Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,

ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ

КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за IV квартал 2010 року)

 Хто відремонтує клуб у Гурбинцях? / О. Бондаренко // Пирятинські вісті. – Пирятин, 2010. – 12 листоп. – С. 4.

«Сільський клуб у селі Гурбинці збудовано 1986 року. Нині ж він перебуває в аварійному стані. Щодо його ремонту начальник відділу культури і туризму Пирятинської райдержадміністрації Тамара Білоброва повідомила: «У нас була домовленість із сільським головою Михайлом Литвиненком про проведення у цьому клубі поточного ремонту. Крім того, аби залучити додаткові кошти на ремонт сільського закладу культури у Гурбинцях, будемо звертатися до потенційних спонсорів. Можливо, спільними зусиллями клуб все-таки вдасться відремонтувати.» Сільський голова М. Литвиненко обіцяє закласти у сільському бюджеті на наступний рік кошти на поточний ремонт клубу».

«Високоякісний ремонт» районного будинку культури / А. Юременко // Зоря Придніпров’я. – Глобине, 2010. – 23 листоп. – С. 3.

Начальник КРВ у Глобинському районі Анна Юременко розповіла про планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності відділу культури і туризму Глобинської районної державної адміністрації за період з 1.01.2008 по 31.03.2010 рр. Зокрема, «у період, що підлягав ревізії, відділом культури і туризму одержано бюджетних коштів на загальну суму 8 208 458,82 грн. Вартість майна, що обліковується установою, становить 5099,66 тис. грн., у тому числі необоротні активи на суму 5084,27 тис. грн. Проведеною ревізією встановлено фінансових порушень на загальну суму 330,79 тис. грн. матеріальної шкоди (збитків) в особі відділу культури і туризму внаслідок проведення оплати підрядникам ТОВ «МАРРУС» в сумі 99208,13 грн. та ПП ВКФ «Станк» в сумі 14338,62 грн., завищеної вартості робіт, які фактично не виконано, при проведенні капітального ремонту районного Будинку культури, в частині відсутності документального підтвердження витрат, пов’язаних з відрядженням працівників підрядника; завищення розміру адміністративних витрат та розміру кошторисного прибутку відносно наданих у тендерних пропозиціях; завищення фізичних обсягів виконаних робіт; списання по акту ф.№КБ-2в неіснуючих (не встановлених) матеріальних цінностей; включення до ф.№КБ-2в одиничної розцінки, що не передбачено проектом та тендерними пропозиціями; відсутності документального підтвердження витрат з приводу використання матеріальних цінностей; необґрунтоване отримання винагороди по технічному нагляду; завищення розміру відрахувань на соціальні заходи; відсутності документального підтвердження витрат, пов’язаних з коштами на оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності; неправильного застосування розміру кошторисного прибутку; відсутності документального підтвердження адміністративних витрат; неправильного застосування рекомендованого усередненого показника адміністративних витрат; безпідставного включення до ф.№КБ-2в коштів на доплату різниці в розмірі страхових внесків до ПФУ... Вартість капітального ремонту районного Будинку культури загалом складає 770598,07 грн., з яких 152748,67 грн. витрачено на капітальний ремонт внутрішніх електричних мереж. Мабуть, це достатні кошти, щоб у 2008 році дійсно здійснити високоякісний ремонт приміщення РБК, адже розцінки застосовано високоякісного ремонту, що підтверджено актами приймання виконаних підрядних робіт. Через 2 роки маємо прикру картину: наявність тріщин на стінах приміщення Будинку культури та потьоки від сніжної зими. Тобто, через деякий час постане питання в потребі бюджетних коштів на проведення ремонтних робіт. А де господарське око, елементарна відповідальність за раціональне використання бюджетних коштів, яких в районі зайвих немає. Не слід забувати, що законодавчу відповідальність за організацію бухгалтерського обліку, забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, цільовим, економним, ефективним та законним використанням бюджетних коштів, збереженням державного та комунального майна несе начальник, який здійснює керівництво установою відповідно до законодавства та установчих документів».

Гурт «Glowman»: позитив – це сходинка до успіху / Л. Передерій // Полтавський вісник. – Полтава, 2010. – 26 листоп. – С.10.

