Полтавська Обласна Універсальна Наукова бібліотека імені І.П.Котляревського

Пам’яті І. П. Котляревського:
віртуальний проєкт
Полтавська Обласна Універсальна Наукова
бібліотека імені І. П. Котляревського
бібліотека
  

Електронний каталог

Електронна доставка документів

Віртуальна довідка
Тел.: (0532) 52-17-83
Тел./факс: 56-99-30

Контакти
Ми на мапі
Головна

НОВИНИ
АНОНСИ

Про бібліотекуІсторична довідка

Запис до бібліотеки

Правила користування

Структура бібліотеки

Контактна інформація

Бібліотека у ЗМІ

План заходівПоточний місяць

Архів

Хроніка подій

Виставки

Масові заходи

Ресурси бібліотекиКаталоги і картотеки

Електронний каталог

Зведений каталог

Бібліотека вдячна

Видання бібліотеки

Бібліографічні видання

Видання відділу інформації з питань культури і мистецтва

Видання відділу краєзнавства

Методичні матеріали

Наукові та практичні доробки наших співробітників

Послуги бібліотекиКористування бібліотекою

Ксерокопіювання та сканування документів

Електронна доставка документів

Визначення індексів УДК та авторського знаку

Віртуальна довідка

Програми та проекти

Отримай безоплатну правову допомогу

Інтернет для читачів публічних бібліотек

Вікно в Америку

Регіональний тренінговий центр

Бібліотеки - мости до е-урядування

Ресурси бібліотек у боротьбі з корупцією

Бiблiотечному фахiвцюНормативні документи

Методична діяльність

Бібліотеки світу

Бібліотеки України

Бібліотеки області

Полтавщина

Регіональні краєзнавчі ресурси

Полтавщина туристична

Видатні родини Полтавщини

Видатні люди Полтавщини

Літературно-мистецькі премії

Бібліотеки Полтавщини на сторінках обласних газет

Державні закупівлі   
Інформація для внутрішньо переміщених осіб   
 





















Полтавіка

Полтава Історична


Безоплатна правова допомога

ІСТОРІЯ ПОЛТАВИ Сайт Бориса Тристанова


Відділ інформації з питань культури та мистецтва

 КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,

ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ

КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за І квартал 2011 року)

Загальні питання

Кому потрібна культура? [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 6 січ. – С. 23.

«У своїй передвиборчій програмі чинний міський голова пан Бабаєв обіцяв у 2011 році збільшити фінансування кременчуцьких закладів культури у 1,5 рази. Наразі бюджет Кременчука на 2011 рік прийнято. Ні про яке збільшення фінансування у 1,5 рази мова вже не йде. У найліпшому випадку вдасться вийти на фінансові показники минулого року. Зважаючи на те, що ціни на енергоносії, товари та послуги зросли, це не вирішить проблему хронічного недофінансування міських закладів культури. Отже, знову є підстави очікувати на так звану «оптимізацію». Чиновники – і на державному, і на міському рівні – зазвичай дуже легко йдуть на оптимізацію в галузі культури. І справді, чого перейматися? Це ж не пенсії, не хліб і не горілка – це лише культура. А кому вона потрібна у такі скрутні часи? На думку «Телеграфа», культура у першу чергу потрібна дітям. Бо саме заклади культури надають кременчуцькій малечі можливість вчитися малювати, танцювати та грати на музичних інструментах – а не на нервах батьків. Крім того, саме заклади культури влаштовують дітям справжнє свято – наприклад, новорічне. У цьому «ТелеграфЪ» переконався на власні очі, відвідавши новорічні вистави у кількох кременчуцьких закладах культури».

Хто відповість за туалети в МПК? [Текст] / М. Фельдман // Вісник Кременчука. – Кременчук, 2011. – 6 січ. – С. 8.

       «...Міський голова Кременчука Олег Бабаєв розкритикував за стан санвузлів керівника Міського палацу культури Сергія Ситника. Втім, тепер за благоустрій Міського палацу культури  дісталось і начальнику управління, яке курує у виконкомі питання, пов’язані із міською культурою... Сергій Ситник очолює Міський палац культури  з 16 червня 2010 року. Він вважає, що сам і має нести відповідальність за туалети: «Природно, що оскільки я є директором МПК, то я і маю відповідати за стан всіх приміщень. Туалети знаходяться в тому ж стані, в якому вони були прийняті мною. Ремонт туалетів проводився 8-10 років тому і фінанси на ремонт давно не виділялись. З часу, коли мене було призначено директором, за півроку ми зробили тільки речі першої необхідності: відремонтували елеваторний вузол опалення та дах. На той час цілі ділянки труб опалення прогнили і вода просто виливалась на землю. Стеля місцями падала. Ми це відремонтували. Це при тому, що минулого року діяла заборона прем’єр-міністра на проведення капітальних ремонтів». Начальник управління культури та туризму Володимир Кондрашов вважає, що не тільки пан Ситник має нести відповідальність за стан МПК: «Хто має нести відповідальність – це питання риторичне. Не тільки Сергій Михайлович, як директор МПК. В ситуації із туалетами Міського палацу культури, певно, частково відповідальність маю нести і я. Оскільки не все було проконтрольовано. На сьогоднішній день в туалетах чисто та прибрано. Однак, потрібно сказати, що туалети – це верхівка айсбергу. Міський палац культури потребує капітального ремонту, який було зроблено в майже усіх подібних палацах культури в Україні». Отже, питання проблем в Міському палаці культури здається  значно глибшим за проблемний стан туалетів».

Професіонали відмовляються працювати в таких умовах  [Текст] /Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 13 січ. – С. 6.

«Як стало відомо «Телеграфу», Володимир Смоляков – художній керівник народного ансамблю пісні і танцю «Славутич» – офіційно подав заяву про звільнення до відділу кадрів Міського палацу культури. Формальний мотив – звільнення за власним бажанням. Та є підстави вважати, що причини набагато серйозніші... Обов’язкові репетиції – тричі на тиждень, по дві години. І все це – безкоштовно, на ентузіазмі «славутян». Свого часу слава колективу гриміла навіть у Європі – він перемагав на престижних міжнародних фольклорних фестивалях у Франції, Болгарії тощо. Вже майже десять років «Славутич» не виїжджає на закордонні конкурси та гастролі – немає коштів. Першим відмовляти «славутянам» у фінансуванні почав ще колишній міський голова пан Надоша. Далі традиція закріпилась – відмовляли й усі інші. У грудні цього року колектив відсвяткував творчий ювілей. Скориставшись нагодою, «славутяни» – на чолі зі своїм незмінним художнім керівником Володимиром Смоляковим – звернулися до міської влади з проханням надати колективу статус муніципального та знайти бюджетні кошти на фінансування  його діяльності. Після прийняття бюджету Кременчука на 2011 рік стало зрозуміло, що цього року «Славутич» точно не отримає ані муніципального статусу, ані коштів на оновлення музичних інструментів, костюмів, на оплату роботи професійних музикантів тощо. Все залишилось, як і було. Змінилося лише одне – художній керівник колективу подав заяву про звільнення з роботи».

