Відділ інформації з питань культури та мистецтва


КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,
ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ
КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ
(за  ІІІ квартал 2010 року)

Працівники культури радяться / Л. Безвиненко // Гребінчин край. – Гребінка, 2010. – 22 лип. – С. 4.

«Відбулася нарада працівників закладів культури району. В нараді взяв участь і виступив перший заступник голови районної державної адміністрації В.О.Пісня. На нараді було підведено підсумки роботи закладів культури району за І півріччя 2010 року і визначені завдання на ІІ півріччя 2010 року». Зокрема, було зазначено, що «...сільські заклади культури перебувають на балансі сільських рад. В даний час всі приміщення сільських закладів культури потребують ремонтів. Більшість з них побудовані 40-50 років тому. За цей час вони не ремонтувались. В кращих умовах функціонує районний Будинок культури... В обговоренні взяли участь і керівники закладів культури району. З великою тривогою говорили вони про стан приміщень закладів культури, які вже протягом багатьох років не опалюються і не ремонтуються. В зв’язку з недостатнім фінансуванням матеріальна база закладів культури не поповнюється. Більшість керівників працюють на 0,25 або на 0,55 ставки».

Будинок культури я, Василь Коряк, не міг закрити ніяк, бо його закрила попередня влада / В. Коряк // Лубенщина. – Лубни, 2010. – 28 лип. – С. 2.

