Пам’яті І. П. Котляревського:
віртуальний проєкт
бібліотека імені І. П. Котляревського
Електронний каталог
Електронна доставка документів
Віртуальна довідка
|
Пам’яті І. П. Котляревського: віртуальний проєкт |
Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І. П. Котляревського |
|
Електронний каталог Електронна доставка документів Віртуальна довідка |
           
  
|
Історія парку Полтавський міський парк, більше відомий жителям Полтави як дендропарк, є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Територія сучасного дендропарку, розташованого у пiвнiчнiй частині м. Полтави, за часів Полтавської баталії являла собою густу незайману діброву. Якiвчанський ліс переходив у діброву на Монастирській горі. Під час другої світової війни зелений масив був вирубаний фашистами. Розбудова парку почалася у квітні 1962 р. Рішенням Ради Міністрів України від 4 березня 1962 року «Про закладку 9 показових парків у обласних центрах України» було передбачено створення в Полтаві дендропарку. А вже 13-14 квітня було закладено парк площею 17 га. У березні 1963 р. його було включено до списку ботанічних садів i дендропарків України. Ініціаторами проекту були головний архітектор міста Л. С. Вайнгорд та дендролог Я. Я. Яценко, яка віддала парку 40 років свого життя. Схематичний план зон «Лісостепу» та «Української діброви» розробив тодішній головний архітектор міста Лев Семенович Вайнгорт та ландшафтний архітектор В. В. Жихерєв Проект посадок на решту теріторії виконала дендролог Я. Я. Яценко за порадами заввідділом дендрології Ботанічного саду АН УРСР пофесора Л. І. Рубцова. Дендропарки України "Тростянець", "Софiївка", "Олександрія" надсилали посадковий матеріал, на базі якого i було створено колекцію порід дерев i кущів — понад 200 видів. З 1977 р. згідно постанови Держкомприроди УРСР його оголошують заповідним за статусом парка-пам’ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення. У 1987 р. відбувся Всесоюзний конкурс парків, де Полтавський міській парк посів друге місце після Ізмайлівського парку м. Москви. У 1990 р. парк отримує статус парка пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. З середини 90-х років парк залишився без нагляду і знаходиться у занепаді. Колекційну ділянку пограбовано, парк заростає самосівом, машинами завозять будівельне та побутове сміття, перетворюючи дивовижні пейзажі на стихійні сміттєзвалища. Серед причин збіднення дендрофлори парку слід назвати такі: несприятливі кліматичні умови; особливості біології певних видів та, головна, — надмірне рекреаційне навантаження на парк. Історично склалося так, що для Полтави міський парк є найбільшою і найдоступнішою зоною відпочинку, де навесні та влітку щодня бувають сотні відпочиваючих. Суттєвих збитків заповідному об'єкту завдають самовільні рубки, випас худоби, несанкціоновані вогнища, неконтрольована заготівля лікарських рослин і сінокосіння. Полтавський міський парк як цінна наукова, історико-культурна та естетична пам'ятка на даний час потребує постійного догляду, розчищення колекційної ділянки й окремих частин території, реконструкції ставків, а також пропаганди і популяризації як природоохоронного об'єкта Полтавщини. З 2008 року у Полтавській гімназії № 9 розпочали проект «Відродження», що має на меті відродження парку - пам’ятки садово-паркового мистецтва «Полтавський міський парк» загальнодержавного значення, За участі учнів школи та інших небайдужих людей розпочалася кампанія за збереження для Полтави її окраси. В січні 2011 року створено робочу групу з відродження Полтавського міського парку, куди увійшли науковці, депутати, фахівці різних структур, представники громадськості. Опис парку Особливість парку — його рельєф: багато видових майданчиків, з яких відкриваються цiкавi перспективи, свiтлi галявини. Основною магістраллю є стежка, що починається від входу з боку вул. Якiвчанської, проходить по захiднiй балці, через