Аварійний палац потребує ремонту [Текст] /М. Фельдман // Вісник Кременчука. – Кременчук, 2011. – 20 січ. – С. 9.

«Стан туалетів у Міському палаці культури (МПК) – далеко не найбільша проблема. Більше того, у порівнянні з іншими існуючими проблемами, туалет у закладі – майже ідеальний. Сьогодні у аварійному стані перебувають системи протипожежної безпеки, вентиляції, енергозабезпечення та навіть телефонні комунікації. Побудований 37 років тому, наш МПК був одним з найкращих в Україні палаців культури свого часу. Тепер будівля потребує капітального ремонту. Начальник управління культури та туризму Володимир Кондрашов на передноворічній апаратній нараді отримав жорсткі питання від Олега Бабаєва (міського голови) через стан МПК. Редакція «Вісника Кременчука» вирішила уважно дослідити стан речей у Міському палаці культури. Враховуючи, що нинішній директор МПК Сергій Ситник керує цим закладом лише останні півроку, наші питання були адресовані саме пану Кондрашову. Володимир Олександрович не перший рік опікується питаннями міської культури та, більше того, був безпосереднім керівником самого МПК. Він стверджує, що найбільше фінансів необхідно для капітального ремонту вентиляції: «Це найпроблемніша ділянка в Міському палаці культури. Вентиляція пов’язана з водонапірною баштою, яка подавала воду до фонтану, розташованого поряд з палацом. Але через п’ять років після відкриття фонтану в ньому випадково потонув хлопчик, і було прийнято рішення воду перекрити. Через це вентиляція була позбавлена природного охолодження і стала фактично ганяти повітряні маси з підвалу». За нинішніх умов можливо тільки встановити нову систему – стара за роки простою прийшла у повну непридатність. Підвал МПК є другою системною проблемою закладу. Сходи ведуть ще у два підземні поверхи, які знаходяться у стані постійного підтоплення. Тут справа в тому, що при проектуванні палацу чомусь не було враховано в повному обсязі рівень Дніпра. В результаті МПК фактично розміщений нижче його рівня майже на півтора метра. Володимир Кондрашов продовжує: «Постійна вологість у підвалі  дається взнаки по всьому палацу культури. Сценічні стіни – вологі. Проблема підтоплення виникла через деякий час після відкриття МПК, і за радянських часів було вирішено відкачувати воду дренажними насосами. Але після кожного відкачування виявлялося, що рівень підтоплення замість того, аби падати, лише зростав». Через тиск, який створювало відкачування, в ґрунті лише збільшувались відтвори підземних течій, які стали просто пропускати більше води. Володимир Кондрашов розповів, що відкачування через це просто припинили, адже замість часткового підтоплення могла виникнути зовсім інша проблема – зсув ґрунту та повне затоплення. При цьому розподільчий пункт електропостачання ще при будівництві палацу було також запроторено у злощасний підвал. Тільки після цього клали плити перекриття першого поверху. Тож перенести тепер цей розподільчий пункт нереально. Втім, пан Володимир стверджує – якщо не буде загрози більш значного підтоплення, то з енергозабезпеченням проблеми не дуже великі. Втім, навіть при цьому приблизно 50% системи енергозабезпечення підлягають заміні. Значно більші проблеми є з протипожежною безпекою. Її фактично взагалі немає. Крім необхідної стандартизованої системи пожежної сигналізації, яка відсутня, стандарти протипожежної безпеки ще вимагають щорічної спеціальної обробки багатьох елементів палацу культури, зокрема, сценічного покриття, реквізиту тощо. Таким чином, забезпечення протипожежної безпеки в палаці культури є також одним з пріоритетних напрямів капітального ремонту. Володимир Кондрашов стверджує, що в межах України подібні проблеми із палацами культури не є унікальними: «В містах, схожих на Кременчук за чисельністю населення, капітальні ремонти були зроблені. Черкаси, Кривий Ріг, Полтава – в усіх цих містах вже відкрито центральні палаци культури після капітальних ремонтів». Втім, скільки було витрачено коштів на капітальні ремонти в цих містах, у кременчуцькому управлінні культури не знають. Натомість, ще в 2008 році було приблизно підраховано, скільки необхідно грошей на капітальний ремонт у нашому МПК. Пан Кондрашов підкреслив, що підрахунки ці є орієнтовними, оскільки створення точного кошторису вимагає проекту, який виконком ніколи раніше не замовляв та не фінансував».

Хто врятує музичні школи? [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ.– Кременчук, 2011. – 10 лют. – С. 6.

«На жаль, райдужні виборчі обіцянки чинного міського голови пана Бабаєва не матеріалізувалися – йому не вдалося збільшити у 1,5 рази фінансування галузі культури та мистецтва. Цього року кременчуцька культура знову недофінансована. Потерпають всі – бібліотеки, МПК, музичні та художні школи. Як повідомили «Телеграфу», у найстарішій та найзнаменитішій музичній школі №1 виконання навчальних планів на друге півріччя профінансовані на 67%. Звісно, це негативно позначається на заробітній платі педагогів. Та крім щорічних проблем із зарплатою, окреслюється нова і серйозніша проблема – у 2012 році проходитиме планова державна атестація музичних шкіл. Для того, щоб музична школа імені Чайковського №1 була відповідно атестована, рівень виконання навчальних планів має сягати хоча би 80%. А за які кошти? Маємо фінансування лише на забезпечення 67% планових показників. «ТелеграфЪ» запитав віце-мера з гуманітарних питань пана Малецького, як влада збирається допомогти кременчуцьким школам естетичного виховання проходити атестацію? Пан Малецький відповів: «Так, дійсно, це проблема. Саме тому начальник міського відділу культури пан Кондрашов розрахував бюджет музичної школи №1 на перше півріччя так, щоб профінансувати 90% потреб. Щоб у викладачів було нормальне робоче навантаження, і щоб навчальний план виконувався. На друге півріччя, дійсно, закладено 67% фінансування від потреб. Ми розуміємо, що на початку атестації маємо вивести школу на 80% виконання навчальних планів. Вихід тут один – ми сподіваємось, що за результатами першого півріччя бюджет міста буде перевиконаний, і тоді ми звернемось до міської ради з проханням виділити кошти на відповідне фінансування галузі культури».

Як розпочинався шоу-бізнес у Полтаві [Текст] / О. Ковальська // Вечірня Полтава. – Полтава, 2011. – 16 лют. – С. 7.

Музичний продюсер Сергій Халецький у своєму інтерв’ю газеті розповів про те, «чому Полтавщина ніяк не стане культурним серцем України». Зокрема, він зауважив, що «незважаючи на кризу, в Полтаві потрібно формувати систему професійної продюсерської діяльності, влаштовувати концерти, прослуховування, ефіри на радіо та телебаченні. Це тяжкий труд…  Шкода, що нині на це немає попиту… Хочеться сподіватися, що за нової міської влади та нового мера ставлення до культури в Полтаві докорінно зміниться — принаймні це дуже потрібно для «розкрутки» іміджу Полтави та для перетворення нашого рідного міста на справжню перлину України».

Діти мерзнуть! [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 17 лют. – С. 14.

«Міський голова Бабаєв не виконав обіцянки – не захистив маленьких кременчужан від холоду. Коли верстався номер, ініціативна група громадян передала до редакції фотоматеріали та відкритий лист міському голові пану Бабаєву. Як з’ясувалося, у палаці культури «КрАЗ» ще в суботу, 12-го лютого, вимкнули опалення. Дуже швидко температура в приміщеннях впала до десяти градусів за Цельсієм. В таких умовах дитячі художні колективи намагалися проводити репетиції. Та невдовзі їх довелось скасувати – діти мерзли. Їх відпустили додому. Дорослі колективи ще спробували збиратися на репетиції, але теж почали дубнути. Водночас і температура на вулиці знижується. Існує ризик, що у палаці культури померзнуть не лише маленькі діти, а й великі труби. А це вже – типу гуманітарна катастрофа в межах окремо узятого палацу. Палац культури зараз перебуває у приватній власності. Та члени ініціативної групи батьків і викладачів все-таки написали відкритий лист міському голові пану Бабаєву з проханням допомогти вирішити проблему. Адже пан Бабаєв під час виборів – коли їздив по місту і перед камерами «Візиту» мацав холодні батареї – публічно обіцяв захистити кременчужан «от холодного бездушия чиновников». Час настав – треба захищати».

Відкритий лист міському голові Кременчука пану Бабаєву [Текст] / Художні колективи БК «КрАЗ» и батьки юних артистів // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 17 лют. – С. 14.

16 лютого цього року члени ініціативної групи батьків і викладачів художніх колективів БК «КрАЗ» написали відкритий лист міському голові Кременчука пану Бабаєву з проханням допомогти вирішити проблему опалення закладу: «Уважаемый Олег Мейданович! Обращаемся к Вам не только как к мэру нашего города, от которого если не все, то очень многое зависит, но и как к человеку, который умеет сострадать, и как к отцу, который сделает для своего ребенка все, что в его силах и возможностях. Да, немного банальное начало, но, к сожалению, в такой ситуации будут уместны даже крики о помощи. В хорошо известном всему городу и Вам лично ДК КрАЗ замерзают, в буквальном смысле, художественные коллективы. Участниками этих коллективов, к нашему ужасу и стыду руководителей города, в большинстве своем являются дети в возрасте от шести лет. Отопление в Доме культуры отключено полностью. Конечно, мы понимаем, да и знаем наверняка, причина отсутствия тепла – долги. В наше время это практически единственная причина отсутствия благ цивилизации. Но неужели нет никаких путей решения этого вопроса? Неужели чиновники не видят глубины проблемы? Что делать детям, подросткам, которые не смогут заниматься таким любимым и таким важным для них делом как искусство; пусть даже еще непрофессиональном, а где-то и наивном его проявлении? Или нам всем просто ждать, когда смилостивится природа? А ведь мы люди, и каким будет завтра, зависит только от нас и уже сегодня. Есть такое выражение: «Кто хочет – ищет возможности, кто не хочет – ищет причины». Пожалуйста, захотите помочь детским творческим коллективам, найдите возможность решить эту нашу с Вами общую проблему. Или придите и скажите, глядя в детские глаза: «Уходите, вы нам не нужны!». У кого хватит на это мужества! Ведь это труднее сделать, чем просто оставить их без тепла. Тепла не только в буквальном смысле этого слова, но и человеческого тепла. И в заключение еще один очень важный вопрос: «Что это за общество, которому не нужны дети? Есть ли будущее у такого общества?».

Некультурні рішення [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 24 лют. – С. 6.

 «Під час виборів чинний нині мер пан Бабаєв обіцяв збільшити фінансування кременчуцьких закладів культури у 1,5 рази.  Обіцянку свою він не виконав. Міська влада не спромоглася ефективно допомогти місцевій культурі. Відповідно, у міських бібліотеках, Міському палаці культури та в краєзнавчому музеї почалась традиційна оптимізація витрат. Здійснюється вона теж традиційно – за рахунок зарплат працівників культури ... Начальник міського відділу культури пан Кондрашов про недофінансування закладів культури сказав: «Щодо культури міська влада лише виконує делеговані повноваження. Ми взагалі цю галузь не повинні фінансувати. Гроші на культуру в держбюджеті розраховуються за формульними розрахунками. За цими розрахунками нашому місту потрібна одна музична школа, одна бібліотека, от і вирішуйте, що робити. Виходів три: або поскорочувати заклади культури; або поскорочувати працівників; або, вибачайте, поскорочувати зарплати. А що ви хочете? В Україні на потреби культури виділяється усього 0,5% від загального держбюджету! От і роби, що хочеш».

Рабська праця [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 24 лют. – С. 6.

 «Минулого тижня у Міському палаці культури (МПК) пройшли драматичні збори – працівники палацу спілкувалися з представниками міської влади. Тема –  працівникам пропонують погодитись «добровільно» на зарплату в межах 0,75% ставки. Це для людей працездатного віку. Пенсіонерам взагалі доведеться перейти на 0,50% ставки. Розповісти про це до МПК приїхали віце-мер з гуманітарних питань пан Малецький та начальник міського відділу культури пан Кондрашов. Пан Кондрашов пояснив все просто: держава виділяє на потреби кременчуцької культури 16 мільйонів гривень. Потрібно 20 мільйонів. Минулого року держава дала 16 млн. 122 000 грн., міський бюджет додав 2млн. 200 000 грн.  Загальна сума покрила 90% потреб на зарплату працівників культури. Цього року держава дала 16 млн. 353 000 грн., міський бюджет виділив ще 3 млн. Загальна сума покрила 75% потреб на виплату зарплат працівникам культури.  Таке зменшення цілком обгрунтоване – адже зросли і ціни, і мінімальні зарплати. А в результаті, міська влада бачить єдиний, прийнятний для себе, вихід – запропонувати працівникам культури погодитись на неповну зарплату. І не на тиждень, не на місяць, а на півроку. Віце-мер пан Малецький досить обережно сказав, що влада дуже-дуже сподівається, що за результатами першого півріччя міський бюджет перевиконають.  І тоді буде нагода попросити депутатів міськради переглянути бюджет і підкинути культурі грошей хоча би на друге півріччя. Водночас відповідальний пан Малецький зауважив, що не може гарантувати саме такий перебіг подій, бо ніхто сьогодні не знає, чи вдасться перевиконати план надходжень до міського бюджету.  Співробітники МПК слухали з сумом. Дехто – з відчаєм. Директор МПК пан Ситник наголосив, що в палаці працюють 23 жінки, які мають дітей-інвалідів. Чимало тут і матерів-одиначок, яким ніде шукати допомоги. Після переведення працівників на запропонований графік оплати праці (0,75% ставки) 126 осіб отримуватимуть зарплату, меншу за офіційний прожитковий мінімум – від 705 до 837 грн. на місяць. І так півроку. Незважаючи на те, що співробітники МПК отримуватимуть 0,75% ставки, працюватимуть вони на 100% ставки. Керівники художніх колективів прямо запитали представників влади, що їм робити – чи можуть вони скорочувати кількість репетицій для танцювальних та театральних колективів відповідно до скорочення зарплати? Віце-мер м’яко сказав: «Я не маю права вас змушувати працювати, ми просимо вас самих оптимізувати роботу колективів. Чисто по-людськи зрозуміло, що ви ходитимете на роботу, як раніше, і проводитимете всі заплановані заходи». Оце, власне, і є ознака рабської праці – неоплачуваної і вимушеної. Одна співробітниця МПК запитала: «Скажіть, чому ми маємо працювати безплатно? Хіба це війна? Хіба німці нас захопили? Тоді чому?!» Справді, чому? Балетмейстер Василь Удовенко сказав: «Ми – не найостанніші люди. Ми – культурно-просвітницькі працівники! Ще Ніцше казав, що культура – це остання лінія оборони суспільства!».

 «Не знаю, як житиму на 600 гривень разом з дочкою...» [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 24 лют. – С. 6.

 «Влада – і міська, і державна – так зворушливо пропонує «затягнути паски» заради високої мети. «ТелеграфЪ» поспілкувався з жінкою, якій реально «затягнули пасок».  Жінку звуть Олена, вона працює машиністом сцени в МПК і має 13-річну дочку.  Фотографуватися вона відмовилась, бо «не хоче бити на жалість». На питання  «Яку зарплату ви отримаєте після переведення на 0,75% ставки?» Олена відповіла: «У мене зарплата близько 880 гривень, тож на 0,75% отримаю десь 600 гривень. Якщо вирахують податок на прибуток, навіть нічим буде платити за квартиру, і на їжу не буде». Щодо квартири та раціону їжі на сніданок та вечерю відповідь була такою: «Ми з дочкою наймаємо кімнату у малосімейці. Мати моя живе окремо, в малосімейці, з іншим чоловіком, кімната там маленька, тож доводиться знімати... На сніданок їмо «Геркулес» на воді, а на вечерю якось викручуємось. У мене є дачна діляночка, отам їжу вирощую, з неї і живемо. Нам би дотерпіти до тепла, ми одразу переїдемо на дачу. Там просто хатка маленька, без плити, жити взимку там неможливо. А як весна, ми туди переїжджаємо з дочкою і живемо до холодів. Потім знову повертаємось до міста, знову шукаємо на зиму квартиру. Чесно кажучи, ще не уявляю, як ми житимемо на 600 гривень...».

«Крючковаті лапи тягнуться до нашої художньої школи...» [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 24 лют. – С. 23.

«Територія художньої школи цікавить багатьох таємничих загарбників. Минулої п’ятниці в Кременчуцькій художній школі відкрилась виставка, присвячена видатному кременчужанину – передвижнику Олександру Литовченку. В полудень, у п’ятницю, в художній школі зібралось чимало симпатичних гостей –  всі, як один, люди мистецтва.  Прийшов режисер Троїцького театру Сергій Ситник, художній керівник ансамблю «Славутич» Олександр Смоляков, зібралось чимало художників і  музикантів. Звісно, не обійшлося без преси, чиновників і меценатів. Керівництво школи з хвилюванням чекало прибуття міського голови пана Бабаєва. Пан голова не прибув. Тож почали без нього. Перед гостями емоційно виступив директор художньої школи пан Родін. Він розповів усім, хто цього ще не знав, що в нашій кременчуцькій художній школі вчився наш знаменитий земляк – Олександр Литовченко.  Згодом він став передвижником і прославився, як майстер історичних полотен. Виходить, що школа наша – історична, і має отримати ім’я видатного земляка.  А заразом – і хоч якийсь захист від різних загарбників, що підступно накидають оком на чудову шкільну територію –  центр міста, три хвилини до Придніпровського парку, великий двір. У дворі, до речі, розбитий концептуальний сквер, який шкільні дотепники колись обізвали «Русько-японською війною» – а все через те, що на шкільному подвір’ї свого часу  хотіли створити і стильний японський сад, і милий російський садочок. Вийшов русько-японський гібрид.  Тут малі художники влітку сидять, дихають відносно свіжим повітрям, і старанно малюють вишукані  іриси та простенькі спіреї. І все це тихе мистецьке щастя може піти прахом!  Ми прямо здригнулися, коли директор школи драматичним тенором виголосив: «Они протягивают крючковатые, кровожадные лапы к нашей школе!».  Він образно розповів про бізнесменів-забудовників, які ще з часів перебудови почали цікавитись територією школи. І досі цікавляться, гади.  На жаль, досвідчений пан директор ухилився від пропозиції преси оприлюднити прізвища підступних бізнесменів. Замість цього він гостинно запросив усіх відвідувачів на вишуканий мистецький фуршет. Гості поводились чемно – хто делікатно узявся за сьомгу, хто – за бокал із голіцинським вином, а чимало відвідувачів подалися роздивлятися дитячі роботи.  Робіт було багато, і були вони дуже гарні – адже для виставки відбиралися найліпші. Загалом же у шкільних фондах зберігається близько 700 учнівських робіт – тих, які визнали найкращими у різні роки, починаючи з 1974-го.Школа наша насправді видатна. І виховала вона не одного лише Олександра Литовченка.  Тут вчився Віктор Мусіяка (нині живе і працює в Парижі).  Викладав Олег Ліпченко (живе і працює в Канаді), Ганна Арламова (живе і працює в Німеччині).Нині в школі викладають відомі митці – Олексій Рубанов, Інна Мосієнко, Світлана Готвянська, Тетяна Шуляк. Більшість з них – члени Спілки художників України, їхні роботи експонуються на престижних європейських (і навіть китайських) виставках. Все це – показники високого рівня Кременчуцької художньої школи. Її, до речі, відвідує 380 дітей. Тож, хочеться сподіватися, що міська влада вбереже художню школу від таємничих «крючковатих лап».

Хочеться, щоб свято було без «але»... [Текст] / В. Приходько // Пирятинські вісті. – Пирятин, 2011. – 4 берез. – С. 4.

До редакції газети надійшов лист від місцевої жительки В.Приходько, яка висловлює свою думку щодо організації свят у місті: «Пирятин – гарне місто, яке, незважаючи на всі його недоліки у вигляді доріг з ямами, темних нічних вулиць, високих «захмарних» цін, я люблю всією душею. А ще я люблю пирятинців, котрі, як справжні щирі українці, люблять і вміють святкувати... Ось і минулої неділі ходила, разом із багатьма жителями міста, на Масальський – зиму проводжати. Свято сподобалося, адже належним чином відпочити можна було і душею, і тілом... Але і тут, як виявляється, є «але» – ота сама ложка дьогтю, без якої не обходиться жодна бочка меду... Не зрозуміло, чому в місці масового гуляння, де зібралася не одна сотня людей, не було організовано нормального туалету, який би легко можна було знайти кожному з учасників свята? Можливо, ті, хто є завсігдателями острова, ті, хто ходить туди відпочивати постійно, знають, чи є там туалет і де саме він є. Але ж це – не всі люди. Більшість же присутніх мусила терпіти незручності через відсутність туалету. Тому хотілося б зі сторінок газети звернутися до організаторів масових заходів: не забувайте про такі «дрібнички», що здатні зіпсувати настрій багатьох присутніх».

Святкувати – у вільний від роботи час [Текст] / І. Кондращенко // Пирятинські вісті. – Пирятин, 2011. – 4 берез. – С. 4.

Жителька Пирятина І.Кондращенко висловила через газету свою пропозицію щодо часу проведення заходів у місті, зокрема, вона зазначила, що «урочисто відзначати свята, як-то Новий рік, Міжнародний жіночий день чи День захисника Вітчизни (це наприклад) усією громадою у районному Будинку культури – гарна традиція, від якої керманичам району та міста відмовлятися не варто. Адже пирятинці на урочистості ходять, є серед жителів міста люди, які роблять це постійно. І я їм, чесно кажучи, заздрю. Адже сама не маю можливості ходити на концерти по причині того, що вони відбуваються найчастіше у робочі дні та у робочий час. Тому звертаюся з пропозицією до організаторів свят – проводьте їх тоді, коли можливість відвідати заходи є у всіх пирятинців, а не лише у безробітних та пенсіонерів».

Дорога творчість [Текст] / О. Ускова // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2011. – 10 берез. – С. 4.

   «Два кременчуцьких танцювальних колективи можуть цього року потрапити до числа фіналістів Всеукраїнського фестивалю народної хореографії ім. П.Вірського. Театр класичного бального танцю Світлани Шумкової та народний ансамбль «Славутич» пройшли до третього туру відомого танцювального конкурсу. Проте, чи братимуть вони участь у подальших етапах змагання, остаточно не вирішено. Причиною всьому – фінансове питання. Організатори конкурсу готові взяти на себе грошове забезпечення 20-ти осіб від колективу, всім іншим доведеться їхати за власний рахунок. Наразі не оголошується, яка сума потрібна для того, щоб дати можливість міським танцюристам показати себе у престижному конкурсі. На офіційному сайті Міністерства культури та туризму України зазначено: «Всеукраїнський фестиваль-конкурс народної хореографії ім. П. Вірського проводиться з метою збереження і розвитку традицій народної хореографії, збагачення професійного й аматорського мистецтва, підвищення художнього рівня балетмейстерських постановок, активізації організаційно-творчої та пошукової роботи фольклорних експедицій».

Театр

Хотілося казкової ефектної феєрії [Текст] / В. Цебрій // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 14 січ. – С. 8.

Актори Полтавського обласного академічного музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя у приміщенні Полтавського обласного центру естетичного виховання учнівської молоді виступили із новорічною виставою для дітей «Попелюшка». Разом з дітьми у залі були присутні також і батьки. І хоча загалом вистава порадувала дітей, але «деякі мізансцени (очевидно, розраховані вже на зовсім дорослих) видаються дещо вульгарними і їм бракує смаку. Приміром, це перша ж сцена у королівському палаці. Двоє вартових грають так, нібито вони прокинулися з явного бодуна. А щоб у глядача (дорослого, звісно ж) це враження закріпилося, похмеляються... пляшкою кефіру. Третім до них приєднується сам король (котрий також, схоже, з учорашнього вечора теж...). І ця сценка нагадує рімейк – уже з іншої кінокомедії, з фільму «Операція «И», де Нікулін, Віцин та Моргунов метикують «на трьох» перед відповідальною крадіжкою зі складу. Теж із кефіром!.. Хотілося би бачити на сцені також кращі, яскравіші декорації, більше «казкових» сценічних ефектів, щоб усе запам’яталося й дорослим, і дітям як справжня новорічна феєрія. А не лише кефір...».

Концерт – це та ж картина, тільки в часі... [Текст] / Г. Юрченко // Вечірня Полтава. – Полтава, 2011. – 19 січ. – С. 24.

Народний артист України Герман Юрченко дав інтерв’ю газеті «Вечірня Полтава» щодо музичного життя у місті, зокрема, концерту фортепіанної музики, який відбудеться 21 січня 2011 року у музичному училищі імені М.В.Лисенка і представить перший «Урок доброти 2011 року». У розмові артист вніс деякі пропозиції, зокрема, «запропонував би місту мати свою газету, яка б висвітлювала культурне життя грамотно, аналітично, обов’язково з місцевим колоритом, без передруків матеріалів про світське життя зірок шоу-бізнесу. Цього «добра» і так вистачає. Завдяки Інтернету вистави нашого театру в Москві, Криму, Тернополі, Чернігові, концерти хору «Калина» у Швейцарії, програми майстрів мистецтв гостей Полтави й своїх – симфонічного або муніципального духового оркестру, концерти наших юних талантів – переможців міжнародних конкурсів, такі події, як ювілейний вечір, воістину унікального студентського колективу «Жива вода» педагогічного університету, тепер уже імені Павла Бакланова, вони могли набувати світового значення. Спілкування фахівців, аматорів мистецтва, публікація матеріалів про почуте і побачене допомагали б розширенню культурного кругозору, формували б смаки наших людей». Також Герман Юрченко висловив свою точку зору на роль філармонії у культурному житті міста, зокрема, він сказав, що «філармонія займалася цим багато років у свій час. Зараз у Полтаві, на жаль, –  «мертва зона». І всі про це знають. Порятунок тут, як говорив відомий режисер Андрій Жолдак, у тому, щоб у нинішній філармонії «зародився ембріон культурного тероризму». Захоплюватися кількістю концертів (часто рівня поганої самодіяльності) у районах області комусь і подобається (справа знов-таки смаку й рівня розвитку), але ж це не головне завдання концертної організації й тим більше – далеко не європейській підхід. Зараз нарешті з’явилося нове керівництво. Має бути величезна робота із творення – основи всякого руху вперед. Виявилося, як завжди, зруйнувати зроблене набагато легше. Особливо людям із гординею, зловтіхою, що ненавидять класичну музику, хоча й мають здібності».

Бібліотечна справа

«Подайте, заради Христа, на книжечку!» [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 10 лют. – С. 6.

«У кременчуцьких бібліотек чимало проблем. Більшість з них, наприклад, капітально не ремонтувалися аж з 1990-го року. Через відчутну нестачу коштів цього року бібліотечних працівників знову проситимуть «добровільно» сходити у відпустку за власний рахунок. А нині випливла на поверхню ще одна проблема – читачі скаржаться, що бібліотеки не оновлюють фонди, не купують нові книжки. А, відповідно, жодний новітній бестселер у бібліотеці не знайдеш і не прочитаєш. Читачам це не подобається, бо книжки нині дорогі – особливо ті, що стали бестселерами – і купувати їх за власні кошти читачам не дуже то й хочеться. «ТелеграфЪ» запитав у віце-мера з гуманітарних питань пана Малецького, чому не оновлюються бібліотечні фонди в Кременчуці? Віце-мер розповів страшенно драматичну історію. Виявляється, нові книжки в кременчуцьких бібліотеках для дорослих купують лише за читацькі внески. Раз на рік читачі за користування книжками платять добровільний внесок – хто гривню, хто три, а хто і п’ятдесят копійок. От на ці кошти і купують книжки. Пан віце-мер разом з начальником міського відділу культури провели експеримент – дослідили, скільки нових книжок можна купити за читацькі гроші? Виявилось, що за кошти, зібрані за два дні у центральній бібліотеці (що на вулиці Леніна), можна купити 1 (одну) нову книжку».

 Три біди бібліотек [Текст] / О. Ускова // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2011. – 10 лют. – С. 5.

  «Бібліотекарям пропонуватимуть брати відпустки за власний рахунок. Причина – обмежене бюджетне фінансування. Це перша з трьох основних проблем кременчуцьких бібліотек, які окреслив журналістам віце-мер В. Малецький: «Щоб вкластися в бюджет, нам необхідно просити працівників писати заяви за власний рахунок на 10 або 15 днів. Наразі прораховуємо заходи з економії, які б дозволили зберегти колективи». Друга біда – необхідність капітальних ремонтів у приміщеннях бібліотек. Останніми роками ремонти у закладах роблять або за рахунок спонсорів, або власними силами. І третя проблема  – комплектація бібліо­течного фонду. Наразі вона здійснюється виключно за рахунок внесків, що сплачують читачі за користування новою літературою. Віце-мер підкреслює, що коштів бюджету, виділених на культуру цього року, вистачить лише на приведення до ладу краєзнавчого музею. Нагадаємо, що на завершення реконструкції цього закладу в міському бюджеті передбачено 3 млн грн».

Сьогодення бібліотеки для дітей [Текст] / В.В.Неділько, І.І.Панченко // Вісті. – Полтава, 2011 – 18 берез. – С. 9.

Бібліотекарі В.Неділько та І.Панченко у статті розповіли про Ковалівську дитячу районну бібліотеку, яка є «другою за кількістю примірників друкованої продукції у районі після центральної районної бібліотеки, що у с. Мачухи Полтавського району». Відзначаючи позитивне в роботі бібліотеки, бібліотекарі вказують і на недоліки, зокрема, «засмучує те, що приміщення закладу давно потребує ремонту і не має централізованого опалення».

Модернізація сільських бібліотек [Текст] / О. Кравченко // Вісті. – Полтава, 2011. – 18 берез. – С. 9.

У статті журналіст розповідає про реалізацію проекту Білла та Мелінди Гейтс «Бібліоміст» на Полтавщині. Зокрема, висвітлена підготовча робота в цьому напрямку та стан сільських бібліотек: «Як зазначила Любов Чорноволенко, координатор регіонального навчального центру в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського: «У наших селах багато бібліотек не опалювалося. Нині з 684 бібліотек на 1 січня 2011 року 443 – не опалюються. Були і проблеми з освітленням, потрібно було встановити грати або сигналізацію, перш ніж завозити комп’ютери. Сьогодні капітального ремонту потребують 246 – це третина бібліотек краю».

Музейна справа. Охорона пам’яток

Зберегти історичну спадщину [Текст]  /Л. Самойлова // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2011. – 7 січ. – С. 2.