Міський голова Лубен, заслужений юрист України Василь Коряк дав інтерв’ю газеті «Лубенщина» з приводу закриття міського Будинку культури, зокрема, Василь Коряк зазначив: «Лубенські представники деяких політичних сил, не знаходячи помилок, упущень в управлінських рішеннях нинішньої міської влади, постійно мусують тему закриття міського Будинку культури, звинувачуючи в цьому мене, як міського голову, виконком міської ради, депутатів міської ради. Журналісти газети «Лубенщина» неодноразово зверталися до нас з проханням дати роз’яснення з цього питання, або спростувати звинувачення чи підтвердити, що все дійсно так. Та в нас були більш нагальні проблеми, які потрібно було вирішувати і висвітлювати в газеті. Проте, коли в черговий раз, а це було на міському мітингу під гаслом «Лубенці проти лубенської міліції», групка «борців за справедливість», до яких приєднався депутат Верховної Ради України Сергій Гордієнко, знову звинуватили мене, що це я незаконно закрив міський Будинок культури і продав його за безцінь, вартість якого, як стверджують вони, 20 мільйонів гривень. Про це нардеп заявив і в депутатському запиті Генеральному прокурору України Олександру Медведьку та міністру внутрішніх справ України Анатолію Могильову. Я, порадившись з депутатами, вирішив оприлюднити документи в хронологічному порядку, щоб було видно, хто, коли і як закривав міський Будинок культури. Ось перший документ: «Державний пожежний нагляд. Постанова №58 «Про застосування запобіжних заходів» 20 січня 2000 рік. м.Полтава. (До речі, нинішня міська влада обрана в березні 2006 року). «Я, Головний державний інспектор з пожежного нагляду Полтавської області полковник вн. сл. Горбенко М.О., розглянув матеріали про протипожежний стан приміщення Лубенського міського будинку культури за адресою: м.Лубни, вул.Шевченка, 2/2, встановив: що міський Будинок культури тривалий час експлуатується з наявними порушеннями вимог «Правил пожежної безпеки в Україні», а саме: автоматична пожежна сигналізація знаходиться в несправному стані (п.6.1.3); не проведені заміри опору ізоляції силової та освітлювальної електричної мережі (п.5.1.34); не оброблені вогнезахисною речовиною горючі декорації, сценічне оформлення, драпірування залу глядачів, а також дерев’яні конструкції сцени (п.7.5.5); не обладнані приміщення фойє, кімнати чергових, кабінету директора автоматичною пожежною сигналізацією (п.6.1.2); насоси підвищення тиску води не приведені до працездатного стану (п.6.3.3.4); відсутнє аварійне освітлення сцени та залу, шляхів евакуації (п.5.1.25); не укомплектовані первинними засобами пожежогасіння приміщення зали, фойє, фойє другого поверху згідно норм належності (п.6.4.8); пожежний кран №1-8 не укомплектований пожежними рукавами та стволами (п.6.3.2.3). Керуючись Законом України «Про пожежну безпеку» підпунктами 5,9 пункту 10 Положення про Державну пожежну охорону, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26 липня 1994 року №508 постановив: заборонити подальшу експлуатацію міського Будинку культури, розташованого за адресою: м.Лубни, вул.Шевченка, 2/2 з 25 січня 2000 року. Приведення даної постанови в дію доручити Головному державному інспектору з пожежного нагляду м.Лубни Кудріну В.М. Постанову привести в дію 25 січня 2000 року шляхом накладання пломб на вхідні двері та відключення електророзподільного щита від джерела живлення. Постанову для інформації направити в Лубенський міськвиконком, міський відділ культури. Дана постанова в 20-денний строк з дня вручення може бути оскаржена до вищестоящого органу або посадової особи Державного пожежного нагляду. Підпис особи, що винесла постанову (М.О.Горбенко). Постанову одержав директор Лубенського МБК Кочубей І.О. (підпис). Ознайомлений зав. міським відділом культури Литовченко Ю.М. (підпис). 25 січня 2000 року». Постанову в присутності Кочубея І.О., Литовченка Ю.М. приведено в дію шляхом накладання пломб на вхідні двері та відключення електророзподільного щита від джерела живлення. Начальник СДПЧ-17 м. Лубни п/п-к вн. служби В.М.Кудрін». Василь Коряк продовжує: «Рішення, яке я щойно навів, не було ніким оскаржено, тож воно і вступило в дію згідно закону. Отже, Будинок культури не діє з 25 січня 2000 року. Нагадую ще раз: нинішня влада обрана в березні 2006 року. А ось інший документ: «4 декабря 1996 г. Полтавский инженерно-строительный институт. Кафедра оснований и фундаментов: «В результате обследования состояния конструкций здания городского Дома культуры г.Лубны, было установлено, что несущие конструкции в районе лестничной клетки правого крыла здания деформировались, трещины в стенах достигают 25-30 мм. Дальнейшая экплуатация этой части здания опасна. Необходимо запретить эксплуатацию лестничной клетки и всех помещений, прилегающих к ней. Зав. кафедрой оснований и фундаментов Полтавского ТУ доцент, к.т.н. Ю.И.Великодный (подпись). Ст. науч. сотр., к.т.н. С.В.Беда (подпись)». Міський голова стверджує: «До цього документа я також не причетний, як міський голова, як і до наступного. А це «Розпорядження міського голови А.М.Соболєва від 27 липня 2005 року №149 «Про створення комісії по визначенню технічного стану будівлі міського Будинку культури». Створити комісію для обстеження технічного стану будівлі Лубенського будинку культури в такому складі: Плужник В.В. – заступник міського голови – голова комісії; Карпенко Н.Ф. – спеціаліст з житлових питань ВКГ – секретар комісії. Члени комісії: Зот О.І. – головний архітектор міста; Чопенко О.Г. – начальник інспекції ДАБК; Стадніченко А.Ю. – начальник МРВ ГУ МНС; Сазонов В.Є. – в.о. головного лікаря райСЕС. Залучити до роботи комісії: Сахно В.І. – директор ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго»; Мостовенко В.І. – в.о. директора ОКВПВКГ «Лубниводоканал»; Слинько І.І. – начальник філії ВАТ «Полтаваобленерго»; Литовченко Ю.М. – начальник відділу культури і мистецтв. Роботу комісії призначити на 4 серпня 2005 року». Наводжу висновки комісії: «1. Міський Будинок культури в осях Ж-П і 6-8 має несучі та самонесучі стіни і перекриття, які знаходяться в аварійному стані. Крім того, фундаменти стін по осях П (ряди 3-8) 6,8 (ряди Ж-П) та покрівля будівлі є непридатними до нормальної експлуатації. Пошкодження стін і фундаментів викликані несприятливими фізико-геологічними процесами на ділянці забудови: підтоплення території внаслідок загального підйому рівня грунтових вод у центральній частині міста Лубни; просадочні явища – через зволоження лесової просадочної товщі «зверху» (внаслідок витоків із водонесучих комунікацій) та «знизу» лесові грунти фактично перейшли в замоклий «деградований» стан. Грунт основи слід розглядати як слабкий. Згідно з висновками Державної пожежної інспекції (Постанова №58 від 20.01.2000 року і №1-16/2152 від 31.05.2007 року) припиняється експлуатація глядацької зали через численні порушення Правил пожежної безпеки та запобігання надзвичайних ситуацій, викликаних значними руйнуваннями Будинку культури. Загалом із 17 пунктів таблиці 4.1 оцінки технічного стану елементів будівлі аварійними є три, а непридатними до нормальної експлуатації – 4». Таким чином, будівля в цілому є непридатною до нормальної експлуатації та не може надалі використовуватися за своїм функціональним призначенням. Виконавчий комітет 25 серпня 2005 року №232 прийняв рішення «Про затвердження акта технічного стану будівлі» (міським головою був Анатолій Соболєв). В рішенні сказано: «Розглянувши акт технічного стану будівлі, поданий комісією міськвиконкому, створеною розпорядженням міського голови №149 від 27 липня 2005 року по визначенню технічного стану та оцінці будівель та споруд, виконком міської ради вирішив: затвердити акт обстеження технічного стану міського Будинку культури по вул.Шевченка, 2/2. Будівлю визнати придатною для подальшого використання і проведення масових культурно-спортивних заходів при умові виконання таких робіт: проведення ізоляції аварійної сходової клітини від відвідувачів; відновлення мощення навколо будівлі; проведення ремонту елементів організованого водовідведення з покрівлі; проведення демонтажу ретрансляційної вишки з надбудови над сценою; виконання першочергового забезпечення вимог протипожежної безпеки; виготовлення проектно-кошторисної документації на підсилення конструкцій аварійної частини будівлі з метою подальшого її використання за призначенням. Контроль за виконанням даного рішення покласти на першого заступника міського голови Тягла Г.С. і начальника відділу культури і мистецтв Литовченка Ю.М.». Василь Коряк продовжує: «Прошу звернути увагу, шановні лубенці, на дати рішень постанов технічних експертиз! Чи контролював, чи не контролював виконання рішення міськвиконкому Тягло Г.С., невідомо, але роботи не були виконані і, отже, будинок для подальшого використання проведення масових культурно-спортивних заходів залишився непридатним. А ось що повідомляє в пояснюючій записці начальник управління культури і мистецтв міськвиконкому Юрій Литовченко: «Згідно розпорядження Соболєва А.М. відключено опалення, світло, воду та інше... Гуртки та ансамблі переведено частково в будинок офіцерів, частково в школи». До новообраної міської влади звернувся головний лікар Лубенської райСЕС Сазонов В.Є.: «На сьогодні міський Будинок культури знаходиться  в незадовільному технічному стані. Несучі і огороджуючі конструкції мають тріщини, які постійно збільшуються. Вірогідною причиною є просідання фундаментів, яке з часом приведе до порушення цілісності водопровідних та каналізаційних мереж, які проходять під ним та підтоплення фундаментів. Це, в свою чергу, може прискорити руйнування стін та обвалу приміщення, що тягне за собою надзвичайну ситуацію на водогоні і каналізаційній мережі центральної частини міста, пов’язану з ремонтом та відключенням цих систем». Лубенський міський голова зазначає: «Виходячи з наведених вище документів, створених попередньою владою, новообрана влада, я, як міський голова, уклали договір №39/07 від 03.05.2007 року з директором Полтавського територіального відділення академії будівництва України В.Й.Хазіним на оцінку технічного стану будівлі Лубенського міського Будинку культури по вул.Шевченка, 2/2 та розроблення експертного висновку щодо можливості її подальшої  експлуатації. На основі науково-технічного звіту цієї організації позачергова 17 сесія 5 скликання 26 червня 2007 року прийняла рішення «Про знесення аварійної будівлі міського Будинку культури». Розглянувши науково-технічний звіт Полтавського територіального відділення Академії будівництва України «Оцінка технічного стану будівлі Лубенського міського будинку культури по вул.Шевченка, 2/2 та розроблення експертного висновку щодо можливості її подальшої експлуатації», міська рада вирішила: дати дозвіл на знесення аварійної будівлі колишнього міського Будинку культури за адресою: вул.Шевченка, 2/2. Лубенському міжрайонному бюро технічної інвентарізації (Пуленій М.) погасити правоустановчі документи та зняти з реєстру міський Будинок культури. Міському відділу культури і мистецтв (Литовченко Ю.М.) зняти з балансу будівлю міського Будинку культури. Виконавчому комітету Лубенської міської ради провести конкурс для визначення організації, яка проведе демонтаж будівлі та прийме будівельні матеріали на облік по опису. Зобов’язати міський відділ культури і мистецтв звернутися із заявою про виділення земельної ділянки під будівництво нового Будинку культури. Звернутися до керівництва Полтавської облдержадміністрації про виділення 50 млн. гривень на проектування та будівництво будівлі нового міського Будинку культури. Міський голова В.В.Коряк (підпис). Ось така історія в документах закриття міського Будинку культури».

Клуб просить порятунку / Н. Лось // Сільські новини. – Чутове, 2010. – 4 серп. – С. 3.

«...Сьогодні у Водяному сільський клуб майже не працює, хіба що коли-не-коли заглянуть підлітки, аби пограти у більярд чи потанцювати вечірньої пори. Завідуюча Світлана Конюшенко розповіла: «Була у нас непогана музична апаратура, та давно вийшла з ладу. Тепер же, хто бажає розважитися, приносить магнітофон з дому». Є ще й тенісний стіл, та поставити його ніде, адже стеля і у фойє, і у глядацькій залі в надзвичайно аварійному стані, дивись, і до нещасного випадку недалеко. Руйнація покрівлі тривала впродовж багатьох років: то буревій дерево звалить, то час робить свою справу. Шифер у кількох місцях побитий, дерев’яні конструкції прогнили, тож під час дощу вода струмками стікала у приміщення. Крім осілої стелі утворилися чималі тріщини й на стінах, осипається штукатурка. З бібліотеки, яка знаходилася під одним дахом з клубом, книжки давно вивезли до шкільної читальні, а культурні заходи проводяться хіба що на День Перемоги. Аби зберегти приміщення та, можливо, відновити його роботу на належному рівні, Чутівська селищна рада, на підвідомчій території якої знаходиться Водяне, вже зробила перший крок. Нещодавно вдалося перекрити частину даху, а це понад 185 кв. м., одночасно замінили й дерев’яну основу та заштукатурили стіну. Заступник Чутівського селищного голови Віктор Мартиненко сказав: «Полагодивши дах, можна буде виконувати ремонтні роботи і всередині приміщення. Хотілося б зберегти у селі цей культурний заклад». А поки що про активну роботу клубу нагадують лише запилюжені стенди на стінах та афіші двадцятирічної давнини про демонстрування кінофільмів...».

Бібліотечна справа.

Бібліотечна мережа позмагається за 10 комп’ютерів / Влас. інформ. // Промінь. – Машівка, 2010. – 2 лип. – С. 2.

«За словами депутата райради Сергія Туменка, районна бібліотека не виконує покладених на неї функцій із кількох причин: застаріла література, мало надходжень з книгообмінного фонду, розпорошеність у кількох приміщеннях. На його думку, треба зробити все, аби і читальна, і абонементська зали, і дитяча бібліотека розташовувалися в одному приміщенні. Але, щоб розмістити все у колишньому дитсадку, там треба ремонтувати опалення. Благодійний фонд із США проводить програму інформатизації сільських бібліотек «Бібліоміст». Якщо пощастить і район виграє грант (одного разу нас уже обнадіяли, але грант отримала бібліотека з Полтави), маємо бути готові розмістити 10 комп’ютерів у трьох бібліотеках».

Музейна справа. Охорона пам’яток.

Мазепу – в Полтаву, мутанта – в канаву! / Г. Дениско // Наше слово. – Полтава, 2010. – Липень. – С. 6.

«Таке гасло скандували 17 липня біля пам’ятника Келіну в Полтаві молоді люди та й старші полтавці, що відгукнулися на заклик общипати пір’я з двоголової імперської курки, такої любої полтавському голові Андрієві Матковському, що він хоче воздвигнути її над левом з наблищеним підхвістям... Учасники акції ставили за мету висміяти запопадливість полтавського мера, котрий, як сказав представник руху «Простір свободи», київський журналіст і наш земляк Тарас Шамайда, «завжди співав під дудку Москви, прославляв тут «рускоє оружіє», забороняв ставити пам’ятник Мазепі у славному українському місті Полтаві, з яким життя і діяльність гетьмана були так тісно пов’язані. Матковський дуже осмілів у своїх антиукраїнських діях, бо до влади в Україні прийшли його однодумці. Такий же Президент, такий уряд, так само топчуть усі українські цінності». Представник «Простору свободи» Євген Янкевич сказав, що «коли подивитися на наші житлові й нежитлові споруди, частина з яких є пам’ятками архітектури, то відразу стає зрозумілим, що за 300 тисяч грн. з міського бюджету треба відновлювати вочевидь не цей пам’ятник. Треба дбати не про встановлення двоголового орла, а про гідне обличчя українського міста»... Депутат обласної ради Олег Пустовгар зазначив: «Наш мер не тільки української історії не знає, він не знає української культури, він перебуває поза контекстом української традиції. Він себе бачить мером російського міста. І він хоче перетворити Полтаву на російське місто. Але Полтава була і буде містом українським. І ніколи не вдасться матковським перетворити Україну на Малоросію!»... І ось настала весела мить патрання імперської мутантної курки, рештки якої віднесли у бак для сміття. Організатори акції застерегли: якщо полтавських прислужників Московської імперії не зупинять аргументи іронічні, то настане час серйозних і жорсткіших за формою акцій протесту...».

100 років у ремонті. Будівля музею зазнала кількох реконструкцій, нинішнього може не пережити / І. Данилова // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2010. – 8 лип. – С. 3.

«Наступний тиждень для Міського краєзнавчого музею знаковий. По-перше, виповнюється 100 років від початку будівництва споруди – колишнього маєтку фабриканта Володарського. По-друге, два роки тому, 14 липня 2008 року, відбувся тендер на реконструкцію, що призвела музей до перспективи знищення... У 1975 році урочисто відкрили першу музейну експозицію. Відтоді жодного капітального ремонту будівля не знала. Чекала на нього майже 35 років, і нарешті це сталося. У 2008 році плани щодо реконструкції були найоптимістичнішими, в управлінні капітального будівництва зазначали, що ремонт за належного фінансування можна завершити за рік. На той час загальна вартість робіт становила близько 5 млн. грн... Восени 2008 року переможець тендера на реконструкцію – фірма «Центр» – взявся за роботу: розкрив фасадну стінку й залишив музей зимувати у такому стані, бо закінчилися виділені гроші – 400 тис. грн. – і прийшла криза. У холоді та сирості, вбивчих для музейних експонатів, будівля пережила дві зими. Директор краєзнавчого музею Алла Гайшинська зазначає: «Третьої не переживе». Здається, це зрозуміли й у мерії, бо, нарешті, відшукали кошти не лише на стадіон та Гонг Миру, а й на збереження історичного і культурного надбання Кременчука. У міському бюджеті для музею цього року передбачено 500 тис. грн. Небагато, але закрити фасад вистачить. Таке завдання, до речі, ставить перед будівельниками міський голова Микола Глухов. Начальник міського управління капітального будівництва Володимир Зибін зазначає, що після фасадних робіт нагальною є заміна електрики та сантехніки. Директор музею вказує на північну стіну, вкриту пліснявим грибком, у залі війни на 3-му поверсі штукатурка вже повністю прогнила. Алла Гайшинська каже: «Ми ризикуємо, що ця пліснява перейде й на музейні експонати». Однак ніхто не береться прогнозувати подальшу долю реконструкції... 500 тис. грн. для ремонту музею з бюджету начебто й виділено, але будівельники не поспішають братися за роботу: вказують на прорахунки проектантів. Начальник міського управління капітального будівництва Володимир Зибін пояснює: «Відповідно до проекту, нам потрібно робити підкоп біля старого фундаменту, це може спровокувати просідання  будівлі». Він зазначає, що 35 років тому, коли до фасаду старої будівлі прибудовували модні тоді вітражі зі скла та бетону, їх основу заклали на 1,5 метри вище старого фундаменту. Тепер же «докопування» до старої основи загрожує руйнацією будівлі».

Поговоримо про «некруглі» дати / В. Цебрій // Полтавський вісник. – Полтава, 2010. – 16 лип. – С. 5.

«27 липня ми відзначатимемо чергову річницю Володимира Короленка – 157 років від дня його народження... І це ще один привід, хоч можливо й не дуже значний, поговорити «про головне»... Як зазвичай, ми згадуємо великих людей у дні відзначання круглих дат їхнього життя або смерті. Я (В. Цебрій) вирішив написати ці «не датські» нотатки, щоб хоч у якійсь мірі компенсувати недостатню повагу земляків до пам’яті великого письменника і гуманіста. Короленко особисто опікувався долею десятків і навіть сотень полтавців, ризикуючи, як бачимо, насправді власним життям. Полтавці ж і досі не спромоглися поставити йому гідного пам’ятника. Існує лише щось на кшталт пам’ятного знака на його могилі. Однак мова про пам’ятник Короленку час від часу спливала у різних анналах минулого століття. І все одно – не спромоглися... Зате полтавці гаряче дискутують сьогодні – ставити чи не ставити пам’ятники Петлюрі чи Мазепі? Або навіть і тому ж Карлу ХІІ, королю шведів... Дискутують з піною біля рота про зміну назв вулицям. Щоправда, чомусь без зайвих обговорень і дебатів у Полтаві вирішили оновити пам’ятник коменданту Келіну. Над бронзовим левом здійметься не менш бронзовий двоголовий орел – як було на оригінальному пам’ятнику. Вочевидь, така реконструкція влетить місту у копієчку... Напевно ж, Олексій Степанович Келін був людиною і заслуженою, і навіть героїчною. Але все ж таки він служив, передовсім, російському імператору Петру, а вже потім – полтавській громаді... Не хочу створювати ще одну заполітизовану дискусію. Хочу відновити історичну справедливість. Особистості Короленка і Келіна (при всій повазі до останнього) не можна ставити на однакові шальки терезів. Водночас, полтавську громаду, молодих полтавців – і це також беззаперечно – треба виховувати на позитивних прикладах і світлих історичних орієнтирах. Потрібно ставити пам’ятники (або вкладати гроші в їхню суттєву реконструкцію) тим визначним особистостям, чиї достоїнства не викликають сумніву й витримали суворий суд історії... У нас тепер ті ж проблеми: розбудовуємо нову державу, та, щоправда, на відміну від творців СРСР, до пуття не уявляємо, – кого ж визначити отим самим «світлим дороговказом»? І нині відчайдушно сперечаємося: вибрати Петлюру? Мазепу? Розу Люксембург залишити?.. Зрештою, мирно і без дискусій визначили: увінчати один із відомих уже в місті пам’ятників... символом самодержавної Росії. На це знайшлися й кошти, й добра воля, навіть не потрібна також і прив’язка до якоїсь круглої дати».

Знак біди над перлинами зодчества / Г. Шибанов // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2010. – 20 лип. – С. 2.

«Коли їдеш селами Лохвицького, Чорнухинського, Лубенського районів.., увагу неодмінно привернуть стрункі ошатні цегляні споруди з імпозантними вежами, щедро оздоблені орнаментальною кладкою... Це унікальні споруди земських шкіл, зведені за проектами видатного українського етнографа, архітектора, маляра, графіка, мистецтвознавця, педагога, культурного діяча Опанаса Георгійовича Сластьона... До нашого часу збереглося не так уже й багато будинків колишніх земських шкіл у первозданному вигляді, спроектованих Опанасом Сластьоном... Подекуди їх використовують за призначенням і нині... Але в значній частині міст і сіл ці унікальні споруди перебудовуються, а то й руйнуються, стоять бездоглядними. Прикладів можна навести безліч у Лохвицькому й Чорнухинському районах. І це прикро. Боляче стає від такого байдужого ставлення до національних архітектурних пам’яток. Не раз В.Ханко, В.Чепелик та автор цих рядків порушували в пресі питання про необхідність збереження безцінної архітектурної спадщини, яку нам залишив видатний митець. На цих спорудах потрібно невідкладно встановити охоронні дошки з відповідними написами про історію їх зведення і значення для національної культури. Вони повинні бути надійно збережені для майбутніх поколінь».

