Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,

ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ

КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за   ІІ квартал 2009 року)

Загальні питання

Сільський клуб або кабінет Міністра культури? / В.Скрипнікова // Коло. – Полтава, 2009. – 2-8 квіт. – С. 5.

«… Заклади культури на селі вже котрий рік переживають далеко не найкращі часи. Своє дозвілля селянам доводиться проводити часто в неопалюваних, аварійних клубах або в інших приміщеннях. Будинки культури здебільшого мають опалення. Там проводяться якщо не капітальні, то хоча б поточні ремонти. Подекуди ці заклади навіть реконструюють. Наприклад, у Великій Багачці… Клуби в цьому районі, як і в інших, існують при всіх сільських радах (але не повсюди, у маленьких селах вони ліквідовані). Та районний і сільський бюджети настільки малі, що хоча  б на зарплату працівникам грошей вистачало. Найгірша на Великобагачанщині ситуація в Красногорівці: будівля клубу руйнується, довелося перенести вечори дозвілля в СПТУ… Головний спеціаліст відділу культури Глобинського району Ольга Жернова говорить: «Найбільший головний біль – заміна систем опалення. Поточний ремонт робиться здебільшого завдяки агрооб’єднанням, а не бюджетним коштам. А на районний Будинок культури гроші дала взагалі полтавська фірма»... Начальник Карлівського райвідділу культури і туризму додає: «У нас прекрасні колективи, талановиті діти. Ще б заклади культури привести до ладу, щоб молоді було де проводити заняття, виступати». Однак ситуація з сільськими закладами культури тільки більше загостриться. Економічна криза може негативно вплинути на розвиток агрофірм, і ті будуть неспроможні допомогти клубам».

Не вмієш шити, то й не пори / М.Ракша // Трудова Полтавщина. – Полтава, 2009. – 10 квіт. – С. 4.