«На території Полтавщини пам’ятниками культурної спадщини офіційно визнано 5074 об’єкти історії, археології, архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва. Окрім того, за даними управління культури облдержадміністрації, цей перелік, затверджений ще за радянських часів, доповнено 6 тисячами нововиявлених пам’яток. Проте для того, щоб усі об’єкти були занесені до державного реєстру нерухомих пам’яток України, їх необхідно паспортизувати. Нині на 8,5 тисячі об’єктів немає відповідної документації. А отже, щодо них повноцінно не діє механізм державної охорони культурної спадщини. Документування ж вимагає значного фінансування й залучення фахівців. На жаль, у державі поки що не створено необхідних умов для проведення цієї системної роботи. Але є сподівання на те, що ситуація покращиться, оскільки на вирішенні цієї проблеми наполягає Президент України Віктор Янукович. На цьому наголосив начальник управління культури облдержадміністрації Геннадій Фасій під час розгляду питання про стан збереження та охорони культурної спадщини в області на засіданні Ради гуманітарного розвитку при голові облдержадміністрації. Роботу засідання вів заступник голови – керівник апарату облдержадміністрації Валерій Пархоменко. У Полтавській області, як зауважив Геннадій Фасій, управління культури та управління містобудування й архітектури облдержадміністрації спільно з архітектурними підрозділами райдержадміністрації та міськвиконкомів, Полтавським краєзнавчим музеєм, обласними історико-культурними заповідниками, центром дослідження архітектури та пам’яток археології забезпечують проведення роботи зі збереження та охорони пам’яток… Водночас доля деяких об’єктів, збереження яких потребує державного фінансування або підтримки інвесторів, залишається невирішеною. Серед них – маєток Закревських у с.Березова Рудка Пирятинського району, маєток Муравйових-Апостолів у с.Хомутець Миргородського району. З обговорюваних питань прийнято ряд відповідних рішень».

Що далі буде з музеєм? [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 13 січ. – С. 6.

«Мабуть, ніколи раніше кременчужани так часто не слухали повідомлення про краєзнавчий музей. А все через ремонт, який ледь не  став тотальною руйнацією. Восени 2008-го року міська влада розпочала реконструкцію Кременчуцького краєзнавчого музею. Дуже швидко гроші скінчилися, будівельні роботи припинили, а музей залишили стояти посеред головної вулиці міста із вибитими вікнами та зруйнованим фасадом. Так будівля, де зберігається історія Кременчука, простояла три роки. Минулої зими температура у музейних залах впала до +7С. Стіни вкрила пліснява та грибок, потім прорвало труби, прокладені у стінах, потім текло зі стелі... Зрештою, музею трохи пофартило – під час цьогорічної виборчої кампанії його почали активно ремонтувати. Чинна на той час влада демонструвала свою відданість культурі. Роботи виконувала приватна будівельна фірма «ВЛАН» (керівник – пан Бутко). Будівельники вивели нову фасадну стіну, вставили пластикові вікна, підготували стіни для подальших робіт і ... гроші, виділені владою на ремонтні роботи 2010 року, скінчилися. Що далі? За процедурою, реконструкція краєзнавчого музею фінансується через бюджет розвитку Кременчука. Бюджет розвитку на 2011 рік ще не затверджений. Кажуть, він вже складений, але міський голова його ще не бачив – пан Бабаєв у новорічній відпустці. Як повідомили «Телеграфу» в Управлінні капітального будівництва міськвиконкому, в проекті бюджету закладено два мільйони гривень на подальшу реконструкцію музею протягом 2011 року. Ці кошти мають піти на завершення робіт по фасаду будівлі та на реконструкцію даху. А виділять чи не виділять ці кошти – вирішуватиме міський голова та депутати міської ради, коли затверджуватимуть бюджет розвитку міста на 2011 рік».

 Кріоконсервація музею [Текст] / Л. Гориславець // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2011. – 20 січ. – С. 4.

«Музей-садиба педагога А.С.Макаренка понад 20 років не опалюється. Співробітники музею-садиби А.С.Макаренка роблять все, що можуть, аби зберегти експонати. Принаймі, до 2013 року, коли на ювілей педагога до Кременчука з’їдуться макаренкознавці з усього світу. Директор музею Наталія Коваленко коментує: «Проблема – в опалювальній системі, яка давно зламалася. Можливо, наприкінці року завдяки заощадженим коштам вдасться щось зробити». Відремонтувати систему опалення буде не так просто, адже цей будинок – пам’ятка історії, тут не можна довбати стіни і встановлювати батареї, тому старі труби були прокладені під підлогою. Через відсутність опалення співробітники музею мають постійний клопіт  – всі експонати, які можуть постраждати від холоду, доводиться переносити з хати педагога до адміністративного приміщення, а потім назад, якщо потрібно провести екскурсію. Оптимізму додає те, що цьогорічна зима не надто сувора та вдається потроху облаштовувати будинок і територію... Облюбувала територію музею і молодь мікрорайону. Вочевидь, юні крюків’яни цікавляться педагогічною спадщиною Макаренка, бо на посиденьки збираються саме тут, поблизу музею-садиби. На жаль, нерідко залишають після себе сміття... Через 2 роки відзначатимемо 125-ту річницю з дня народження Антона Семеновича Макаренка. Традиційно на ювілей до музею-садиби видатного педагога з’їжджаються макаренко­знавці з усього світу. Наразі співробітники музею ведуть переговори з Міжнародною макаренківською асоціацією, планують відкрити нову експозицію, щоправда, не розраховують на щедре фінансування від міської влади. Начальник міського управління освіти Геннадій Москалик говорить, що цьогорічний бюджет зовсім скупий, не вистачає навіть на тепло для шкіл та дитсадочків. Кошти на музей виділено з розрахунку оплати за комунальні послуги та зарплати працівникам. Відповідно, якщо й будуть у музеї зміни на краще, то навряд чи завдяки державному фінансуванню, а, ймовірніше за все, за рахунок ентузіазму співробітників та благодійників».

Почому нині культурна цінність? [Текст] / Л. Гориславець // Кременчуцька панорама. – Кременчук, 2011. – 20 січ. – С. 4.

