошуємо до слова кращих майстринь-вишивальниць нашого села. (Виступають 1-2 майстрині, які розповідають про мистецтво вишивки)

Мати: Рушник супроводжував людину з перших хвилин життя. На вишиті рушники приймала баба-повитуха немовля. Для хлопчиків вишивали свої візерунки, для дівчаток — свої.

До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли: "Радуйся, земле, радій, родино, радуйся з нами, нова дитино, в тебе доволі і ласки, і дива, хай не цурається доля щаслива". Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли: "Вповиваю тебе, сину, в рушничок біленький, щоб виростав ти великий, був все здоровенький, додому вертайся скоренько-скоренько, бо болить у мене за тобою серденько. Я буду за тебе та й Бога молити, щоб могла щаслива ще тебе зустріти". Рушником благословляють матері своїх дітей у далеку дорогу, бажаючи, щоб їх дорога була щасливою і квітчалася зеленими квітами. Існували також і подарункові рушники, їх використовували в знак побажання щасливої дороги і найшвидшого повернення.

Десятки тисяч українських матерів благословляли своїх дітей на важкі фронтові дороги.

(На фоні пісні "Виростеш ти, сину..." виходить мати рушником і зустрічає сина)

(Виконується "Пісня про рушник" на слова А. Малишка, муз. П. Майбороди)

Син: Бува, зажурюся, і раптом думками полину,

Мене ти чекаєш, вдивляєшся в далеч полинну,

Весільна мати: У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала власні надії і сподівання на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього життя.

Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один з найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим; бажаючи їм щасливого подружнього життя.

На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев'язувала сватів рушниками. І в день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Мати: Галю, дитино! Ану мерщій колупай піч! А ти, старий, чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай. Старости он ідуть до нашої Галі!

1 Сват: Здорові були, господарю та господине!

Мати: Здорові були! Проходьте, сідайте до столу. А що ж привело вас до нашої хати?

2 Сват: Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю — красну дівицю. А вона, кажуть до вашого двору забігла. А наш князь шукає її, бо дуже б хотів мати у себе.

Галя: Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз.

Батько: Зажди доню. Хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов'яжеш, чи може гарбуза даси молодому? Гарні ж бо вродили цього року.

Батько: А що, сватоньки, куницю-красну дівицю ви бачили, а от що про свого мисливця розкажете?

1 Сват: Наш козак-мисливець парубок гарний.

2 Сват До роботи і до танцю справний. В нього добра і щира вдача.

(Мати й батько з іконою благословляють молодих)

(Звучить пісня Я. Дуба на слова С. Гейченкова "Щастя рушничок")

Весільна мати: Після сватання справляли гучне весілля. А в понеділок багато людей сходилось дивитись, як молода починала вбирати хату своїми рушниками. Розвішувала їх і на двері, і на образи, і на вікна, дзеркала. Хата — виглядала, як писанка. "Нехай ваші мама спочивають, а мої до роботи стають" , — казали при тім. Це означало , що молоді руки дають старим спочивати. Стара господиня відповідала : "Нехай буде так, як Бог велів". Складала свої рушники в скриню і лежали вони там до останньої днини.

Бабусі: Людське життя швидкоплинне. Немає нічого вічного в цьому світі. Бабусі готували собі рушники про смерть. Похоронні рушники були з чорною мережкою. Це і різнило їх від звичайних рушників.

Ця стара українська пісня розкриває нам ще один звичай наших предків. При поминках помережений чорним рушник клали на відкриті двері, а також ним застеляють труну, кладуть зверху хліб і проводжають в останню дорогу. На рушниках опускають труну з тілом покійного в яму.

Юнак: Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

(Звучить пісня Д. Васильківського на слова Б. Олександріва "Полтавський рушничок")

2 Читець: Зі скринь вас доставали наші мами

(Звучить пісня А. Шашкевича на слова Д. Луценка "Хата, моя біла хата"

(Виходять дівчата з рушниками, всі учасники і виконують пісню на слова В. Крищенка "Український рушник")

Кудярко, О. Рушники, ви мої, рушники / О. Кудярко // Позакласний час. — 2004. — № 13-14. — С. 25-28.

Литовець-Гайдаш, Г. Рушник української долі : Вірш / Г.Гайдаш-Литовець // Сільські вісті — 2009. — 21 серпня.

Скрипка, В. А на тих рушниках земля рідна моя / В. Скрипка // Позакласний час. — 2009. — № 7-8. — С. 29-31.

Українці : Історико-етнографічна монографія. — Опішне : Українське народознавство, 1999. — 641 с.

Чугуй, Н. Розмаїття візерунків на полотні: Урок народознавства /Н. Чугуй // Антологія краєзнавства Полтавщини: Науково-методичний посібник. — Полтава : АСМІ, 2002. — С. 228-230.

Українські пісні [Електронний ресурс ]. — Режим доступу :http://www.pisni.orq.ua