« У Гоголевому, що в Шишацькому районі на Полтавщині, селяни таки дочекались Президента. Щоправда, їхні сподівання розповісти Гаранту про свої проблеми виявилися марними. Не до того було главі держави та його свиті. Буденні розмови про життя-буття тамтешньої глибинки на фоні призначення парламентом дати президентських виборів саме в день вояжу Віктора Андрійовича гоголівськими місцями якось не вписалось у протокол перебування останнього на батьківщині уславленого літературного класика всіх часів і народів… Вочевидь, ті фактори мали якийсь вплив на тривалість візиту Віктора Андрійовича. Вистачило години з малесеньким хвостиком для екскурсії музейними залами та посадки кількох кущів калини на території Гоголівської садиби… Тож народ, який хотів просити захисту від беззаконня та чиновницького свавілля в Самого, пішов з тієї зустрічі несолоно хльобавши. Утерлись, наприклад, ті селяни, яких наймали приїжджі підрядники на ремонтні роботи, що велися на території музею та в місцевому Будинку культури. Не розрахувалися з ними роботодавці до цього часу… Та й молодь пішла з тієї зустрічі розчарованою, бо сподівалася, що Президент поцікавиться в обласних очільників, котрі його супроводжували, що то за лиха година сталася з тим приміщенням, що його будівельники, аби не кидались руїни у вічі, замаскували сіткою, якою зазвичай маскують бліндажі або інші військові об’єкти. До речі, руїни, угепавши туди без кількох тисяч не мільйон гривень, зробили з того культзакладу якраз самі ж підрядники у ході підготовки до двохсотлітнього ювілею М.Гоголя. Загалом люди хотіли багато чого розповісти Гаранту про те, як марнувалися державні грошенята, виділені на ремонти об’єктів, пов’язаних зі святкуванням ювілею, як будівельники цупили фарбу і пропонували її бажаючим по 20 гривень за банку, як украли у розкуйовдженому Будинку культури лічильник електроенергії та ще купу різного залізяччя, придатного для користування, і як директор підрядної фірми «Курортбудсервіс» Михайло Білявський з приводу останнього навіть написав сільському голові Андрію Шарлаю розписку, що він зобов’язується відновити вкрадене (!), як кілька разів поспіль перекладали тротуарну плитку перед музеєм, і ще про чимало пікантностей, пов’язаних з дерибаном субвенцій, які, напевно, зацікавили б Президента, бо інакше ніякого бюджету в державі не вистачить. А ще попросити, аби він, Президент, узяв під свій особистий контроль завершення ремонту їхнього Будинку культури. Бо є підозри, що так загорнутий у сітку і стоятиме той бліндаж, допоки зруйнується. Але спілкування з народом у протоколі не передбачалось… Та розчарування селян з приводу невдалого спілкування значно менше, ніж вихор емоцій від мордобою, влаштованого обласним чиновником на території музею-садиби напередодні приїзду глави держави. Оповідка про те, що начальник Управління капітального будівництва обласної держадміністрації Анатолій Глоба розмахував кулаками, передавалась з уст в уста… Перший заступник начальника Шишацького райвідділу міліції Едуард Третяк підтвердив: «Факт побиття двох виконробів, мешканців Полтави В.В.Українцева та В.Є.Чемеркіна дійсно має місце. Тридцять першого березня ці двоє громадян звернулися до Октябрського райвідділу міліції, що в Полтаві, із заявами про побиття їх на об’єкті в Гоголевому начальником Управління капітального будівництва ОДА А.Глобою. За територіальністю нам надіслали ті заяви для перевірки. Тож зараз з’ясовуємо всі обставини»… Якби тільки оту силу та в мирне русло. Тоді проколів поменшало б у процесі підготовки і виконання робіт. А то ж вийшло як вийшло. У Великих Сорочинцах, наприклад, тамтешній Будинок культури так і не встигли остаточно відремонтувати, доробили тільки фасад. А всередині все обдерте до цегли. Тому місцеві культармійці змушені були репетирувати в кабінеті сільського голови і в магазині. Виступали ж перед односельцями з п’єсою «Сорочинський ярмарок» у день святкування просто на вулиці, поруч із пам’ятником літературному класику. У тамтешньому музеї Миколи Васильовича Гоголя також не встигли через нікудишню організацію роботи будівельників замовником в особі Управління капітального будівництва ОДА підготувати до визначної дати експозицію. Аби у святкові дні зали не були порожніми, тамтешні працівники влаштували мистецькі виставки на гоголівську тематику. Працівники музею розповідали: «Селяни разом з нами хвилювалися про хід святкування, тож радо відгукнулися на заклик допомогти і позносили до музею свої творчі доробки і старовинні речі домашнього ужитку». Сьогодні працівники музею не хочуть шукати винних, мовляв, уже все позаду, але неприємні відчуття від того, як нинішні можновладці керують, залишились не лише в них, а й в усієї сільської громади. У цілому підготовка до ювілею Гоголя та те, як чиновники керували її процесом, багато чого показала чесному люду. На батьківщині класика селяни поділилися своїми відкриттями: «Тепер зрозуміло, чого наша держава, як розламаний віз – дишло в один бік, а колеса в інший. У владних кріслах сьогодні люди, які не те що справам – собі ледве раду дають. Про таких у давнину казали: не вмієш шити, то й не пори…».

Культура гадяцьких чиновників: не так погано, як соромно / В.Глухота // Трудова Полтавщина. – Полтава, 2009. – 10 квіт. – С. 6.

