Відділ інформації з питань культури та мистецтва 

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ, 

ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ 

КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за  І квартал 2009 року)

Відродити храм культури / Л.Мельников // Вісті. – Полтава, 2009. – 2 січ. – С. 2.

«…Козаки  Супрунівського  козацького    полку  «Війська Запорізького» ім. отамана Є. Близнюка виступили з пропозицією повернути територіальній громаді Супрунівський Будинок культури, який перебуває у статутному фонді «Укрнафта». Заклад культури будувався з 1967 року колгоспом «Перемога». З 5500 мешканців Супрунівської сільської ради більше 1800 – молодь, яка тепер залишена напризволяще. Будинок культури закритий, руйнується. Козаки Супрунівського полку, куреня «Багратіон», жіночої сотні, Мачухівської сотні прийняли рішення звернутися до владних місцевих, верховних структур повернути заклад культури громаді, заручитися підтримкою козаків України всіх напрямків. Де вмирає культура – вмирає нація!».

Культура не продається / Н.Лакуша // Гребінчин край. – Гребінка, 2009. – 8 січ. – С. 9.

«Одна з найвеличніших будівель Гребінки – Будинок культури. Прийняв він перших відвідувачів у далекому 1957 році. Був залізничним, ремонтували його залізничники. У 1995 році приміщення передали районному відділу культури. 2007 року відзначили 50-річчя діяльності Будинку культури. Будинок-ветеран потребує серйозного ремонту, можна сказати – реконструкції. Адже термін експлуатації давно збіг, дах тече, застаріла каналізація потребує негайної заміни, електрообладнання не витримує сучасного навантаження, не відповідає вимогам. Питання ремонту стояло дуже гостро. Начальник відділу культури Надія Бутенко зверталася з проблемою ремонту у всі владні кабінети, і питання почало вирішуватися. Ремонт розпочався… У Гребінці ходять чутки про продаж Будинку культури. Це не відповідає дійсному стану речей. Будинок культури – об’єкт соціально-культурного призначення, а такі об’єкти продавати заборонено. На ремонті приміщення Будинку культури виконували допоміжні роботи всі його працівники, а також безробітні, яких направляв центр зайнятості… Отож, уже, можливо, у 2009 році наш «вогник культури» оновиться, щоб продовжувати дарувати людям зустрічі з мистецтвом».

Чи стане Решетилівщина меккою для туристів-шанувальників народного мистецтва? / В.Бондаренко // Решетилівський вісник. – Решетилівка, 2009. – 9 січ. – С. 3.

«Решетилівщину на весь світ прославили свого часу овечі смушки, килими й гобелени, вишиванки, ткані вироби, виконані в оригінальному, притаманному тільки Полтавщині стилі. Про смушки нині знаємо лише з історичних джерел та завдяки споминам старожилів району, бо у процесі колективізації овече стадо, яке продукувало неповторну сировину для виготовлення шапок, було безповоротно втрачене. Не так давно подібна доля спіткала й колиску нашого народного мистецтва – фабрику імені Клари Цеткін, яка входила до складу концерну «Укрхудожпром», але стала непотрібною київським хазяям. Після них підприємству залишилися лише осиротіли будівлі, у яких колись вишивали, шили і ткали решетилівські шедеври… Найбільше попрацював над «реанімацією» залишків фабрики Сергій Колінченко – людина, яка, маючи вищу технічну освіту, виявила та об’єднала небайдужих до мистецьких традицій свого народу. Заснована ним Майстерня художніх промислів орендує частину приміщення тепер уже колишньої Решетилівської районної друкарні». В інтерв’ю, яке Сергій Колінченко дав кореспонденту газети, йшлося про розвиток народних промислів та «зеленого» туризму Решетилівщини. Розповівши про здобутки в цьому напрямі, Сергій Колінченко відзначив і недоліки, які мають місце, зокрема, продукцію, що вишивають решетилівські майстрині, знають і купують багато відомих людей, але «… розрекламувати свою продукцію так, як би хотілося, через брак коштів не маємо змоги…»; приміщення, яке займає Майстерня, є орендованим, бо «… сесія районної ради чомусь не дала добра» на те, щоб приміщення було викуплене; а в цілому до своєї роботи хотілося «… ще б трохи державної підтримки як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні…».

Соло для художнього керівника з баяном / Л.Кириченко // Село полтавське. – Полтава, 2009. – 16 січ. – С. 13.

У статті журналіст розповідає про стан закладів культури області на прикладі культосвітніх закладів села Олексіївка Гребінківського району. Автор статті питає: «Скільки випускників ВНЗ ідуть працювати в культосвітні заклади села?», і сам же відповідає: «Риторичне запитання. У неопалюваних обідраних клубах як десять, п’ятнадцять років тому, так і нині трудяться діти розвиненого соціалізму. Здебільшого, за звичкою чи від безвиході, адже іншої роботи катма… У маленькому селі Олексіївка мешкає всього 375 чоловік, у місцевій дев’ятирічці навчається 38 учнів. Є тут газопровід, але немає роботи… Напевне, знаковим є те, що художню самодіяльність у забутих розграбованих селах «тягнуть» бабусі й дідусі. Нова система списала соціалістичну культуру, але форми й методи залишилися. І хоча це вже не той відпочинок, до якого ми звикли, - широкоекранні фільми з журналами відійшли в минуле, а концерти та вечори відпочинку набули іншого змісту. Ставлення до закладів культури на селі, здебільшого, за залишковим принципом. Ось і руйнуються приміщення, розбираються або стоять напівзруйновані. Та все ж є винятки, є поодинокі подвижники цієї галузі, які досі демонструють неабиякий ентузіазм і творчий порив… До слова, Олексіївське вогнище культури знаходиться в приміщенні, якому лише 20 років. Грандіозний будинок, споруджений із помпезністю радянських часів, зазнав уже впливу часу. Не один рік протікав дах, тепер його перекрили завдяки сільській раді, але косметичний ремонт украй потрібен… На оглядах художньої самодіяльності, де, як правило, представлена більшість аматорських колективів, чимало артистів одягнені абияк, програми бувають не продумані, а номери – «сирі». Сценічна культура на низькому рівні. Словом, проглядається те, що самодіяльні артисти працюють не систематично, а від концерту до концерту… У бібліотеці… полиці з книгами, на яких вміщено 9 тисяч примірників. Бібліотекар Тетяна Худолій розповідає: «Надходить чимало історичної та дитячої літератури, а от сучасної художньої – не вистачає». І періодичної преси в бібліотеці негусто… Весь колектив Будинку культури трудиться на пів-ставки. Від ставлення держави до культури – відповідне й фінансування. Художній керівник отримує платню… 480 гривень. Художній керівник сільського Будинку культури Микола Репетій журиться: «Хай би давали і не достойну зарплату, але хоча б гривень 800. Що ж зараз можна купити за мої пів-ставки?».

Як рік почнеш… / А.Бережний // Життя і слово. – Карлівка, 2009. – 17 січ. – С. 3.

На апаратній нараді у Карлівській райдержадміністрації, що проходить кожного понеділка, йшла мова про підсумки проведення новорічних свят у районі, інформація з цього питання була надана, зокрема, начальником відділу культури і туризму Ларисою Гавриловою. «… Основна увага зосереджувалася на тих організаційних питаннях, успішне вирішення яких дало можливість зробити Новоріччя для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, молоді і всього населення району пам’ятним, а дозвілля – масовим і змістовним… Але чи скрізь і повсюдно дбали про змістовне проведення новорічних свят належним чином? Для більшості культпрацівників району, наприклад, вони стали днями великої і напруженої праці. Відділ культури  і туризму подбав про те, щоб самодіяльні колективи мали можливість або ж помірятися творчими силами на сцені районного будинку культури, або ж порадувати талантами своїх односельців вдома. Але з боку Лип’янської, Климівської та Верхньоланнівської сільських рад він належного розуміння й сприяння так і не дочекався».

У Гадячі – цирк! / П.Черничка // Полтавська думка-2000. – Полтава, 2009. – 29 січ. – С. 3.

На адресу редакції газети надійшов лист від керівника циркової студії Гадяцької школи-інтернату П. Чернички, у якому він висловлює своє ставлення до завідуючої районним відділом культури Т. Д. Гузій: «Мене надзвичайно вразили і, зізнаюсь чесно, обрадували дві статті на одну тему: у гадяцькій газеті «Базар-медіа» за 18 грудня і в «Полтавській думці» за 20 листопада 2008 р. Автори – Василь Підгайний, керівник народного самодіяльного ансамблю пісні «Золоте зерно» та Олексій Клочан, концертмейстер, почесний громадянин Гадяча, викладач училища культури. Вони публічно розвінчали місцевих чинуш від культури. Справедливо. Мені здається, Гадяч прозріває. Дякую цим талановитим, мужнім людям, які відстоюють честь і гідність тутешніх рядових культпрацівників. Хочу підтримати їх конкретними фактами з власної практики. Я керував тут цирковою студією, що мала звання зразкової. Це було після отримання Україною незалежності. Будучи артистом Московського цирку, вирішив повернутися додому. Зрозумівши, що не зможу жити без улюбленої справи, вирішив створити в Гадячі дитячу циркову студію. Тодішня завідуюча відділом культури Л. Ф. Марульова мені всіляко допомагала. Ситуація різко змінилася, коли до влади в культурі прийшла Т. Д. Гузій. Починаючи з 2002 р., вона, як завідуюча райвідділом культури, почала мене чомусь «виживати», не давала сцени на репетиції, вимикала світло, влаштовувала скандали в присутності дітей. Змусила мене подати заяву й піти з Будинку культури, залишити дітей, говорила, що їй мій колектив не потрібен. Підтримую В. Підгайного та О. Клочана щодо негайного звільнення Т. Гузій. Заодно дуже дякую директору Гадяцької школи-інтернату В. М. Беседі, якій зрозумів, наскільки моя справа цінні і потрібна для дітей, дав змогу продовжити керувати шкільним колективом, створив всі умови для занять так само, як і багатьом іншим спортивним і художнім колективам... Зі своїми вихованцями я виступаю в різних циркових програмах України, країн СНД і Європи. Але... не в Гадячі! Працівники культури, не опускайтеся низько, не вихваляйте цю чинушу, мовляв, вона щось допомогла, зробила, цікавиться і таке інше. Це – її посадовий обов’язок, те, за що отримує велику платню, різні винагороди. Вона, як людина, себе скомпроментувала. Повірте, після її звільнення заклади культури і художні колективи району запрацюють набагато краще, без брехні, окозамилювання».

Майстри мистецтв – сільським працівникам / В.Пилипенко // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2009. – 4 лют. – С. 5.

«Полтавська обласна філармонія минулого року провела 286 концертів, з яких 142 – в сільській місцевості. Їх відвідало понад 80 тисяч глядачів… Успішне їх проведення відбулося значною мірою завдяки глибокому розумінню і підтримці керівників райдержадміністрацій, районних рад, голів сільських рад, начальників відділів культури, які турбуються не лише про економіку регіонів, а й духовний розвиток земляків. На жаль, у Лубенському, Лохвицькому, Карлівському, Козельщинському районах керівники відмовляються від філармонійних концертів. Актуальними для філармонії залишаються проблеми, пов’язані з матеріально-технічним станом: творчі колективи не забезпечені на належному рівні концертними костюмами, музичними інструментами, потребує оновлення звукове і світлове оснащення концертів. Необхідні капітальний ремонт приміщень, оновлення автотранспорту».

Трагедія в Михнівцях: випадок чи сигнал про біду в українському селі / В.Безчасний // Полтавська думка-2000. – Полтава, 2009. – 12 лют. – С. 3.

Автор статті, голова Лубенського медіа-клубу Володимир Безчасний, розповідає про трагедію, що сталася у Михнівцях Лубенського району – смерть студента Полтавської аграрної академії, 21-річного Сергія Соломахи, яка сталася внаслідок побиття у місцевому кафе «Фламінго». Автор розмірковує, чому так сталося і турбується про майбутнє молоді села: «… Не скоро потягне у «Фламінго» і ось цих дівчат, що зустрів в центрі Михнівець. Але ж, зрештою, куди молодим податися? У клуб? Там пусто та ще й холод вовчий. Дівчата не пригадують, коли там востаннє масові заходи проводилися. Єдина ж розвага для молоді села – оті «Фламінго»… Сільський голова Марія Король, зокрема, зазначила: «Говорили про це і на сесії, і на виконкомі… Ми вже нічого не вдіємо, така нині молодь пішла…». А неопалювані клуби – це також вина молоді? А відсутність будь-якої там роботи – теж молодь винна? За ситуацію, яку маємо на селі, відповідальна влада. Скажімо, є в районі так званий «План заходів райдержадміністрації щодо зміцнення моральності та утвердження здорового способу життя громадян», підписаний головою РДА. Передбачена й активізація роботи закладів культури, боротьба з алкоголізмом, наркоманією, тощо. Натомість у клубах вже спиртне продають. А що вже різноколірних забігайлівок по селах – то й не порахувати. Ось такі вони дуті заходи влади! Результат – трагедія в Михнівцях».

Майбутнє села закладається сьогодні / С.Воронянська // Трудова слава. – Диканька, 2009. – 28 лют. – С. 2.

У лютому кореспондент газети Світлана Воронянська спілкувалася із Водянобалківським  Диканського району сільським головою Олександром Радьком про життя сільської громади в теперішніх умовах, проблеми, що їх сьогодні розв’язує громада. Зокрема, сільський голова торкнувся і проблеми місцевого Будинку культури: «Доведеться йти на те, щоб відключати від опалення будинок культури… Дуже прикро, але на пів-ставки переведені завідуючі Будинком культури і бібліотекою, взагалі немає художнього керівника. Знаходимо можливість проводити репетиції самодіяльних артистів, але належного рівня досягти дуже важко. Є плани перевести культурний заклад на інше, енергозберігаюче джерело опалення, але поки що конкретно говорити про це зарано: все ще в стадії вивчення».

Гоголеве жде Президента / М.Ракша // Трудова Полтавщина. – Полтава, 2009. – 13 берез. – С. 4.

«… До Гоголевого, що в Шишацькому районі, вже за кілька тижнів (27 березня) мають з’їхатися з усіх сторін світу шанувальники великого таланту. І на різні там наукові конференції, і просто через звичайну людську цікавість до письменницького генія. Саме цей фактор і викликає в селян неоднозначні почуття… Як сказав тамтешній сільський голова Андрій Шарлай: «Маємо стовідсоткові шанси осоромитись на весь білий світ». Його побоювання, як з’ясувалося, не безпідставні. Об’єкти, де за планом мають відбуватися всі ті торжества і на ремонт яких виділялись державні субвенції, не готові не те що до прийому масових відвідувачів, а навіть до… здачі їх в експлуатацію. Андрій Іванович Шарлай розповідає: «Минулого року, коли планувалась реконструкція музею-заповідника М.В.Гоголя, ми раділи тим субвенціям. Сподівалися, що за такі кошти вдасться зробити пристойний ремонт і самої садиби, і Будинку культури, який розташований поруч із музеєм і на ремонт якого передбачалося витратити півтора мільйона гривень… Оскільки місцевий заклад культури тривалий час не ремонтувався, бо сільрада, на балансі якої перебуває приміщення, на це не мала коштів, а державі останні років двадцять було не до культури, то приміщення почало поступово руйнуватися. Аби той процес зупинити, сільський голова замислив знайти спонсорів… П’яту частину приміщення капітально відремонтували. Тих коштів, які виділило ТОВ  «Фірма «Астарта-Київ», нам вистачило саме на цей обсяг робіт». Але до ладу довести цю справу їм не судилося. Саме почалася підготовка до гоголівського ювілею згідно з Указом Президента. Державну субвенцію, виділену на ремонт тамтешнього вогнища культури, взявся освоювати генпідрядник «Курортбудсервіс» (директор – Михайло Білявський)… За якихось півтора місяці будівельники зруйнували все, що могли. А перед Новим роком «порадували» новиною, що ремонт зупиняється на невизначений термін, оскільки… закінчились кошти. Виходить, мільйон гривень у них пішов на те, щоб із Будинку культури зробити руїну (!), а п’ятсот тисяч буцімто забрали на ремонт якогось об’єкта у Великих Сорочинцях на Миргородщині. Зрозумівши, що державну субвенцію роздерибанили і з масштабного задуму відсвяткувати гоголівський ювілей вийде масштабний пшик, сільський голова почав писати листи в різні інстанції, повідомляючи чиновників обласного рівня про загрозу зриву ювілейних заходів до 200-річчя Миколи Васильовича. Щодо державних грошей, виділених на благу справу і, напевно, незаконно привласнених, він направив звернення на ім’я  начальника головного управління МВС у Полтавській області генерал-майора міліції М.Цимбалюка з проханням розібратись у цій каламутній справі. Поки що ні офіційних відповідей на ті запити, ні навіть відписок сільський голова від чиновників не отримав. Щоправда, на одній із нарад з приводу підготовки до гоголівського ювілею, за словами сільського голови, заступник голови ОДА Іван Близнюк та заступник голови облради Петро Ворона, коли зайшла мова про нестачу грошей, запропонували не здіймати галас, а спільно думати, як викрутитись із ситуації, на чому зекономити, де шукати спонсорів. Одним словом, як зробити так, щоб перед Президентом не осоромитись… Селяни ждуть, коли до них у Гоголеве приїде Президент… Бо є їм про що розповісти і про що запитати в нього. Тільки той діалог може і не відбутися, бо відремонтувати зруйнований заклад культури до наміченої дати вже не встигнуть. Навіть якщо знайдуть гроші і працюватимуть 24 години на добу. Щоб хоч якогось вигляду надати тим руїнам, знадобиться щонайменше півроку».

Садиба Муравйових-Апостолів практично зруйнована / Влас.інформ. // Вечірня Полтава. – Полтава, 2009. – 18 берез. – С. 3.

«Про її стан та можливість зберегти історичну пам’ятку державного значення говорили під час наради у першого заступника голови облдержадміністрації Івана Близнюка. Музей-садиба Муравйових-Апостолів знаходиться у селі Хомутець Миргородського району. Нині вона перебуває у занедбаному стані і просто руйнується. Причина – відсутність коштів. Обласна влада вважає, що врятувати її можна, якщо передати до комунальної власності та відремонтувати. Іван Близнюк, зокрема, зазначив: «Якщо цьогоріч  за це не взятися, то садибу можна вже зносити. Ще два роки сніжної зими – і споруда впаде». Садиба є пам’яткою історії, архітектури, садово-паркового мистецтва. Ансамбль займає територію площею 50 га».

Кременчуцькому театру «пороблено» / Л.Артеменко // Кременчуцький телеграф. – Кременчук, 2009. – 19 берез. – С. 6.

У статті розповідається про поневіряння Кременчуцького музично-драматичного театру. «Спершу Кременчук взагалі не хотів театру. Ми вже маємо Центральний ринок та «Аматор», навіщо ще й театр? Потім на театр не було коштів у міському бюджеті. Потім не було проекту, достойного такого амбітного міста, як Кременчук. Потім знайшовся проект, але він мав забагато помпезних колон та коштував забагато мільйонів. Нарешті його переробили і… державне управління охорони навколишнього середовища у Полтавській області нещодавно заборонило (лист №521-03) будувати наш злиденний театр на обраному місці – замість зруйнованого кінотеатру «Дніпро», на краю Придніпровського парку. А все через те, що скромний кременчуцький театр не «влазить» на місце кінотеатру «Дніпро». Йому потрібно ще трошки – 0,15 га. А начальник обласного держуправління охорони навколишнього середовища пан Піддубний не дозволяють «вилазити» за вказані межі, у Придніпровський парк. От вам і протистояння – пан Піддубний захищають природу, а кременчуцькі театри захищають свою мрію про культурне життя. У зв’язку з чим дві депутатські комісії кременчуцької міськради подумали і придумали. Кременчуцька міськрада має звернутися до обласної ради з пропозицією дати дозвіл на виділення  нещасних 0,15 га паркової зони – цільовим призначенням на будівництво театру. Проект рішення готуватиме віце-мер Крикливець, а виноситимуть його на квітневу сесію кременчуцької міської ради».

Жартувала баба з колесом / М.Ракша // Трудова Полтавщина. – Полтава, 2009. – 20 берез. – С. 5.

«… Після гоголівського ювілею, який мають святкувати в останній тиждень березня та 1 квітня, комусь із задіяних у його підготовці чиновників буде зліше, ніж тій бабі. І спиці, у які вшеретувалася стара, - ніщо порівняно з розбором «польотів» після великого провалу… Це очевидно вже зараз. Бо підготовка гоголівських місць, де, власне, і проводитимуться заходи, пов’язані із вшануванням письменницького генія Миколи Васильовича, відбувається як мокре горить. А оскільки вже не залишилося часу до ювілейних урочистостей, чиновницьке дрижання видно неозброєним оком. Воно і зрозуміло: кому ж кортить аби йому в тих розбірках милили все… Тому надто вразливих до правди можновладців публікація «Гоголь чекає Президента»… перелякали не на жарт… А тепер, власне, про саму об’єктивність… Реконструкція Будинку культури як зупинилась напередодні Нового року через нестачу грошей, так і не відновлювалася до цього часу. Будівельники кажуть: і не відновиться, бо державні субвенції на нинішній рік ще не надійшли. Аби дати лад приміщенню, треба ще 4 мільйони гривень. Нагадаємо, що 910 тисяч гривень державних коштів уже пішли на те, аби обідрати стіни, зламати підлогу, вирізати опалення, зруйнувати відремонтоване фойє і об довбати фасад. Отож до святкування двохсотріччя Гоголя об’єкт не відремонтують. Але це не новина і для генпідрядника, і для самого замовника – Управління капітального будівництва облдержадміністрації. Бо замовник в особі начальника Управління Анатолія Глоби, який саме приїхав подивитися на те, як ідуть ремонтні роботи в музеї-садибі Миколи Васильовича, що поруч із роздовбаним закладом культури, досить спокійно відреагував на запитання, чи не станеться так, що після 1 квітня реконструкція взагалі припиниться, а гоголівці ославляться на весь світ тим, що не змогли вшанувати пам’ять свого земляка. Анатолій Глоба досить невпевнено пообіцяв: «Ми будемо добиватися, аби реконструкція продовжилася». А на запитання про невиплачені зарплати найманим селянам відповів байдуже: «Та там копійки якісь». Проте, вочевидь, зрозумівши, що бовкнув дурницю, мовив нещиро: «Я за те, аби з людьми розрахувалися…». Позиція чиновника, який обіймає посаду начальника Управління капітального будівництва ОДА, а відтак, представляє державу, яка виділяє кошти на будівельні роботи, не зрозуміла… До речі, якщо на тему зарплат Анатолій Борисович говорив скупо, то про те, як полтавські чиновники готувалися до ювілею, розохотився. Відразу, щойно вийшов у серпні 2006 року Указ Президента про відзначення 200-річчя від дня народження Миколи Васильовича Гоголя, замовили в інституті проекти об’єктів, які підпадали згідно з тим Указом під реконструкцію. Саме на реконструкцію виділили минулого року 20 мільйонів гривень, а нинішнього має надійти ще 40. Але при цьому скромно промовчав про те, що, скажімо, у проекті Будинку культури Гоголевого проектанти не врахували багатьох нюансів. Виявилося, що котельня… нинішньої зими стала непридатною до експлуатації – котли розмерзлись… Треба тепер гроші на нову котельню, бо без опалення не можна починати опоряджувальні роботи всередині будинку. Загалом проектанти не передбачили по закладу культури різних «заморочок» десь на 100 тисяч гривень, як сказала помічниця Михайла Білявського. Трапилося це випадково чи задумане навмисно, ніхто не пояснив. Сказали тільки, що в будівництві таке буває. Анатолій Борисович скромно промовчав і про те, що «завал» з реконструкціями не тільки в Гоголевому. У Великих Сорочинцах, де восени минулого року почали впорядковувати місцевий музей, теж не все гаразд. Директор тамтешнього музею М. Гоголя Валентина Міщенко розповіла: «Розібрали нам у розпал дощів дах і довго потім не робили покрівлю». Будівельники мали ще в січні здати об’єкт, а здаватимуть його в останніх числах березня. Через те зволікання працівники музею не встигають зробити експозицію. Бо то справа не одного дня і дуже не проста. Проте чиновники ОДА цим не переймаються. Директорка каже, що вони на неї тиснуть і примушують, аби обійшла всі обов’язкові процедури, пов’язані із створенням експозиції, вимагають за кілька днів хоча б зімітувати останню. Бо бояться, що з приїздом Президента буде дійсно як у «Ревізорі», - німа сцена. І за своє недолуге керування доведеться відповідати. До того ж нікого не цікавить, що на створення експозиції музею не виділили коштів. Але це так, штрих дещо іншого відтінку, хоча він чітко показує механізм справжньої підготовки до гоголівського ювілею полтавських керманичів. Якщо вже до кінця бути об’єктивними, то до списку об’єктів, яким не поталанило, потрапив і театр імені М.В. Гоголя в обласному центрі. Його мали також відремонтувати до ювілею. Але… накуйовдили будівельники там чимало, а кінця-краю ще не видно. Загалом склалася кумедна ситуація з тим ювілеєм. Театр не відремонтували, філармонія недавно згоріла, Будинок культури в Гоголевому розкурочили, грошей немає, але є відмазка – світова криза. А може криза в умінні планувати і керувати? А ще, крім тієї відмазки, є винні. Знайомий нам чиновник їх уже визначив. Начальник Управління капбудівництва Полтавської ОДА намагався переконати мене, що зруйноване фойє і витягнуті нові склопакети – цілком виправдана акція. Бо ті вікна – не енергозберігаючі і жодна комісія з такими вікнами об’єкт би не прийняла б. І знову прикривався нормами, якимись там рекомендаціями і т.д. А тих, хто допомагав сільському голові самотужки робити той ремонт, назвав невігласами в будівництві. Може, вони й невігласи, але люди робили все, аби врятувати від руйнації заклад культури в селі, відомому в усьому світі як батьківщина великого літературного класика. Він же, знавець будівельних справ, не зміг навіть відповісти на запитання: для чого було братися за всі об’єкти відразу і жодного толком не довести до кінця, якщо було відомо, що запізнились у часі з підготовкою і грошей бракує? А загалом у всій цій історії винен сам Микола Васильович. І треба ж було йому 200 років тому народитись на Полтавщині, щоб тепер у місцевих чиновників боліли голови через його ювілей».

