Я до тебе прийду через доли і гори, Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй. Намалюй мені ніч, коли падають зорі, Намалюй, я прошу намалюй.

 

Слова цієї пісні належать письменнику, нашому землякові Миколі Євгеновичу Петренку, члену Національної спілки письменників України, лауреату літературних премій ім. Павла Тичини, Юрія Яновського, Маркіяна Шашкевича, Богдана Лепкого. А ще він нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, Великим золотим знаком Товариства німецько-радянської дружби та срібною медаллю Товариства німецьких антифашистів.

6 листопада цього року йому виповниться 85. Народився Микола Петренко в м. Лохвиці. Ще першокласником пережив він страшний голодомор 1933 року, а потім – всі жахи Великої Вітчизняної війни. Під час війни фашисти вивезли хлопця до Німеччини на примусову працю.

Після закінчення війни Микола Євгенович працював на шахтах Донбасу, рибних промислах Камчатки. А так хотілося додому, в Україну! І ось, нарешті, настав вимріяний час: в 1951 році Микола Петренко повернувся в Україну до своєї сестри, що жила в Бродах на Львівщині. Тут закінчував школу, працював в редакції районної газети.

Потім він навчався на факультеті журналістики у Львівському національному університеті ім. І.Франка., який закінчив у 1957 р. І в тому ж році побачила світ його перша збірка «Дні юності». Після закінчення університету працював на журналістській ниві: в редакціях районної газети у м. Бродах на Львівщині, обласної газети «Ленінська молодь», редактором Львівської телестудії, кореспондентом газети «Літературна Україна». Плідна робота проводилась і на літературному полі. Микола Петренко пише не лише вірші, він проявив себе як чудовий прозаїк, гуморист і пісняр. А ще він полюбляє писати для дітей.

 Сьогодні Микола Євгенович Петренко живе і працює у славному місті Львові, завжди пам’ятаючи, що його духовне коріння на славній Полтавщині.

І ось напередодні ювілею письменника працівники Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки та Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І.П.Котляревського вирішили провести телеміст «Полтава – Львів».

Захід відбувся 14 жовтня цього року в приміщенні ПОУНБ імені І.П.Котляревського. Проведення заходу стало можливим завдяки програмі «Бібліоміст», за кошти якої у бібліотеці був обладнаний чудовий регіональний тренінговий центр з сучасною комп’ютерною технікою.

На захід були запрошені полтавські письменники, літератори, краєзнавці, працівники бібліотек міста. Атмосфера в залі була піднесеною, адже не кожного дня випадає спілкуватися зі своїми видатними земляками таким незвичним способом. І ось на зв’язку Львів: «Доброго дня, Полтаво! Як нас чуєте та бачите? Зі святом вас Святої Покрови та Днем українського козацтва». На екрані – Микола Петренко, представники львіського письменства, працівники бібліотек. Спілкування почалося вітальним словом, яке виголосила голова Львівської обласної організації Національної спілки письменників України пані Марія Якубовська, потім слово ювіляру, землякові – Миколі Євгеновичу Петренку, який вітав земляків, цікавився літературним життям на Полтавщині, читав свої вірші.

Спілкування наше йде далі, і ось слово вже надане Полтаві – його виголошує Володимир Степанович Мирний, зачитує свого вірша з присвятою Миколі Петренку. Двох письменників, двох земляків пов’язує дуже багато – Володимир Степанович навчався у м. Львові, свого часу працював у м. Лохвиці, вони  були знайомі і мали змогу спілкуватися, спілкування продовжується і дотепер. 

Наступне слово – Івану Миколайовичу Моцару, який висловив свої щирі побажання землякові і розповів про доробок полтавських гумористів. А так як Микола Петренко теж пише гумористичні твори, то Іван Миколайович запропонував йому співпрацю. А львівськи колеги-письменники, теж гумористи пішли далі: запропонували обмін гумористичними виданнями Полтави та Львова.

Спілкування тривало більше години, лунали спогади, слова вітання, йшло живе, тепле спілкування між представниками двох міст України – Полтавою та Львовом. Обмінювалися думками колеги-бібліотекарі, місцеві письменники, краєзнавці. А наостанок вирішили, що хоча такий захід був першим, але не може стати останнім і співпраця між бібліотеками Полтави та Львова повинна бути продовжена.