«Полтавські любителі рок-музики можуть спати спокійно: класика ще не витіснила з міста потужних за звучанням, але досить-таки скромних місцевих рокерів... А в Полтаві, багатій на талановиту молодь, котра прагне відбутися, так не вистачає закритого майданчика, де можна безплатно чи за відносно невисоку плату проводити музичні репетиції, записувати пісні, виступати. Це ж чудово, коли молоді люди пропагують здоровий спосіб життя і замість того, щоб дудлити пиво в забігайлівках, захоплюються мистецтвом, мріючи про свої цілком реальні маленькі й великі перемоги... Може, новій владі міста варто замислитися над цією задавненою проблемою?».

Туалети – як сутність Міського палацу культури? (Мер Бабаєв незадоволений туалетами МПК) / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграф. – Кременчук, 2010. – 30 груд. – С. 6.

«Минулої п’ятниці на апаратній нараді міський голова пан Бабаєв повідомив, що він вкрай незадоволений станом туалетів Міського палацу культури (МПК). Преса вже давно звернула увагу, що різноманітні туалети привертають неабияку увагу пана мера. Тижні зо два тому він говорив, що у міськвиконкомі все починається з туалетів. Тепер вийшло, що і в палаці культури теж все починається з туалетів. Пан Бабаєв зазначив, що кошти на ремонт цих нещасних туалетів є, та їх все одно не ремонтують. Тож «ТелеграфЪ» звернувся до директора МПК пана Ситника, аби дізнатися: скільки коштів міськвиконком виділив на ремонт туалетів та чому їх не ремонтують?! Пан Ситник дуже здивувався запитанню, позітхав-позітхав та й відповів: «Взагалі-то нам бюджетних коштів на ремонт туалетів не виділяли. А те, що палац заробляє – кошти зі спецфонду – ми частково витрачаємо на оплату комунальних послуг, бо вони фінансуються з бюджету не в повному обсязі, а те, що залишиться, використовуємо на поточні та косметичні ремонти. На жаль, нам навіть не залишається грошей на закупівлю нових костюмів для наших артистів. Хочу також сказати, що зараз складно якось офіційно провести капітальний ремонт – адже є окрема постанова прем’єра Азарова, якою забороняються капітальні ремонти на капітальне будівництво в бюджетних установах. Те, що ми можемо, ми робимо. Та цього недостатньо, а зробити краще складно – наприклад, за штатним розкладом такий палац культури, як наш, повинен мати двох сантехніків, а маємо лише одного, бо більше фінансування не дозволяє. Та й хто на таку зарплату – платимо мінімальну – піде працювати?». Дивно, правда? Абсолютно незрозуміло, про які бюджетні кошти для ремонту говорив міський голова? Питань нема, кременчужани поінформовані, що власний кабінет (і туалет у ньому) пан Бабаєв ремонтує за власні кошти. Та, згідно з декларацією про доходи, яку він подавав до виборчої комісії, його власний статок становить близько двох мільйонів гривень. Треба розуміти, у працівників палацу культури дещо інші статки. Тож  «ТелеграфЪ» із радістю повідомить у наступному номері, скільки все-таки коштів виділила (або швиденько виділить) міська влада на капітальний ремонт туалетів МПК. До речі, у Міського палацу культури існує ще чимало фінансових проблем. Наприклад, необхідно вирішити питання або бюджетного фінансування, або урочистого «поховання» знаменитого ансамблю «Славутич» – єдиного в області носія суто української національної культури. Сценічні костюми його солістів не оновлювались більше 10 років. «Телеграфу» також відомо, що у МПК є нагальна потреба знайти кошти на реконструкцію малої сцени палацу – треба зробити її придатною для гри професійних акторських колективів. Це дасть можливість привозити камерні спектаклі Дніпропетровського російського театру та Миколаївського музично-драматичного театру. Малий зал МПК має 250 місць – саме стільки театралів завжди набереться у Кременчуці. Чому б не надати їм можливість дивитися професійні (і відносно недорогі) спектаклі? Можливо, міську владу зацікавлять наші пропозиції і вона виділить реальні кошти на їхню реалізацію».

Музейна справа. Охорона пам’яток.

Славні короленківські місця... / Н. Жовнір // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2010. – 1 жовт. – С. 4.

«2010 рік для музею-садиби В.Г.Короленка – ювілейний. Відтоді, як Володимир Галактіонович поселився на Малій Садовій у Полтаві (нині – вулиця Короленка), минуло 110 років... Полтавський письменник Микола Костенко заявляє: громадськість мусить добиватися, щоб музею-садибі Володимира Короленка повернули статус державного, який він мав у радянські часи. І зазначає, що парк відпочинку – не краще сусідство для могили подружжя Короленків... Микола Васильович говорить: «... потрібно думати про перегляд меж музею-садиби Володимира Короленка: могила повинна бути включена в ареал садиби. Звичайно, через те, що там дорога, треба ставити аркоподібний міст, але при бажанні усе можна зробити». Микола Костенко також наголошує, що у Полтаві давно мав би височити пам’ятник Володимиру Короленку. На території садиби є скромне погруддя, але цього мало. Час також відновити «Наукові записки» – особливе видання музею».

Музей у руїнах / В. Ількова // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2010. – 30 листоп. – С. 2.

«Приходу зими з острахом чекають працівники краєзнавчого музею Кременчука. З 2008 року це приміщення – у напівзруйнованому стані. Саме тоді розпочалася масштабна реконструкція та капітальний ремонт краєзнавчого музею. Такі амбітні плани ставила перед собою міська влада. З міського бюджету було виділено 360 тис. грн. для виготовлення проекту фахівцями з Полтави. Кошторис усіх робіт на той час сягав 5 млн. грн., але така сума тоді видавалася посильною. Будівельники взялися до роботи. Утім, зруйнувавши фасад, зупинилися й, зрозумівши, що у замовника, тобто міської влади, немає коштів, просто пішли з об’єкта. Триповерхова будівля, позбувшись фасаду, стала доступною для вітру та морозу, від чого температура всередині у період опалювального сезону впала до 7-11 градусів тепла, при нормативних 18-ти. Для працівників музею, як і для експонатів, настали досить важкі часи. Та якщо люди мали змогу тепліше одягтися, то експонатам від неприпустимих для їх зберігання перепадів температури подітися було нікуди. Вони пліснявіли й втрачали своє безцінне історичне значення. Переконливі прохання директора музею Алли Гайшинської якомога швидше збудувати новий фасад на ініціаторів капітального ремонту не діяли. У працівників музею від безвиході опускалися руки. Та найстрашніші випробування їх чекали попереду. Нинішньої зими під час лютих морозів через вільний доступ холодного повітря не витримала система водяного пожежного гідранта (у трубах замерзла вода, яка пошкодила їх). Тепер, щоб його відновити, потрібно повністю розібрати внутрішню стіну. Таке критичне становище змусило владу поточного року  все ж передбачити у міському бюджеті 500 тис. грн. для будівництва нового фасаду. Втім, роботи ведуться досить мляво. На середину листопада вдалося освоїти тільки 100 тис. грн. із запланованих. Приміщенню музею добудували новий цегляний фасад, у якому незабаром мають з’явитися нові вікна. До кінця року, як стверджує керівник будівельної фірми, котра виконує замовлення, будуть завершені усі заплановані роботи щодо фасаду: посилення несучих колон, оновлення вентиляції приміщення, встановлення спеціальних установок з рекуперації повітря, що дасть можливість музею економити на опаленні. У цілому ж, на переконання фахівців, увесь комплекс необхідних робіт із реконструкції коштуватиме 6 млн. грн. Нині в краєзнавчому музеї Кременчука працюють 36 працівників – ентузіастів музейної справи. Інакше їх назвати не можна, бо, незважаючи на руїни й жахливі умови, вони продовжують проводити екскурсії, влаштовувати виставки, підтримувати в належному стані експозиції. Задля цього влітку пересушили експонати, які були уражені грибком та пліснявою. Щоб врятувати деякі з них від руйнації, музейники за власні кошти купують медичний спирт для протирання, бо, як виявляється, дія хімічних препаратів у такому випадку є досить агресивною. Тобто замість того, щоб працювати над розробкою нових експозицій та поповненням їх новими знахідками, працівники музею самовіддано зберігають набуте й щиро вірять у свято на своїй вулиці. Алла Гайшинська сподівається: якщо влада щороку на реконструкцію музею виділятиме хоча б по 500 тис. грн., то за десять років її вдасться завершити. Більш оптимістично налаштований новообраний міський голова Кременчука Олег Бабаєв. Під час першої прес-конференції, відповідаючи на запитання журналістів, у переліку пріоритетних завдань він пообіцяв якнайшвидше завершити реконструкцію краєзнавчого музею».

Пам’ятник Мазепі: ще не встановили, а вже пограбували / О.Брусенський // Полтавський вісник. – Полтава, 2010. – 17 груд. – С.4.