«Конфлікт між колективом народного самодіяльного ансамблю пісні «Золоте зерно» та керівником відділу культури і туризму Гадяцької райдержадміністрації Т.Д.Гузій, який, схоже, перетворився на справжню «культурну» війну, виник не вчора. Є підозра, що триває він з моменту створення ансамблю, бо навіть той, хто дізнався про проблему взаємин митців із чиновниками лише недавно із сторінок газет, одразу здогадується: публічні слова ветеранів сцени на адресу чиновниці сказані не зопалу – образа накопичувалася довго, а нині їм просто урвався терпець. І сталося це саме тепер, коли керівництво райдержадміністрації ще не встигло натішитися лаврами переможця обласного чиновницького змагання в номінації «Найпривітніша адміністрація»!.. Хто не раз вирішував справи в цій районній установі, сприйме останню звістку не інакше як невдалий жарт або ж просто знущання, адже про хамство і цинізм деяких посадових персон цього місцевого олімпу пересічному гадячанинові (а тим більше сільському мешканцеві) розповідати не треба. Представників місцевих громадських організацій інвалідів, ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) тут також не дуже жалують, не особливо шанують і пресу, крім своєї, прирученої. Прикрі ж слова зневаги до творчості учасників ансамблю «Золоте зерно» та самодіяльних митців звучать особливо цинічно на тлі їхнього широкого народного визнання… Як люди, котрі віддали значну частину свого життя культурі, «золотозернівці» не можуть не вболівати за стан художньої самодіяльності в районі, а вболівати є за що. Попри те, що чиновники раз у раз хором і поодинці виспівують застаріле «не все так погано…», в районі складно відшукати позитивні наслідки їхньої «батьківської турботи» про культурне життя трудящих. У районному Будинку культури – колишньому осередку бурхливого духовного життя – вже немає однієї з кращих в області дитячої циркової студії, чудового оркестру народних інструментів, раніше відомого далеко за межами району народного театру, немає більше ні хору інтелігенції міста, ні дитячих колективів. Натомість процвітає єдиний «придворний» ансамбль «Дивоцвіт», у якому співає сама Т.Д.Гузій. Без нього, як правило, не проходить жодна показова акція в районній адміністрації. Мало не кожного свята лунає офіційне «Ох, які ж ми, слава нам!», багато градусне «Будьмо, гей!» і весільно-дискотечне «Ой, у полі… ой, у лузі…». Але ж один коник усього воза проблем культури  району не здужає. На думку самодіяльних митців з ансамблю «Золоте зерно», повніше розкривати свій творчий потенціал культармійці району, при всьому бажанні, не можуть через непрофесійне, грубе, нетактовне ставлення до них з боку завідуючої відділом культури і туризму Т.Д.Гузій та її безпосереднього керівника – заступника голови райдержадміністрації А.А.Середи. Це не просто слова – їхню зневагу вони не раз відчували. Розповідають, що якось пан Середа заявив, мовляв, «Золоте зерно» набридло людям, співає «бабські» пісні. Пані Гузій узагалі вказала, що їм (дослівно) «давно місце на кладовищі». Як подейкують гадя чани, саме тому ці двоє не дозволяють залучати колектив до концертної діяльності в місті та районі. А щоб заявити про свою твердість та непохитність, А.А.Середа, буцімто, пообіцяв «стерти «Золоте зерно» з лиця землі»… Відомі й інші неподобства в закладах культури району, зокрема, в їхній фінансовій діяльності, про що йшлося в численних газетних публікаціях. Торік наприкінці листопада самодіяльні митці звернулися з листом до Гадяцької районної ради, у якому вказали на ці проблеми. Автор даної публікації мав тоді нагоду озвучити лист із трибуни на сесії райради і всіляко намагався владнати стосунки чиновників з учасниками художньої самодіяльності. На жаль, не вдалося. Напевно, посадовці вирішили, що їм не годиться розшаркуватися перед простим людом. Навпаки, вони вдалися до нападу, вирішивши використати своїх підлеглих у ролі заступників, які гнівно засудять нікчемні спроби «пролетарів» повчати начальство. Не дивно, що бажаючі взяти участь у відмиванні чиновницького мундира знайшлися серед працівників закладів культури – чи то з доброї волі, чи під впливом… життєвих обставин. Прикро, що в цьому фальшиво-золотоголосому хорі восхваляння начальства та засудження непокірних прозвучала й партія колег Олексія Клочана по депутатському корпусу в Гадяцькій міській раді. Ще в середині лютого на офіційному районному сайті з’явився матеріал під елегійною назвою «Не все так погано в Гадяцькому районі», у якому спробували поставити на місце недбалих культармійців Василя Підгайного та Олексія Клочана. Ця сама стаття образу ж була озвучена в суботній передачі телерадіомовної компанії «Гадяч». Найбільше читачам і слухачам запам’яталося закінчення статті-листа: «За дорученням колективу працівників культури району, завідуюча Краснолуцькою СБФ М.