У Полтаві обскубли двоголову курку / Н. Діденко // Вечірня Полтава. – Полтава, 2010. – 21 лип. – С. 12.

«Курка була не справжньою, а виготовлена з паперу та пір’я. Двоголовий мутант символізував російського імперського орла. Останнього влада Полтави цього року вирішила повернути до міста, увінчавши ним пам’ятник коменданту фортеці Полтави полковнику Келіну та її захисникам. Проти такої ідеї влади міста у суботу поблизу парку «Перемога» протестували учасники акції «Ні – імперським мутантам у Полтаві!», організованої активістами руху добровольців «Простір свободи». До них приєдналася молодь із Черкас, Києва та Одеси. Представник Руху Тарас Шамайда та депутат Полтавської обласної ради Олег Пустовгар звинуватили міську владу у спробі перетворити Полтаву в російське місто і Малоросію. Закидали полтавській владі й незнання власної історії та сумнівне використання бюджетних коштів. Адже на відновлення пам’ятника в первозданному вигляді, який він мав до 1921 року, коли більшовики скинули верхівку з двоголовим орлом, що тримав у лапі лаврову гілку, міська рада планує витратити з бюджету Полтави 300 тисяч гривень. Учасник Руху добровольців Євген Янкевич зауважив: «Цим коштам у кризовий час є доцільніше використання». Учасники акції також вимагали встановити у Полтаві пам’ятник гетьманові Івану Мазепі, який вже виготовлений за рахунок пожертв громадян. На його встановлення міська влада спочатку дала дозвіл, а пізніше – скасувала власне рішення».

У центрі Полтави варто «прописати» назавжди три історичні постаті / О. Клочко // Вечірня Полтава. – Полтава, 2010. – 21 лип. – С. 12.

Журналіст Оксана Діденко у своїй статті розповідає про відомого полтавського кінооператора і фотографа Валентина Івановича Кожем’якіна. «Сказати, що він знає про рідне місто багато – буде замало. Він не просто знає сотні людей, котрі проживали в Полтаві чи був учасником подій, які відбувалися, а й глибоко переосмислює кожну подію чи зустріч». Згадавши різні пам’ятники, що прикрашають Полтаву, Валентин Іванович, зокрема, зупинився на пам’ятнику Тарасу Шевченку, що знаходиться біля Краєзнавчого музею. Валентин Кожем’якін зауважив: «...нинішній пам’ятник Кобзареві має дерев’яний каркас, зверху цегляну кладку і цементне облицювання. Усередині пам’ятник порожній. Але руки до перебудови пам’ятника ні в кого так і не дійшли... Зараз же часи прийшли «занадто наші», і ми ставимо незрозумілі мені пам’ятники. Наприклад, пам’ятник Галушці, в якому, як на мене, немає ні поезії галушки, ні Гоголя, ні особливого польоту фантазії». Валентин Кожем’якін пропонує свою ідею щодо увіковічнення знаних полтавців: «В усьому світі нині ставлять пам’ятники в стилі плінт. Тобто, це пам’ятник, який не передбачає височенного постаменту, а розташований на рівні людей. Тож уявіть: у Петровському парку, неподалік від першої фотографії Хмелевського, на низькому плінту стоїть з фотоапаратом Йозеф Хмелевський. Він зняв кришку і фотографує. Але кого він фотографує? Історика Івана Павловського, який сидить на стільці, у військовій формі, поклавши ногу на ногу. Так само, як зобразив його художник Микола Підгорний на своєму відомому портреті. Вони ж люди одного часу. Хмелевський робив фотолітопис Полтави, а Павловський описав її історію. Він був викладачем кадетського корпусу, залишив Полтаві неймовірний спадок. Але на цьому моя задумка не закінчується... Можливо, обпершись на спинку стільця, на якому сидить Павловський, стоїть... Василь Кричевський, в українській сорочці. Уявіть, які три потужні постаті і красиві люди. Поруч – земство, нинішній Краєзнавчий музей, який побудував архітектор Василь Кричевський. Можливо, архітектори вирішать, що на цьому постаменті потрібен ще один стілець. Мабуть, з нього тільки-но встав Кричевський. Можливо, хтось з полтавців захоче присісти на цей стілець і сфотографуватися в такій чудовій компанії... Думаю, такий пам’ятник не лише прикрасив би місто, а й увіковічнив три потужні історичні постаті і красивих людей, котрі не просто жили в Полтаві, а створювали її історію».

