Романіст, публіцист, редактор

Інформаційний лист

(До 90-річчя від дня народження Б.Н. Левіна)

Борис Наумович Левін народився 5 травня 1919 року в Чернігові у багатодітній сім’ї коваля.

Сім’я часто переїжджала з місця на місце. Влаштовувалися в селі, обладнували кузню, а через рік-два рушали далі — понад Дніпром то українським, то білоруським берегом. Допитливий і уважний син коваля придивлявся до характерів людей, які завжди оточували товариського й веселого залізних справ майстра.

Заглиблення у світ людських взаємин, напевне, й привело 15-річного школяра до того, що 1934 року він надіслав у газету свій перший твір — звичайного листа, якого надрукували, місцева влада вжила при цьому серйозних заходів. Юний сількор відчув силу друкованого слова і внутрішній дар володіти ним. Тому, після середньої школи Борис Левін став студентом саме філологічного факультету Чернігівського учительського і Ніжинського педагогічного інститутів.

У ті роки Борисові Левіну справді щастило: поруч були Олексій Десняк, Абрам Кацнельсон, що уважно і вимогливо плекали творчу молодь з місцевої літературної групи, до якої входили також Петро Артеменко, Олекса Ющенко, Пилип Рудь, а в Ніжині творчістю студентів цікавилися Павло Тичина, Дмитро Косарик. До речі, Павло Тичина підготував до друку першу поетичну збірку Бориса Левіна, та вона, на жаль, загинула у видавництві трагічного 1941-го. А її автор, уже з повісткою в кишені, склавши останній державний іспит, у липні став бійцем повітрянодесантних військ і прослужив, здобувши і поранення, і урядові нагороди, до самої демобілізації навесні 1946 року.

Тому не випадково у творчому доробку колишнього гвардії старшого лейтенанта особисті враження і почуття фронтових буднів знайшли відображення в збірках "Когда человеку семнадцать" (1961), "Добрые люди" (1963), "Тепло ранней осени" (1967), "Твои сыновья" (1969).

Пізніше вийшла книга "Роса на рябине" (1980). Тут у повісті "Сидельников" Борис Левін в однойменному образі молодшого сержанта вдало відтворив образ Василя Тьоркіна.

Багатоманітну галерею образів бійців і командирів різного рангу, трудівників тилу зустрічає читач у творах письменника про Велику Вітчизняну війну. Близько тридцяти книг українською і російською мовами видрукував Борис Левін. Він автор книжок, оповідань та повістей "Сходить сонце" (1948), "Золоті зерна" (1950), "Єгорка" (1956), "В дороге", "В начале лета" (1957), "По затерянным следам", "Фляга воды" (1958), "Возмездие" (1961), "Сердце не знает покоя" (1962), "Еще один шаг" (1964), та інших.

Широке визнання приніс письменнику роман у п’яти частинах про І.П. Котляревського "Веселий мудрець" (1972-1987), який неодноразово видавався в Україні, в Москві, в перекладі болгарською мовою. Цікаво, що першу, найменшу частину майбутньої епопеї-оповідання "Вечори вченої республіки" для ювілейної збірки "Вінок І.П.Котляревському (1969) Левін написав на замовлення меморіального музею, решту, сім книжок, захопившись, — за покликом письменницького серця. Уже перші книжки "Веселого мудреця" (варіант назви деяких видань "Видно шляхи полтавськії…") мали успіх. Вони виходили декілька разів у Києві та Москві, починаючи з 1977 року. Заключна книжка циклу вийшла в Києві у 1987 році. Майже 20 років віддав письменник праці над епопеєю, яку Леонід Новиченко назвав "гарною квіткою в нев’янучому вінку безсмертному полтавцеві". Роман читають і цінують не лише в усіх куточках України, а й на багатьох паралелях і меридіанах, куди доля закинула наших співвітчизників.

Після кількох років праці у Чернігові, Вінниці і Слов’янську, вже член Спілки письменників, в 1953 році Борис Левін стає полтавцем. Працював в газеті "Зоря Полтавщини", в часописі "Блокнот агітатора", директором клубу письменників. Тут він переконався, що, як казав Олександр Іванович Ковінька, "писателів тут не сіють, не жнуть, а вони самі народжуються". Справді, майже щороку виходили його книжки, переважно про молодь або для молоді. Окремі твори письменника друкувалися болгарською, чеською, польською, німецькою мовами і одержали схвальні відгуки зарубіжної преси.

Повісті "Прощай, Васильевка", "Единственная", "Не отрекаюсь" і "В последнем круге" (90-ті роки), об’єднані в роман "В доме врага свого", присвячені іншому нашому земляку — Миколі Гоголю, його останнім рокам життя.

Справжнім письменницьким подвигом Бориса Левіна став роман "Великий праведник" (2001), про ще одного видатного полтавця — В.Г.Короленка. Він був написаний у той час, коли письменник мав невиліковну хворобу серця.

Борис Левін був різноплановим літератором: починав поетом, романістом виявив себе здібним журналістом, редактором, гострим і злободенним публіцистом.

Велику допомогу надавав полтавським літераторам-початківцям.

Таким різноманітним, поважним мистецьким доробком закінчив свій шлях 28 червня 2002 року романіст, публіцист, редактор Борис Наумович Левін.

Відзначаючи ювілей письменника та з метою популяризації в бібліотеках області пропонуємо організувати книжкові виставки, перегляди літератури, масові заходи під назвами: "Про славного сина Полтави", "Не міг не стати письменником", "Тяжкий і радісний літературний шлях Бориса Левіна", "Пристрасне слово письменника", "Син землі полтавської", "Шляхи творчої долі Бориса Левіна", "Пам'яті майстра словак" та ін.