«У музеях Полтави ціни виросли на 35%, у Кременчуці вартість квитка залишається незмінною. Експонати Кременчуцького краєзнавчого музею діти можуть оглянути за 50 коп., а дорослі – за 1 грн. Щоправда, вартість екскурсії стала трохи дорожчою: для дітей – 5 грн, для дорослих – 10 грн (відповідно було 3 і 6 грн). У музеї-садибі А. С. Макаренка вхід безкоштовний. Також задарма можна переглянути і картини у художній галереї по вул. Коцюбинського. Директор краєзнавчого музею Алла Гайшинська говорить, що в жодному музеї світу вартість квитка не покриває витрат на утримання закладу. А кременчуцькі музейники заробляють на квитках хіба що на канцелярські та господарчі товари, а також – на наукові відрядження. За рік у Кременчуцькому краєзнавчому музеї проводять понад 700 екскурсій».

Засновникові музею історії Полтавської битви обіцяного персонального музею так і не відкрили [Текст] / Л. Жук // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 28 січ. – С. 8.

«Такими людьми може пишатися будь-яка держава – дійшли висновку учасники круглого столу, присвяченого 160-річчю від дня народження засновника музею історії Полтавської битви Івана Павловського... У 2009-му до 300-річчя Полтавської битви обіцяли відкрити музей Павловського. Ішлося про те, що в цьому закладі працюватимуть недільна церковна школа й експозиція, присвячена історику-архівісту. Заступник директора музею Людмила Шендрик повідомила газеті : «Будинок відремонтований, однак потрібно провести в ньому внутрішні опоряджувальні роботи. На це потрібні кошти, яких, на жаль, немає. Для порівняння, на опорядження однієї зали в музеї історії Полтавської битви «Козацька держава» було виділено 155 тисяч гривень».

Віктор Ющенко закликає поставити «українського Вашингтона» у Полтаві [Текст] / Л. Передерій // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 11 лют. – С. 3.

«Екс-Президент України Віктор Ющенко під час презентації електронної версії музейної експозиції «Народна війна» в Києві сказав: «Я переконаний, що полтавська земля повинна мати пам’ятник Івану Мазепі»… Пам’ятник гетьману виготовили ще два роки тому. Планували встановити на Соборному майдані в Полтаві до 300-річчя Полтавської битви. Проте тодішня влада цього зробити не дозволила. Нині монумент стоїть у дворі столичного комбінату «Художник». Його потихеньку розкрадають – зняли бронзові ґудзики. Ющенко наголосив, що кілька областей України готові забрати пам’ятник до себе. Утім, вважає екс-Президент, ім’я гетьмана великою мірою пов’язане з Полтавщиною, тому «український Вашингтон», як він його називає, має стояти на цій землі. Прес-служба міської ради процитувала Олександра Мамая: «Мене, як міського голову, особисто найбільше цікавлять проблеми Полтави: дороги, харчування у дитячих садках тощо. Політика мене не повинна цікавити. Політикою в нас займається Президент, Верховна Рада, якоюсь мірою Кабінет Міністрів. А я повинен займатися проблемами міста. Але якщо стосовно пам’ятника Івану Мазепі буде прийняте рішення Президентом чи Верховною Радою і буде затверджене главою держави, то я його, як міський голова, буду виконувати. Я вважаю непринциповим питання, де саме в місті встановлять цей монумент: чи на Соборному майдані, чи ще деінде. Бо це, знову ж, політичне питання. Коли ми проводили перед виборами міського голови соціологічні опитування, то запитували не лише, за кого з кандидатів будуть голосувати люди. Цікавилися й нагальними проблемами полтавців, які їх турбують. У тому числі й запитували думку про пам’ятник Мазепі. То виявилося, що лише шість відсотків полтавців висловили бажання щодо встановлення у місті монумента цьому гетьману».

У музеї вирішили зберегти колектив [Текст] / Л. Артеменко // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 24 лют. – С. 6.

«Багатостраждальний краєзнавчий музей теж торкнулась бридка лапа владної «оптимізації». Тут теж не вистачає коштів на відповідне утримання культурного закладу. І вихід теж один – або скорочувати працівників, або скорочувати їхню зарплату. З цього приводу в музеї відбулися загальні збори трудового колективу – музейні працівники вирішували, що робити. Вирішили погодитись на скорочення заробітної плати і працювати на 0,75% та 0,50% ставки. Наразі в музеї, за графіком, щомісяця 6 осіб працюють на 0,75% та 7 осіб – на 0,50%. Усього ж, разом із сумісниками, в музеї працює 38 співробітників. Відповідно, нині музейні доглядачі отримують зарплату 470 гривень (0,50%). Наукові співробітники, переведені на 0,75% ставки, отримують суму, яка залежить від їхнього розряду та вислуги. А це теж «мишачі слізки» – бо, наприклад, ставка молодшого наукового співробітника (випускника університету) – 1005 гривень. Директор музею пані Гайшинська пояснила «Телеграфу», чому конче необхідно зберегти невеличкий музейний колектив. Це стратегічне рішення. Після закінчення ремонту фасаду, на музей чекає масштабна реекспозиція – зміна експозицій у кожному виставковому залі. Це копітка робота, яка потребує серйозних професійних знань. Досвідчені працівники мають навчити тонкощам реекспозиції молодих співробітників. А молоді співробітники мають працювати далі. То кого ж звільняти?».

Чи потрібний Шевченко в Шишаках? [Текст] / Р. Ярова // Сільське життя. – Шишаки, 2011. – 18 берез. – С. 1.

Руслана Ярова, заступник директора школи з наукової роботи, написала до редакції газети лист, в якому, зокрема, відзначивши роль Тараса Шевченка у національній та світовій культурі, констатує: «Так сталося, що дотепер Шишаки не мають на пам’ятника, ні бодай меморіального каменя на честь Великого Кобзаря. Шишацька спеціалізована школа імені В.І.Вернадського звернулась з ініціативою до селищної ради, районної державної адміністрації, районної ради про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку чи меморіального каменя (дошки) на його честь у районному центрі Шишаччини. Ми переконані, що переважна більшість жителів Шишацького району схвально поставиться до ініціативи нашої школи».

Матеріал підготувала:                                         І.О.Коваленко, провідний

                                                                           бібліограф відділу інфор-

                                                                           мації  з  питань культури

                                                                           та мистецтва



Режим роботи:
Понеділок-п'ятниця: 9:00 – 17:30,
Неділя: 9:00 – 17:30.

Вихідний: субота

Наша адреса:
36000 м. Полтава, вул. Небесної Сотні, 17
Електронна пошта:
poltava_ounb@ukr.net


































2009 © ПОУНБ ім. І.П.Котляревського