У Полтаві протестують проти двоголового орла / В. Зайченко, Д. Скриль // Коло. – Полтава, 2010. – 22-28 лип. – С. 2.

«17 липня поблизу пам’ятника коменданту Полтавської фортеці полковнику Келіну зібралися представники руху добровольців «Простір свободи» та громадськості, щоб висловити свій супротив проти наміру міської влади, за їх словами, «відновити символ російської імперії – двоголового орла». Свій протест учасники акції висловили символічно – общипавши макет російського орла та викинувши його на смітник... Представник організації, Євген Янкевич, обурюється: «Чому ми повинні витрачати тисячі з міського бюджету на в принципі непотрібні  речі, коли ці гроші можна витратити на ремонт доріг чи на більш важливі речі? Дивує те, що пам’ятник Мазепі не дозволяють встановлювати, а він уже виготовлений на добровільні пожертви.» Нагадаємо: міська влада Полтави вирішила повернути первісний вигляд історичної пам’ятки. Для цього буде залучено близько 300 тисяч гривень спонсорських коштів. Євгенія Жук, прес-секретар Полтавської міської ради, відповіла: «Для реставрації пам’ятника будуть використані лише кошти меценатів, бюджетні гроші залучатися не будуть».

Обскубли «мутанта» / В. Філатова // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2010. – 23 лип. – С. 14.

«Звісно, ні в кого, хто останніми роками стежив за безталанною долею пам’ятника Івану Мазепі в Полтаві, виготовленого за кошти громади, не було сумнівів, що озвучена нещодавно ідея міської влади відновити на пам’ятнику коменданту Полтавської фортеці часів відомої російсько-шведської баталії Олексію Келіну скульптурне зображення двоголового орла також наразиться на неоднозначну реакцію населення. Висловитись проти такої реконструкції минулої суботи (17 липня) небайдужих закликали представники руху добровольців «Простір свободи». Відгукнулись не тільки полтавці, а й молодь із Києва, Одеси та інших міст. Пам’ятник коменданту Полтавської фортеці у первісному вигляді справді був оздоблений скульптурним зображенням двоголового орла. Але 1921 року більшовики демонтували цю деталь. Сьогодні ж на реконструкцію пам’ятника її планують витратити 300 тисяч гривень. Учасники акції протесту принесли з собою до пам’ятника Келіну паперового двоголового птаха-мутанта. Вискубли з нього пір’я і викинули у контейнер для сміття».

Дайош двоголового? / К.Л. Зеров // Полтавська думка-2000. – Полтава, 2010. – 29 лип. – С. 3.

Лікар з Полтави К.Л.Зеров висловив свою думку щодо пропозиції міської влади відновити на пам’ятнику коменданту Келіну скульптурного зображення двоголового орла: «... Пишу до газети з тим, аби нагадати усім полтавцям, що обеліск-пам’ятник на могилі І.П.Котляревського так і стоїть без хреста, знятого більшовичками-комуністами ще до війни, в епоху войовничого «ненаукового» атеїзму. Міська влада Полтави ще у 1994 р. обіцяла відновити і хрест, і обеліск у первинному вигляді. Й не лише обіцяла, але й писала про це як про довершений факт: «В часи, коли знімали хрести не тільки з церков, але й з надгробків, хрест з могили (І.П.Котляревського) було знято і зроблено нинішню добудову. Отож, надгробний пам’ятник відновлено в такому вигляді, який він мав 1900 року. Запрошуємо полтавців на святкові заходи» («Полтавський вісник» №37 від 9-15 березня 1994 р.). Ходіть, панове полтавці, подивіться: як стояв обеліск на могилі Великого Полтавця, так і стоїть – без хреста, а щирі наміри, якими, як відомо, вистелена дорога до пекла, так і залишились намірами. То, може, хоч тепер виконаємо обіцянку? Чи двоголовий імперський хижак дорожчий за свого рідного Котляревського?!».

Сплатимо громадянський борг Короленку / Є. Ніколенко // Полтавський вісник. – Полтава, 2010. – 30 лип. – С. 8.