Бібліотечна справа

Бібліотека матиме власне приміщення / Є.Лопушинський // Вісті. – Полтава, 2009. – 30 січ. – С. 2.

«Відповідаючи на численні запитання журналістів та мешканців Полтавщини стосовно подальшої долі обласної бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного, голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Асадчев висловив упевненість, що заклад матиме власне приміщення, і обласна державна адміністрація докладе до цього максимум зусиль. Зокрема, вже підшукана належна будівля по вулиці Шевченка. Її має прийняти на баланс обласна рада; обласна державна адміністрація, в свою чергу, вже звернулася з відповідним поданням до представницького органу. Керівник області наголосив: «Це буде якісне, пристосоване приміщення, де діти матимуть усі умови для занять із книгами, а колектив зможе нормально працювати. Є певні юридичні процедури, і зараз вони перебувають в стадії вирішення. Обласна державна адміністрація зробила все, від неї залежне, щоб прискорити цей процес. На жаль, досі ми не мали відповідного сприяння з боку інших інституцій влади. Але попри це, проблему буде знято». Так само, за словами Валерія Асадчева, ОДА не мала підтримки в питанні збереження за обласною бібліотекою старого приміщення за адресою Гагаріна, 5. Валерій Асадчев зазначив: «Я більше 2-х років утримував це приміщення від зазіхань, рішень судів та рішень обласної ради. Щойно я пішов на два тижні у відпустку, бібліотеку виселили з будинку. Більше того, Верховний Суд України ухвалив рішення не на користь дітей. Що можна вдіяти в такій ситуації? Шукати інше пристосоване приміщення. Саме так зробила обласна державна адміністрація».