            «Багатостраждальний пам’ятник гетьману Івану Мазепі, навколо якого в Полтаві зламали чимало списів, але так і не встановили, знову в центрі уваги. «Безпритульний»  пам’ятник, який уже виготовлено, й оплачено добровільними внесками патріотично налаштованих українців, зберігають на подвір’ї київського комбінату «Художник», де його виготовляли. Цими днями стало відомо, що п’ятиметровий монумент гетьману почали грабувати. Зокрема, з одягу Мазепи з десятьма бронзовими ґудзиками – кожен розміром із невеличкий таріль – уже поцупили два ґудзики. Цю інформацію «ПВ» підтвердив і полтавець Василь Ковальчук, який погодився надати прихисток «нічийній» скульптурі... Правда, не приховує він, пам’ятник він готовий прихистити тимчасово, поки місцеві можновладці таки вирішать питання щодо його встановлення. А поки що пам’ятник стоїть на задвірках комбінату... Бездоглядний монумент, очевидно, уподобали тамтешні «металісти», які  й відгвинтили два ґудзики з одягу гетьмана... «Я нещодавно вкотре звернувся до Віри Ульянченко, яка має «доступ» до Віктора Ющенка, і розповів про ситуацію з пам’ятником, який до Полтави так і не доїхав. Вона вкотре пообіцяла вирішити з уже колишнім Президентом це питання, але... Очевидно, «помаранчевим» лідерам уже не цікава постать Мазепи», – припускає В.Ковальчук...»

 Бібліотечна справа.

 Рейдерський вогонь: Приміщення обласної дитячої бібліотеки ім. Панаса Мирного у її читачів та громади відібрали тільки після того, як за цю справу взялися найближчі соратники Матковського / Д. Кириченко // Наше слово. – Полтава, 2010. – Грудень. – С. 6.

«Упродовж кількох років ця «бібліотечна» справа майже не сходила зі шпальт місцевої та всеукраїнської преси, нагадувала про себе в ефірах провідних телевізійних каналів. Сумною долею «прихватизованої», спаленої, а потім остаточно відібраної й «добитої» бібліотеки для дітей переймалися й просвітяни. Голова Полтавської «Просвіти», народний депутат Микола Кульчинський робив запит з трибуни Верховної Ради. Зараз перипетії довкола бібліотеки трохи призабуваються. Однак дитяча книгозбірня і досі у приймах, у пристосованому приміщенні. Після виборів тих, хто в найближчі роки опікуватиметься осередками культури, духовності у Полтаві, зовсім не зайве нагадати про ті «традиції» дерибану, від яких нова влада має відректися… Нагадаємо, що обласна бібліотека для дітей імені Панаса Мирного почала свою діяльність на першому поверсі спорудженого «Облміжколгоспбудом» 5-поверхового житлового будинку на вулиці Гагаріна, 5 (біля пам’ятника Леніну) ще в 1973 році. Пізніше її передали до комунальної власності області. Та навіть після цього, у жовтні 2001 року, управління житлово-комунального господарства міськвиконкому «подарувало» об’єднанню «Полтаваагробуд», що стало правонаступником «Облміжколгоспбуду», свідоцтво на право власності на весь згаданий будинок із бібліотекою включно. Саме той сумнівний документ дав підстави «Полтаваагробуду» розпоряджатися обласним комунальним майном як… своїм власним. Тож уже через рік, у листопаді 2002-го, приміщення бібліотеки для дітей нібито «компенсують» ВАТ «Полтавагаз» борги за блакитне паливо. А наступного року той же таки ВАТ «Полтавагаз» перепродує його заснованій «козирними газовиками» приватній структурі – ТОВ «Темп-1». Хоча Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» категорично забороняє приватизацію таких закладів. Як, зрештою, й будь-яке їхнє «переселення» без надання рівноцінних упорядкованих приміщень. Та що там той Закон, коли «на кону» опинилося просторе приміщення у самісінькому центрі міста! Тож уже через 4 місяці (!) приватне товариство згаданих «газовиків» за 433620 гривень перепродує бібліотеку трьом місцевим скоробагатькам, найколоритнішим серед яких, без сумніву, залишається відомий у нашому краї «газолінщик». Купили ж ті «темповики» приміщення книгозбірні у «рідної» структури-монополіста практично удвічі дешевше – непоганий вийшов «навар»! Нові власники, зрозуміло, прагнуть більшого. Адже справжня ринкова вартість такого приміщення в історичному центрі Полтави, за оцінками фахівців із нерухомості, не менша одного мільйона доларів! За таких умов бідним, як церковні миші, працівникам бібліотеки заодно з читачами одразу показують на двері: мовляв, «квартируйте», де хочете, тільки не заважайте нам далі робити свій ґешефт… І лише завдяки небайдужості та громадській мужності колективу бібліотеки на чолі з тодішнім директором Леонідом Чобітьком, знаних у Полтаві правозахисників, журналістів, окремих обласних посадовців облогу бібліотеки для дітей вдалося витримувати протягом кількох років. Причому не лише через суди – від шаленого фізичного та морального тиску, спроб проникнути у приміщення бібліотеки й захопити його відверто бандитськими методами (апогеєм став підпал книгозбірні, яка втратила у вогні 10 тисяч книг) часом доводилося відбиватися у най буквальнішому значенні слова. Переповідати деталі тієї «війни» немає потреби, оскільки вона була «на слуху» тисяч полтавців (зазвичай тих, хто сам був читачем бібліотеки, а потім приводив до неї своїх дітей, онуків), досить широко висвітлювалась у пресі, зрештою, й зараз діє сайт «Повернемо бібліотеку дітям» із хронологією етапів «великого дерибану» престижної нерухомості в центрі міста. Тож згадаємо про інше. Зокрема, про те, як же вдалося «добити» цей осередок знань, духовності у серці «духовної столиці України» й перетворити його на черговий торговий центр із кількома крамницями недешевого товару. На завершальному етапі «великого хапка» його безпосередні виконавці та їхні ляльководи, «козиряючи» рішеннями судів (хоча баталії у храмах Феміди ще тривали), не приховували: практично єдиною серйозною перепоною для них залишався тодішній голова облдержадміністрації Валерій Асадчев. Останній, маючи більш ніж обмежені важелі впливу на правоохоронні органи, все ж спонукав їх до утримання згаданого «плацдарму» принаймі до завершення розгляду всіх справ у суді, належної інвентаризації згорілого майна бібліотеки тощо. При цьому організованих згаданими новими власниками приміщення «штурмів» бібліотеки було кілька. Чому ж «убивчим» для неї виявився останній?.. Чи не тому, що до того «бліцкригу» в серпні 2008 року вони залучили (певно ж, не лише за «спасибі») найближчих соратників міського голови? Зокрема, вже знайому читачам «Нашого слова» власницю розташованого поруч із бібліотекою готельного комплексу «Палаццо» й подругу родини мера міста, активістку очолюваної Вікторією Матковською Жіночої ради Олену Ісаківну Шуліку. Саме вона, увійшовши до приміщення бібліотеки разом з новими власниками і фактично забарикадувавшись там, на очах приголомшених працівників книгозбірні, які опинилися на вулиці, правозахисників і журналістів не лише координувала згаданий «бліцкриг», а ще й безцеремонно повчала бібліотекарів та їхніх захисників крізь дверні грати… З відображеними на фото цього «історичного» моменту та інших етапів «великого дерибану» бібліотеки для дітей в Полтаві, які розміщені на сайті «Повернемо бібліотеку дітям», даємо змогу ознайомитися і нашим читачам  (фото розміщені у газеті). До речі, планували і здійснювали той «бліцкриг» саме тоді, коли голова облдержадміністрації Валерій Асадчев перебував у відпустці за межами Полтави. Тоді ж практично одразу після «штурму» під посиленою охороною почали зводити довкола бібліотеки глухий будівельний паркан і руйнувати її «нутрощі». А після швидкої реконструкції (з відповідним «розчленуванням» приміщення на чотири частини з окремими входами) над кожними з чотирьох дверей з’явилися надписи про надання приміщень в оренду. Подейкували, один із тих ласих шматочків нерухомості, в якому спочатку «поселили» комп’ютерний клуб, дістався близькому родичу «полтавського соцького»… Зараз же у тепер вже колишньому приміщенні обласної бібліотеки для дітей продають покриття для підлоги та інші недешеві атрибути домашнього затишку і краси. Звісно, всі ті крамниці претендують на статус елітних. А «центрова», парадні двері якої свого часу були вхідними й для бібліотеки, мабуть, зовсім випадково назвали «Килимовим палацом». Щоправда, без подвоєння останнього приголосного…».

Матеріал підготувала:                                                   І.О.Коваленко, провідний

                                                                                        бібліограф відділу інфор-

                                                                                        мації  з питань  культури

                                                                                        та мистецтва