С.Пшенична. Всього 118 підписів». Уже через кілька днів делегація ансамблю «Золоте зерно» звернулася до телерадіокомпанії «Гадяч» з проханням пояснити, яким чином цей матеріал потрапив у радіопередачу, також показати списки підписантів того листа, адже про збори, де б їхній ансамбль критикували всі культпрацівники району, вони почули вперше. Тоді директор ТРК «Гадяч» І.Юревич пояснив гостям, що він людина маленька, робить тільки те, що влада накаже, а листа, який прозвучав у передачі, одержав з райдержадміністрації. Спробували знайти правду там, але головного спеціаліста відділу внутрішньої політики РДА С.Бондаренка на робочому місці не було. Виявилося, той намагався пересидіти візит непроханих гостей у сусідньому кабінеті. Проте, зрештою, С.Бондаренко зустрівся з делегацією, але зізнався, що дуже хвилюється і запропонував поговорити «іншим разом», з дозволу начальства. Депутат міської ради Олексій Клочан, який був у складі делегації «Золотого зерна», тут-таки написав звернення до голови РДА з проханням дозволити надати йому сумнозвісний лист і показати підписи під ним. Заступник голови РДА А.А.Середа відмовив відвідувачам, тому Клочан та його колеги-артисти мали повне право вважати, що ніяких списків узагалі не існувало. Як стало відомо, згодом підписи поспіхом почали збирати саме після цього візиту, а от збори культпрацівників району проводилися вже пізніше. Очевидці розповідають, що дехто попідписувався навіть не читаючи тексту… І навіщо було затівати цей спектакль? Замість того, щоб об’єктивно розібратися в суті конфлікту, вирішили зламати непокірних руками довірливого простолюду. Чи гоже так поводитися тим, хто гордо іменує себе владою? Тож невідкладно автор цих рядків разом з Василем Підгайним та Олексієм Клочаном  відвідали вдома, у Красній Луці, завідуючу Краснолуцькою сільською бібліотекою-філіалом М.С.Пшеничну. Жінка пояснила, що схвильована таким поворотом подій, від авторства листа відмовилася і запевнила, що про підписи під ним нічого не знає. Збори працівників культури району, про які йшлося в тому листі, таки відбулися, але аж за кілька днів потому. Приймати резолюцію, щоправда, не ризикнули, голосування ніякого не було, проте гострі репліки на адресу «Золотого зерна» прозвучали. Мовляв, пані Гузій старається, стільки для районної культури добра робить, а ви, невдячні, брудом її обливаєте. Спроби ж Василя Підгайного та Олексія Клочана пояснити свою позицію наштовхувалися на стіну непорозуміння або небажання зрозуміти. Була надія, що на цьому історія скінчиться. Але ні. Через декілька днів у одній із місцевих газет вийшла стаття «Не все так погано в Гадяцькому районі». Під листом, написаним за дорученням колективу працівників культури району, цього разу фігурувало 116 підписів. Крім того, до міської ради Гадяча нібито надійшов обурливий лист від громадянки, яка була присутня на нараді культпрацівників і засуджувала недостойні вчинки депутата Олексія Клочана. Авторку найбільше роздратувало те, що він насмілився прийти на цю нараду та ще й виступав! До честі депутатів міської ради, вони до цього папірця поставилися спокійно. З найстаршим у місті народним обранцем щиро поговорили. А згодом у міську раду зателефонували з райдержадміністрації і суворо поцікавилися, чому це там ніяк не відреагували на звернення стурбованої громадянки та не закликали до порядку «борзого» депутата. Яка турбота про пересічних громадян! Отже, виходить, війна триває. P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що Президент України В.Ющенко своїм Указом № 164/2009 від 17 березня 2009 року присвоїв керівникові народного самодіяльного ансамблю пісні «Золоте зерно» Гадяцького районного будинку культури Василю Івановичу Підгайному почесне звання «Заслужений працівник культури України». Василь Підгайний, як зазначено в Указі, отримав почесне звання «за значний особистий внесок у розвиток національної культури, вагомі творчі здобутки і високій професіоналізм». Цікаво, яку нагороду за свою роботу отримають теперішні керманичі Гадяцького району і чи привітають чоловіка з нагородою?».

Музейна справа. Охорона пам’яток

У день сміху хотілося плакати / Л.Пронченко // Трудова слава. – Диканька, 2009. – 11 квіт. – С. 8.

Читачка газети звернулася до редакції з листом, адресованим Диканській селищній владі: «Відсвяткували день народження М.В. Гоголя в Диканьці. Гучно! З тріском! Вікові ялини тріщали і падали додолу… А коли зійшлися школярі та люди до парку імені Гоголя послухати, як шанують письменника, то побачили пеньки та обідрану скульптуру Гоголя. Трапилося це дійство на день сміху – 1 квітня. Та не сміятися хотілося, а плакати. Жодного разу за роки незалежності не ремонтувався пам’ятник. Кажуть, коштів немає. А де ж кошти взялися для експертів, які, мовляв, приїжджали в Диканьку та вирішували, чого рушиться пам’ятник. У поганої хазяйки хата також буде руйнуватись, якщо не докладати рук. Заплатили за експертів, за те, що зрізали дерева, за оті «фігури» десь від 80-90 тисяч гривень. В одній «фігурі» очей немає, друга – простягнула руку, немов щось просить. Можливо, авторська алегорія? До руки потім прибили черевички, а люди стали кидати туди п’ятаки. Чи не нагадує це нашу неньку-Україну, яка все просить: «Дайте, дайте…». Вікові ялини все витримали: і холод, і страшну війну, а от пана Уса не витримали – лягли. Тепер його люди довго будуть пам’ятати, що був такий собі голова, який їздив в Америку набиратись досвіду. Набрався… та й понівечив парк. А пам’ятник так і стоїть не облаштований. І скульптор Л.Х.Єльченко спочиває вічним сном і не знає, як «шанують» його подарунок земляки». Селищний голова Диканьки, Олександр Ус, прокоментував лист так: «Рішення про реконструкцію парку імені Гоголя було прийняте ще у 2005 році. Зокрема, планувалося реставрувати пам’ятник М.В. Гоголю, демонтувати зруйновану огорожу навколо парку та замінити її «живою» зеленню, відремонтувати пішохідні доріжки та створити алею гоголівських героїв. Але коштів на це ми не мали. Отож, селищна рада, як член асоціації міст України, була одним з ініціаторів написання проекту «Створення туристично-рекреаційного кластера «Гоголівські місця Полтавщини» для одержання гранту з фонду підтримки місцевого самоврядування. Вирішили, що це буде спільний для всієї області проект, над його розробкою працювала Полтавська обласна рада. За рахунок коштів гранту ми почали споруджувати алею гоголівських героїв, а також у картинній галереї було обладнано Гоголівський зал. Подавали заявку на виділення коштів для реставрації пам’ятника. Селищною радою було зроблено проект реставрації, яка мала коштувати 50 тисяч гривень. На жаль, кошти ці до кінця минулого року так і не надійшли. (Косметичний ремонт пам’ятника все-таки вдалося зробити, дякуючи підприємцю С. Бабію). Проектанти оглянули пам’ятник і однією з причин його руйнації назвали надлишок вологи, адже під густою кроною дерев він навіть влітку не висихав. І тому було рекомендовано «розкрити» пам’ятник, вирізавши дерева. Планувалося «розкрити» і центральну алею аж до дуба свободи, щоб пам’ятник було видно вже з входу до парку з рогу вулиць Пушкіна та Леніна. До того ж, у парку було виявлено багато аварійних дерев, які створювали небезпеку для життя людей. Тож цієї зими ми «розкрили» пам’ятник і прибрали аварійні дерева, а роботи по впорядкуванню центральної алеї плануємо на наступний рік. Все придатне для використання дерево передано у відділ благоустрою, цю деревину і використовуємо тепер для ремонтів лавочок, парканів і т. д… Щодо алеї гоголівських героїв, фігури Оксани і Вакули – це лише початок алеї, плануємо, що з часом до названих персонажів додадуться Пацюк, Солоха, Іван Іванович з Іваном Никифоровичем і т. д. Ніби всім хочеться, щоб і парк, і Диканька були красивими, затишними, чистими, але ось і нещодавно стаціонарну лавочку з бетонною основою молоді люди, які полюбляють відпочивати вечірньої та нічної пори у парку, вирвали з «м’ясом» і перенесли в інше місце. Отакі б пориви та прояви сили у русло творення, а не руйнування".                     