Публіцист, лауреат літературно-мистецької премії імені В.Г.Короленка, почесний член Національної спілки журналістів України, полтавець Євген Ніколенко надіслав до редакції листа зі своєю пропозицією: «У рубриці «Постаті» мене зацікавила публікація журналіста «Полтавського вісника» Віталія Цебрія «Поговоримо про «некруглі дати», присвячена 157-й річниці від дня народження видатного письменника-демократа, гуманіста і правозахисника, праведника миру Володимира Галактіоновича Короленка... Я довгі роки працював директором Полтавського державного літературно-меморіального музею В.Г.Короленка. Щороку його обитель відвідували тисячі шанувальників... А були вони з усіх усюд.., з далекого і близького зарубіжжя. Запам’яталося, що у невимушених розмовах вони завжди ставили одне запитання: «А є пам’ятник Короленку в Полтаві?». Доводилося відверто говорити: «Немає...». Чому ж ми, полтавці, й досі не спромоглися поставити гідний пам’ятник Короленку?.. Час настав. Керівництву музею письменника слід відкрити спеціальний банківський рахунок «Пам’ятнику Короленку – бути!». А обласній письменницькій та журналістській організаціям, Спілці літераторів очолити рух за збір коштів на пам’ятник. Гадаю, не буде осторонь у цій святій справі й міська громада та її влада, наша шановна інтелігенція, учнівська і студентська молодь, меценати, підприємці, всі, кому дороге ім’я Короленка. Необхідно оголосити конкурс на кращий проект пам’ятника та місце його розташування. Впевнений, що настане той благословенний день, коли вдячні полтавці побачать величний пам’ятник славному сину України, письменнику і захиснику знедолених, який багато років був їхнім співгромадянином-полтавцем. Давайте ж усі разом наблизимо цю подію, сповна віддамо свій несплачений борг Володимиру Галактіоновичу Короленку».

В історичному центрі міста: Ленін, Луначарський, Короленко, Фрунзе.../ В. Цебрій  // Полтавський вісник. – Полтава, 2010. – 6 серп. – С.8.

«У Полтаві знесли будинок Анатолія Луначарського. За кілька років до цього у нас перейменували «Площу Луначарського» на «Майдан 1100-річчя Полтави»... Думається, Анатолій Васильович – все ж людина набагато ближча до історії нашого міста, ніж той же Володимир Ленін або Михайло Фрунзе, котрі в місті не бували і жодним чином їхнє життя з Полтавою навіть не пов’язане. Так само, тільки в дуже абстрактній площині й тільки людина з багатою уявою могла б асоціювати одну із старовинних вулиць із німецькою революціонеркою Розою Люксембург... Будинок, у якому народився відомий радянський діяч Луначарський, досі перебуває в Списку пам’яток історії Полтавської області (відповідно до додатків №2 до рішення виконкому обласної Ради народних депутатів від 23.04.1982 р. №247 і №2 до рішення облвиконкому від 23.04.1984 №165). І це, мабуть, були справедливі рішення. Принаймі, ім’я Анатолія Васильовича не можна напряму пов’язувати з тими кривавими діяннями, які творили Ленін і Сталін. Тому особисто мені (авторові статті) здається, що причетні до знищення пам’яті про нього люди вчинили зле. Так само несправедливо й те, що у місті й досі гідно не увічнено ім’я письменника Володимира Короленка – немає пам’ятника цьому титанічному борцеві з будь-якою людською несправедливістю. Стосовно ж Михайла Фрунзе – так його ім’я, виявляється, міцно пов’язане з іменем письменника-гуманіста, котрий помер у Полтаві... Отже, Луначарський був першим більшовицьким наркомом освіти... Короленко був видатним російським письменником і фактично першим правозахисником у Росії імперській і потім – радянській... Фрунзе був талановитим полководцем часів громадянської війни, революціонером... Ленін був, крім того, ще й творцем найкривавішої революції нової доби... На одному «п’ятачку» Полтави увічнена пам’ять про Михайла Фрунзе, Володимира Леніна, і (трішечки) це стосується також і письменника Володимира Короленка. Нарком більшовицького уряду, зрештою, фігура історична, корінний полтавець, Анатолій Луначарський вже чомусь випав із цієї «обойми»... Цікаво, а як поставляться до такої нашої «розбірливості» у моральних орієнтирах і здатності до історичної пам’яті наші нащадки? Що про нас подумають?..».

Заручник трагічної долі / В. Розсохань // Село полтавське. – Полтава, 2010. – 6 серп. – С. 13.

«Музей класика української літератури Архипа Тесленка, що в селі Харківці на Лохвиччині, знаходиться в його ж  садибі... Село Харківці нині доглянуте, має відповідну інфраструктуру,.. більшість працездатного населення працює... Сільський голова Харківців Микола Назаренко запевнив, що безробітних у селі практично немає, соціально неадаптованих сімей також... Раптом Микола Олексійович перехопив погляд журналіста, що дивився на сміття: порожні пляшки, битий посуд тощо виднілося в кутку подвір’я музею. Сільський голова скрушно говорить: «Ой, знову напакостили? Тут є одна сім’я, проживають під пагорбом над музеєм, виносять своє сміття на територію музею, боремось із ними разом із Ларисою Володимирівною Яковенко (директором музею), але все марно. І міліцію викликали, нічого не вдаємо». Подумалось, що Архипові Тесленку за життя випадали куди гірші ситуації та випробування... Тож символічно, навіть якось фатально, що його хаті-музею й нині не дають спокою».

Матеріал підготувала:                                       І.О.Коваленко, провідний

                                                                      бібліограф відділу інфор-

                                                                      мації  з  питань культури

                                                                      та мистецтва