Музейна справа

Поверніть Гоголя на місце! / В.Винниченко // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2009. – 17 лют. – С. 1.

До редакції газети «Зоря Полтавщини» надійшов лист від залізничника із 40-річним стажем роботи, в якому він вніс таку пропозицію: «Скільки себе пам’ятаю, при вході до станції Гоголеве (Південна залізниця) стояв постамент із бюстом письменника. Під час реконструкції його прибрали і поставили за приміщенням станції… біля погреба. Я обурився до глибини душі. Як залізничник написав у відомчу газету, там був надрукований матеріал «Поставте Гоголя М. В. на місце». Минув час, але нічого не змінилося. Я написав ще раз – в інше відомче видання. До мене приїхали журналісти і почали з’ясовувати, «що я хочу і чого пишу у різні газети залізничників». Причому чоловік, що відрекомендувався кореспондентом, сказав, що Гоголь «несовременен»… Тут я не стримався, адже завдяки і Гоголю світ узнав, що є Україна, є Полтава, Диканька, Миргород!.. Наближається ювілейна дата – 200-річчя письменника, то, може, залізничне начальство врешті усвідомить, що пам’ятник Миколі Гоголю не варто тримати на задвірках, і поверне на належне йому місце? І пасажири бачитимуть не лише назву станції, а й скульптурне зображення самого Гоголя?».

Баба, якої торкався Гоголь, мокне під дощем / В.Срипнікова // Коло. – Полтава, 2009. – 26 берез.-1 квіт. – С. 16.

«Речі, які належали Миколі Гоголю чи його родині, нині можна зустріти в різних куточках Полтавської області. Наприклад, перед Миргородським краєзнавчим музеєм стоїть давня монументальна скульптура-атрибут з половецького культу предків. Ця кам’яна баба була привезена з маєтку батьків письменника-ювіляра… Нині скульптура стоїть просто неба в Миргородському краєзнавчому музеї. Однак унікальну історичну пам’ятку можна було б і занести до приміщення чи хоча б накрити скляним ковпаком, захистивши від негоди. А ще, напевно, непогано було б зробити копію скульптури й установити  її в музеї-садибі Гоголя на Шишаччині. Адже оригінал навряд чи перекочує в інший заклад. «Насильне» повернення експонатів до попереднього «місця прописки», за міжнародною музейною етикою, не практикується».

Просвітництво та художня самодіяльність

Як у Карлівці козу водили / Л.Гаврилова // Життя і слово. – Карлівка, 2009. – 17 січ. – С. 1, 2.

Начальник відділу культури і туризму Карлівської райдержадміністрації Лариса Гаврилова у своїй статті аналізує проведене першим у цьому році культурно-мистецьке свято в районі – «Різдвяна феєрія». Незважаючи на загалом гарний рівень проведення цього свята, Лариса Гаврилова звертає увагу на окремі недоліки, зокрема, називає «керівників клубних закладів, які з різних причин не прибули 9 січня до РБК. Це – Галина Щербина (Лип’янський СБК), Любов Корж (с. Климівка), Людмила Моторна (с. Федорівка), Людмила Гонтар (с. Верхня Ланна), Анна Дубовик (с. Ланна), Вікторія Михайлик (Максимівський СБК). А за цим, звичайно, і позиція сільських голів щодо реагування на заходи соціально-культурного спрямування районного значення. До речі, як і було передбачено, 13 січня представники органів районної влади, керівники закладів культури з Карлівки взяли участь в аналогічних заходах, що мали пройти на місцях – в тих окремих СБК, які не взяли участь у районному огляді-конкурсі «Різдвяна феєрія». Конкурс є конкурс. І про достойну підготовку до його проведення ми вели мову не один місяць».

Матеріал підготувала:                                                  І.О.Коваленко, провідний 

                                                                                        бібліограф відділу інфор- 

                                                                                        мації  з питань  культури 

                                                                                        та мистецтва