Які ми господарі / Влас. інформ. // Трудова слава. – Диканька, 2009. – 18 квіт. – С. 3.

«До 200-річчя з дня народження Миколи Васильовича Гоголя парку, що носить його ім’я, встановили дві скульптури – Вакули і Оксани. Селищний голова, виступаючи на мітингу, приуроченому ювілею великого земляка, зазначав: «Це лише початок алеї гоголівських героїв». Але… Вже через два тижні Вакула став об’єктом випробування сили: у ніч на 14 квітня фігуру було відбито від постаменту, відкрутили вандали й один з черевиків, які тримав гоголівський герой на долоні, пошкодили руку. Так розважалися молоді люди, які навряд чи щось у своєму життя створили власними руками чи розумом, бо надто по-варварськи розправляються з плодами чужої праці… Правоохоронці займаються пошуком зловмисників, які пошкодили скульптуру, та невже тільки караючою рукою можна утримати селище у належному порядку?».

У Решетилівському районі обезглавили Леніна і Крупську / О. Кучеренко // Коло. – Полтава, 2009. – 30 квіт.- 6 трав. – С. 5.

«У ніч на 22 квітня в селі Жовтневе Решетилівського району хулігани пошкодили єдиний пам’ятник в Україні, на якому Володимира Ілліча увічнили разом із Надією Костянтинівною. Пара залишилася без голів… Щоб розгромити верхівку пам’ятника, хуліганам не довелося докладати багато зусиль. Сам постамент хоч і унікальний, але матеріальної цінності не являє. Зроблений із гіпсово-цементної суміші й пофарбований у бронзу. Але експерти з’ясували, що голови збивалися важким залізним предметом. Облич вождя і соратниці не впізнати – розтрощені повністю. Частина осколків валялася біля постаменту, решта провалилася всередину (пам’ятник пустотілий)… Розгром помітили вже ранком бажаючі покласти квіти до пам’ятника. Потім до Леніна та Крупської і міліція навідалася. У прес-службі обласного управління міліції відзначають: «Хуліганів поки що не затримали. Вирішується питання про порушення кримінальної справи за статтею 296 Кримінального кодексу України по факту хуліганства». А тим часом у штабі райкомпартії по осколках збирають голови й шукають майстрів, які б могли відновити унікальну споруду. А ще намагаються знайти винних. Іван Омельченко, секретар КП у Решетилівському районі, говорить: «Я впевнений, що це не просто витівки хуліганів, а чітке політичне замовлення. Люди розповідають, що у селі є група осіб, яка погрожує прийти до влади й обіцяє голови знести своїм попередникам. От на пам’ятниках і тренуються».

Матеріал підготувала:                                                  І.О.Коваленко, провідний

                                                                                        бібліограф відділу інфор-

                                                                                        мації  з  питань культури

                                                                                        та мистецтва