долину на схід i закінчується при вході зі сторони вулиці Лугової. Усі видові майданчики, каскад ставків, система галявин, групи декоративних рослини концентруються на цій лінії. При розбудові парку враховувалася існуюча мережа стежок, що дало свої позитивні наслідки. Дороги грейдувалися, але потім їм давали можливість заростати, що створювало природний вигляд. Парк багатий джерелами, по усіх балках течуть річечки. Розкішний килим різнотрав'я в поєднанні з водою, заростями очерету, деревами різної форми i кольору, створюють незабутній ефект. По дну західної балки проходить головна стежка вздовж верхнього ставка, а за його греблею відкривається краєвид на копанку і другий ставок. Стежка проходить через широкі, відкриті луки. Ставок i копанка обсаджені вербою плакучою. Біля греблі другого ставка стоїть двоповерховий дерев'яний будиночок - колишня дача першого російського нейрохірурга Миколи Васильовича Скліфосовського. У його маєтку був промисловий сад, виноградник, плантація тутових дерев, пасіка, хмільник. По косогорах i ярах проводилися насадження дуба, клена, берези, сосни, ялини, акації, шовковиці. За виняткову красу цей мальовничий куточок називали "Полтавською Швейцарією". На схід до четвертого ставка спускається галявина постійного цвiтiння — царство кольорів i духмяних пахощів. Біля неї — великий став. На пологому протилежному березі розкинувся густий ялинник. Яскравою плямою виділяється група модрин: навесні — нiжно-зеленi, восени — яскраво-жовті. В північному напрямку починається бузковий гай. Цей куточок тихий, затишний. У центрі — щільна група горiхiв. Один з декоративних майданчиків розташований високо над ставками. З нього відкривається вид на весь каскад ставків i на Хрестовоздвиженський монастир. Зі сходу галявина відокремлюється щільною стіною туї, на фоні якої виділяються блакитні ялини, сосни Веймутова. Північна балка має невеликі схили. Південна балка межує з парком сільськогосподарської дослідної станції. По її дну протікає річечка. Далі — царство беріз. Біле мереживо кори, свіжий прохолодний подих — це Російський ліс. У дендропарку є дерева, вирощені з одного живця «верби Тараса», отриманого в Київському ботанічному саду Академії наук. Цю цікаву історію розповіла Яніна Яківна Яценко. Перебуваючи на засланні в Мангишлацькому степу, Т.Г. Шевченко сам збудував собі справжню українську хату, викопав криницю. В Оренбурзі на ринку він знайшов вербовий кілок, який привіз i посадив біля криниці у своєму дворі. «Тепер у мене є українська верба», — пише Шевченко в листі до своїх друзів. До речі, вид цієї верби, раніше невідомий ботанікам, зараз названий Sаliх Тагаs (Верба Тараса). Спiвробiтник Київського ботанічного саду, професор Сергій Іванович Івченко, в 1964 р. побувавши у Мангишлацi на святкуванні 150-рiчницi з дня народження Т.Г.Шевченка, побачив вербу, яка збереглася з Тарасових часів. Посланцю з України дозволили зрізати невелику гілочку. Та треба було так статися, що невдовзі на кафедру до С.І.Івченка приїздить Яніна Яківна. Дізнавшись про походження гілочки, вона попросила невеликий живець з чотирма бруньками, обережно обгорнула релiквiю мокрою тканиною i привезла до Полтави. Сьогодні, пишаючись краєвидами заповідного об’єкту, з особливою теплотою хочеться згадати імена тих людей, які його створювали і доглядали – це Вайнгорд Лев Семенович, Яценко Яніна Яківна, Сало Іван Минович, Негруб Яків Григорович, Федоряка Сергій Самоійлович, Варв’янська Ксенія Антонівна, Карпенко Михайло Олександрович. Минають роки... Чудовий парк служить людям. Його вiдвiдують полтавці та гості міста. До усіх він привітний. |
Режим роботи:
Понеділок-п'ятниця: 9:00 – 17:30,Неділя: 9:00 – 17:30. Вихідний: субота Наша адреса:
36000 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17
Електронна пошта:
poltava_ounb@ukr.net
                 |
| 2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського |