Відділ інформації з питань культури та мистецтва

КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ, ПОБАЖАННЯ ТА ПРОПОЗИЦІЇ,

ВИСЛОВЛЕНІ В ПРЕСІ НА АДРЕСУ ОРГАНІВ І УСТАНОВ

КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ПОЛТАВЩИНИ

(за ІІ квартал 2011 року)

 Загальні питання

          «Вогнище культури » згасло. Залишилась руїна / Г.Яловегина // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2011. – 5 квіт. – С. 2.

         «Руїну в самому центрі Лубен – колишній міський Будинок культури – показали місцеві жителі... Тривалий час Будинок культури працював, а потім почав руйнуватися. Його визнали аварійним... Гуртки і колективи МБК “переселили” до інших закладів – у загальноосвітні школи, музичну школу, Будинок дитячої творчості. Вони діють, але власного приміщення, де можна проводити масові заходи, у місті тепер немає. Осередком самодіяльності залишився районний Будинок культури. А міський не зберегли, і це стало проблемою для громади. 26 червня 2007 року позачергова 17-та сесія Лубенської міської ради, розглянувши звіт Полтавського територіального відділення Академії будівництва України, прийняла рішення про знесення аварійної будівлі. Було також ухвалено звернення до керівництва облдержадміністрації щодо виділення 50 млн. грн. на проектування і будівництво нового міського Будинку культури. Про проблеми культустанови в місті знали давно. Серед документів, наданих у міській раді, – висновок кафедри основ та фундаментів Полтавського інженерно-будівельного інституту (нині – національний техуніверситет) від 1996 року, де йдеться про те, що несучі конструкції правого крила будівлі деформувалися, тріщини в стінах досягають 25–30 мм і подальша експлуатація цієї частини споруди небезпечна. У 2000 році Державний пожежний нагляд встановив, що Лубенський МБК тривалий час експлуатується з порушеннями вимог Правил пожежної безпеки, і заборонив його подальшу експлуатацію. Про незадовільний стан Будинку культури робили висновки й інші служби. Зокрема, районна санепідемстанція констатувала: «Вірогідною причиною є просідання фундаментів, яке з часом приведе до порушення цілісності водопровідних та каналізаційних мереж, що проходять під ним, та підтоплення фундаментів. Це може прискорити руйнування стін та обвал приміщення, що тягне за собою надзвичайну ситуацію на водогоні та каналізаційній мережі центральної частини міста». Управління культури облдержадміністрації звертало увагу фахівців відповідного відділу Лубенського міськвиконкому на те, що органами Державного пожежного нагляду в квітні 2005 року знову встановлено: експлуатація Будинку культури здійснюється з численними порушеннями... Їх потроху усували, і заклад працював. У серпні того ж 2005 року створена за розпорядженням міського голови комісія провела обстеження технічного стану споруди. Висновок – визнати будівлю міського Будинку культури по вул. Шевченка, 2/2, придатною для проведення масових культурно-спортивних заходів при дотриманні певних умов: ізоляції аварійної сходової клітки, виконанні вимог протипожежної безпеки тощо. До рішення виконкому додали пункт про виготовлення документації на підсилення конструкцій аварійної частини будівлі... Однак Будинок культури й далі руйнувався. І з’являється вже згадане рішення сесії міськради від 26 червня 2007 року  про знесення аварійної будівлі. Далі міська рада укладає договір на розбирання будівлі. У січні 2008-го акт приймання-передавання ще раз засвідчив, що аварійний будинок МБК становить загрозу для персоналу і відвідувачів. Начальник фонду комунального майна Лубенської міської ради Сергій Балко поінформував, що сесія міськради від 21 березня 2008 року визнала будівлю Будинку культури непридатною до експлуатації за її прямим призначенням. Неаварійну частину будівлі було вирішено внести до плану приватизації на 2008 рік і визначити спосіб приватизації – шляхом комерційного конкурсу зі зміною функціонального призначення. Аварійну – демонтувати. Відповідно до рішення сесії від 16 квітня 2008 року провели засідання конкурсної комісії. Сергій Балко розповідає: «Переможцем визнано ТОВ “Трейд Лайн ЛТД”, яке запропонувало виконати реконструкцію об’єкта зі створенням сучасної спортивної арени для розвитку ігрових видів спорту, надати допомогу інфраструктурі міста в розмірі 500000 гривень. Об’єкт було продано, відповідно до експертної оцінки, за 603000 гривень. Покупець, виконуючи умови договору, був зобов’язаний здійснити реконструкцію і ремонт, надати допомогу місту і вирішити питання користування земельною ділянкою протягом трьох років. Але в березні 2010 року товариство звернулося до міського голови з листом із проханням надати дозвіл на відчуження цієї будівлі, де зазначалося також, що покупцем виступатиме ТОВ “АТЛ”. Виконком міської ради надав такий дозвіл з умовою переходу до нового власника всіх зобов’язань, не виконаних ТОВ “Трейд Лайн ЛТД”, та відповідальності за їх невиконання. 16 квітня минулого року рішенням міської ради нового власника додатково зобов’язали в найкоротший термін розпочати реконструкцію та укласти договір оренди земельної ділянки під об’єктом. Але до кінця року договір укладено не було, роботи не розпочаті й кошти на розвиток інфраструктури міста не перераховані». Лише нещодавно навколо колишнього Будинку культури з’явилася огорожа. Можливо, нові власники багатостраждальної будівлі зрештою почнуть там ремонтні роботи, і в місті над Сулою з’явиться обіцяна спортивна арена. Лубенці сподіваються, що нинішній власник, відома в Україні мережа автомагазинів компанії “АТЛ”, красиве приміщення якої – зовсім поруч із руїною МБК, врешті наведе лад. Так чи інакше, але проблема залишається. Доля Будинку культури – у полі зору міської влади. Міський голова Лубен Олександр Грицаєнко говорить: «Депутати Лубенської міської ради звертаються до депутатів обласної ради з проханням надати по можливості фінансову підтримку або для відновлення існуючого приміщення, або для побудови нового Будинку культури, У нас створено депутатську комісію з цього питання, яка вже провела два засідання, запросивши власників будівлі. Прийняли рішення звернутися до Генеральної Прокуратури України, аби спонукати покупця виконати свої зобов’язання. Приміщення викуплене, і, щоб повернути його до міської власності, необхідно відшкодувати кошти. Будинок культури у нас був один. Відсутність такого закладу – велика проблема для Лубен. Шукаємо шляхів вирішення і звертаємось до державних органів, сподіваючись на підтримку». Як повідомили в міській раді, представники покупців не відмовляються від співпраці з містом. Вони шукають реального інвестора, ведуть відповідні переговори, оскільки криза торкнулася і їх, отож нині неможливо виділити стільки коштів, аби вистачило на проведення всіх робіт... P.S. Розбиті шибки, поруйнований фасад, щілини у стінах і... величні, яскраві панно – мов насмішка чи докір. Таке печальне видовище аж ніяк не прикрашає Лубни. “Вогнище культури” згасло, перетворившись на руїну, від якої віє пусткою і холодом».

Пам’яті Василя Скорика / О.Поломій // Полтавська думка-2000. – Полтава, 2011. – 21 квіт. – С. 3.

До редакції газети «Полтавська думка-2000» надійшов лист від жителя смт Диканька Олексія Поломія, в якому він пише про Василя Скорика: «Він – краєзнавець, історик, людина неординарна, порядна, високоосвічена, доброзичлива, небайдужа, моральна. Разом з тим вразливий, беззахисний, байдужий до матеріальних благ. Скільки тих хвалебних епітетів звучало, скільки того «єлею» було вилито на справді святе ім’я Василя Петровича Скорика, але – після смерті, на поминальнім зібранні громадськості у районному територіальному центрі (10.03.2011 р.)! А при житті його ніхто не захистив. Навпаки... Сьогодні у Диканьці поза кутками говорять про негативний, диявольський вплив такого собі «гауляйтера» у жіночій подобі, яка своїми адміністративно-нахабними, амбіційними діями і вкоротила віку шанованому всіма Василеві Петровичу. Говорять і про те, що грант на 8 тис. гривень, виборений на видання його книги, десь «розчинився» у її відомстві».

На фестивалі «Шукаємо таланти» перемогла харків’янка Крістіна Андрієва / В.Самохвалов // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 22 квіт. – С. 18.

«Фінал V Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв «Шукаємо таланти» відбувся у міському Будинку культури Полтави... Видно, що організатори фестивалю доклали значних зусиль, аби він вийшов яскравим і незабутнім. Однак технічна підготовка гала-концерту бажає кращого. По-перше, звук був настільки гучним, що вже на другій годині шоу з’явилося відчуття дискомфорту й захотілося швиденько залишити зал. По-друге, світлове оформлення заважало бачити те, що відбувається на сцені. Від світлових ефектів просто боліли очі».

Вальс у нетопленому клубі / О.Писемна // Колос. – Кобеляки, 2011. – 30 квіт. – С. 4.

В рамках районного огляду народної творчості сільських закладів культури «Україно моя – отче земле моя!», присвяченого 20-річчю незалежності України, у сільських закладах культури Кобеляччини проходили звітні концерти колективів та аматорів художньої самодіяльності закладів. Журналістка, що була присутня на заходах, прокоментувала виступи окремих колективів, зокрема, розповіла: «... коли кишеньківський дитячий ансамбль «Ворскляночка» вийшов на сцену, і оголені відповідно до вимог танцю дитячі тільця закружляли у вальсі в нетопленому клубі, де у вдягнених дорослих цокотіли зуби, важко було стримати сльози. Діти з усієї сили старалися для нечисельного глядача. Старалася і ведуча програми – завклубом. Ні недосконала музична і освітлювальна техніка, ні мікрофон, що спотворював звук, ні холод у приміщенні не стали на заваді артистам... Художні номери, які виставили на огляд просяниківські аматори, діти-виконавці готували самі, як зуміли, не отримавши потрібної підтримки від дорослих, якщо не враховувати натопленої грубки. Завклубом аргументує ситуацію: «Я не спеціаліст». Але ж посада це передбачає, можна було звернутися до когось за допомогою, чомусь самій повчитися. Адже робота клубу – це не тільки гарне приміщення, а й те, що в ньому відбувається... Світлогірські аматори мистецтва підготували на огляд 34 різножанрові номери художньої самодіяльності в умовах пристосованого під клуб приміщення. Те, що будинок культури у Світлогірському в аварійно-розібраному стані, знають усі і давно... Начальник відділу культури звернувся також до світлогірчан із закликом відновити власними силами та при допомозі влади будинок культури, навівши за приклад села Красне, Перегонівку, Канави: «Зберіть хоча б десять відсотків власними коштами. Поки громада не вирішить, що клуб – це ваш рідний дім, підтримки не чекайте нізвідки».

Чи стане Полтава новою рок-столицею України? / С.Шебеліст // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 20 трав. – С. 20.

«У передмові до енциклопедії «Легенди химерного краю» критик Олександр Євтушенко влучно зазначив, що українським є не лише вареники, галушки, писанки і гопак, але й рок-музика. Яке ж місце тут у Полтави?.. Час від часу заявляють про себе й інші міста, що претендують на славу якщо не «Мекки року»,то бодай «Маленького Ліверпуля». На думку деяких оглядачів, за це звання може позмагатися і Полтава... Місцеві рок-активісти не завжди відчувають належну увагу з боку органів влади, відповідальних за молодіжну й гуманітарну політику. Для багатьох колективів буває досить складно поїхати на фестиваль власним коштом або отримати приміщення для проведення концерту. Незважаючи на постійні запевнення в тому,  що «Полтава – це духовна столиця України», деякі чиновники ще зовсім недавно заявляли: «У Полтаві року не було й не буде»... За словами Юрія Зеленого, музичного критика з «ФДР-радіоцентру», Полтава нині переживає приблизно те, що відбувалося в середині 1990-х років у Тернополі, де проходить альтернативний фестиваль «Нівроку». Там, по суті, вже не стоїть питання про те, щоб привабити слухача на концерт не задарма. Люди готові заплатити хай 20 грн., щоб подивитися на молоді й не надто відомі гурти. Юрко Зелений упевнений: «У цьому плані Полтава не пасе задніх. Тому що в нас є такі «творчі ями», як Миколаїв, Херсон,, Суми, де публіка залишається на тому рівні, на якому в Полтаві була три-п’ять років тому. Усе це, звісно, добре, проте замало для того, щоб називатися справжньою рок-столицею України. Потрібен серйозний прорив кількох самобутніх гуртів, успіх яких здійняв би в Україні «полтавську хвилю» (подібно до «подільської хвилі» – «ТіК», «Пропала грамота» й «Очеретяний кіт») і відкрив би дорогу іншим, можливо, і не менш талановитим колективам».

Культура в мінусі. Такий бюджет / В.Асауленко // Для дому і сім’ї. – Кременчук, 2011. – 16 черв. – С. 3.

«Батьки дітей, та й самі діти – вихованці двох музичних шкіл Світловодська та Власівки, художньої школи і школи мистецтв – неабияк занепокоєні. Адже усі ці заклади з вересня поточного року можуть так і не прийняти їх у свої обійми. У не меншому розпачі перебувають і педагоги цих самих шкіл – їм все ж таки хочеться зустріти новий навчальний рік у своїх класах та студіях, а не на біржі праці. Причиною таких тривог стали два нещодавні накази за підписом начальника міського управління культури Надії Клокар. Перший – про те, що з серпня увесь педагогічний склад означених вище шкіл переводиться на 0,25 ставки, тобто на неповний робочий день. Другий – уже про скорочення, теж усього педагогічного складу. Ми (кореспонденти газети) поспілкувалися з директором світловодської музичної школи Тетяною Рудь. Вона сказала: «Це просто не вкладається в голові. Школа, яка функціонує з 1957 року – майже ровесниця міста, де на сьогодні 27 педагогів навчають майже двісті дітей грі на 17 музичних інструментах. Школа, учні якої щороку уславлюють наше місто на престижних обласних та всеукраїнських фестивалях та конкурсах. І так безславно припинить своє існування!»... 10 червня у «білому домі» відбулося засідання впливової депутатської комісії з планово-бюджетних питань, серед яких було й це «естетичне» питання. Голова комісії Любов Чекаленко наголосила на неприпустимості закриття даних шкіл. За її словами, напередодні на погоджувальній раді було утворено комісію з аналізу фінансового стану галузі культури та визначення можливості утримання існуючої мережі в межах кошторису 2011 року. А висновки роботи цієї комісії буде заслухано на липневій сесії міськради. Вже в кулуарах адмінбудинку вдалося почути коментар начальника управління культури міста Надії Клокар. За її словами, суворі фінансові реалії невблаганно диктують свої умови. Через обмеження цьогорічного бюджету на зарплату працівникам культури до кінця поточного року не вистачає три з половиною місяці. Що, власне, і стало причиною двох її наказів. Разом з тим Надія Клокар каже, що цілком і повністю поділяє стурбованість педагогів та батьків: «Більш того, я, як начальник управління культури, також звернулася і до губернатора Ларіна, і до свого колеги в облдержадміністрації, і до Міністерства культури, і до прем’єра Азарова з клопотанням щодо неприпустимості закриття наших шкіл. Що ж до міської влади, то я неодноразово звертаю її увагу на потребу реорганізації всіх міських галузей з метою більш рівномірного розподілу коштів міського бюджету. І взагалі, нам пора вже врешті визначитись, що важливіше: позашкільні заклади в освітянській галузі, по закінченню яких, як відомо, випускники не отримують ніяких свідоцтв, чи позашкільні заклади у галузі культури, де наші випускники отримують документ про закінчення початкової ланки професійної освіти». Також Надія Клокар звернула увагу і на дискримінаційну, на її думку, форму розрахунку зарплати викладачам естетичних шкіл. А до всього цього, каже співрозмовниця, ще й область увесь час дорікає Світловодську через буцімто надмірну кількість шкіл естетичного виховання – мовляв, на 50 тисяч населення (разом із Власівкою) у вас дві музшколи, художня та школа мистецтв, а у Знам’янці, наприклад, на 36 тисяч населення одна музична школа. Тож, за словами пані Надії, аби зберегти культурницьку галузь міста, доводиться щороку економити буквально на всьому та збільшувати так звану батьківську плату. А вона й так уже давно найвища в області (наприклад, за заняття дитини по класу фортепіано батькам доводиться платити 60 гривень на місяць). Виходячи із усього сказаного, підсумувала Надія Клокар, пошук додаткових джерел фінансування буде непростим. Та все ж вона сподівається, що спільне занепокоєння міських культурологів та батьків дітей, яким вони прищеплюють відчуття розумного, доброго та вічного, знайде своє розуміння у владних інстанціях. Хоча б у вигляді дотації вирівнювання з обласного бюджету».

Міський палац культури можуть закрити / С.Константинов // Кременчуцький телеграфЪ. – Кременчук, 2011. – 30 черв. – С. 03.

«У великому концертному залі міського палацу культури не працює система пожежогасіння, немає пожежної сигналізації, не працює насосна станція – це причини, через які на головний культурний заклад Кременчука можуть повістити великий замок. Про «дірки» у пожежній безпеці доповів у мерії заступник начальника міськуправління МНС Віталій Навроцький. Він зазначив, що споруда зараз небезпечна для проведення масових заходів. Начальник управління культури Володимир Кондрашов пояснює: «Палац працює вже 38 років і в ньому жодного разу не проводився капітальний ремонт. Ті гроші, які виділяються з бюджету, не можуть вирішити проблему. Тільки на водогін і сигналізацію необхідно близько 1,5 млн. грн.». За словами віце-мера Володимира Тараторіна, грошей на капітальний ремонт немає і не буде, тому оновлювати палац потрібно поступово – починаючи із найважливіших заходів. У бюджеті спробують знайти на них гроші».

Музейна справа. Охорона пам’яток

Вандали познущалися над історико-культурною пам’яткою / В.Цебрій // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 29 квіт. – С. 3.

«Цими днями стався черговий акт вандалізму щодо історико-туристичної пам’ятки «Криниця Петра Першого», що знаходиться в урочищі Лісові Поляни під Полтавою. Із пам’ятного знака «із м’ясом» видерли табличку, на якій було написано: «Криница Петра Первого.  Исторический памятник событий 1709 г. Восстановлено Русской общиной Полтавской области 13 июня 2009 г.». Замість неї намалювали тризуб. Хто вчинив нинішній акт вандалізму, невідомо. Уперше невідомі «ультранаціонально» налаштовані особи облили фарбою камінь біля криниці у 2008 році. На колодязі розібрали зруб. А на знакові намалювали тризуб, написали «Слава Україні!», бронзовий картуш украли. Тих, хто це зробив, так і не знайшли. Попередній вигляд «Криниці» відновили 2009-го завдяки Російській громаді Полтавської області. Допомогли відтворенню пам’ятки московський бізнесмен М.Хвостик і активіст громади М.Большакова. Два тижні тому, 16 квітня, у центрі Полтави невідомі на пам’ятнику Скорботній Матері в парку, де фашисти масово розстрілювали євреїв, написали «Смерть жидо-москалям!». А в райцентрі Шишаки в ніч на 18 квітня з постаменту повалили пам’ятник Леніну».

Про полтавський некрополь, некромантію та «любовь к отеческим гробам» / В.Цебрій // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 6 трав. – С. 4.

«Узятися за написання цього матеріалу змусив лист на адресу редакції. Полтавка Тетяна Іванівна Пустовойт із неприхованим болем розповіла, що могили рідних письменника Володимира Короленка – його дочок Софії й Наталії та чоловіка останньої – Костянтина Ляховича – нині перебувають у вкрай занедбаному стані, за ними ніхто не доглядає, а на табличках від часу майже не видно прізвищ. Жінка повідомила, що вже не перший рік переймається станом цих могил на старому міському цвинтарі (зупинка «Вул. Боженка»). Приміром, 2003-го, напередодні 150-річчя з дня народження Короленка, телефонувала в музей письменника і в педуніверситет , що носить його ім’я. Тоді справу вдалося зрушити з мертвої точки: оградку пофарбували, прибрали сміття, а перед святами студенти педуніверситету вигребли листя, бур’ян і перекопали землю. Та ювілейні дні минули, і могили знову заросли бур’янами... Тетяна Іванівна переконана: «Треба доглядати за могилою не тільки В.Г.Короленка, але і його доньок. Адже, приміром, одна з них – Софія –  була фундатором і директором садиби-музею Володимира Галактіоновича, причому керувала закладом фактично до самої своєї смерті у 1957 році»... Ми (журналісти) провели невеликий рейд до цвинтаря по вулиці Фрунзе й переконалися, що все написане у листі – правда. Зустрічалися і з директором літературно-меморіального музею В.Г.Короленка Борисом Божком. Він тільки бідкався й розводив руками. Мовляв, закрутилися й забули цього року про ті могили! Але обов’язково впорядкуємо! Борис Божко зрештою свою обіцянку виконав: при нас зателефонував до педуніверситету, домовився з викладачами. Тож нині могилки вже прибрані. Хоча не зайвим був би й гідний пам’ятник обом нащадкам і хранителям пам’яті про великого письменника-гуманіста, як, зрештою, й іншим діячам культури і мистецтва Полтави. Але на це ні в кого немає коштів. Не приходять і не дбають про пам’ять щодо великих «отєчеських гробів» й нині живі колеги і товариші по «корпорації». Театрали – про пам’ятники й могили діячів театру, науковці – про місця останнього спочинку видатних учених і світил вітчизняної науки. Навіть військові (а також патріотичні організації та державні установи) не дуже вже переймаються долею місць останнього поховання героїв минулої війни, визволителів Полтави... Чому в нас така коротка історична пам’ять і чому ми не хочемо цього помічати? Можливо, одна з причин наших із вами негараздів, постійних чвар між нами, українцями, криз у політиці, економіці й культурі якраз і полягає в тому, що мертві позбавили нас свого покровительства через наше безпам’ятство?».

На Полтавщині знову понівечили пам’ятник / Т.Цирульник // Коло. – Полтава, 2011. – 12-18 трав. – С. 7.

«Вранці 5 травня жителі селища Диканька побачили понівечений пам’ятник Вакулі – у нього була відбита голова. Монумент, встановлений два роки тому, зазнав руйнації не вперше. Голову близько року тому збивали і Оксані, а у її коханого невідомі крали взуття. Скульптури зі склобетону на постаменті розташовані на території місцевого парку. Місце досить людне, поруч центральна дорога та кілька пивних. Місцеві жителі зазначають, що саме у цьому може бути причина руйнації пам’ятника... Є й інша версія – скульптура прийшлася не до душі жителям селища, які у такий спосіб демонструють своє «фе». А на думку правоохоронців, відбита голова – то ніякий не вандалізм, а результат погодних умов. Голова селищної ради Диканьки Валерій Товстій переконаний: «Це хуліганський випадок. Скульптура пустотіла, але міцна. Не могла вона від дощу зруйнуватися – то тільки людська рука до неї приклалася. Селищна рада уже написала заяву до міліції. На жаль, коли аналогічний випадок стався кілька років тому зі скульптурою Оксани, винних не знайшли». Начальник відділу зв’язків із громадськістю УМВС України у Полтавській області Юрій Сулаєв переконаний: «Голова у Вакули відпала внаслідок погодних умов. Матеріал будівельний слабкий, не витримав негоди. Аналогічний випадок стався близько місяця тому – коли до нас надійшла інформація про руйнування пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Офіційної заяви до міліції тоді так ніхто й не надав, але правоохоронці усе ж виїхали перевірити пам’ятник. Виявилося, що металевий каркас у нього проіржавів, що й спричинило руйнацію штика у солдата». Про те, що сталося з його роботою, Микола Посполітак, автор Вакули та Оксани, дізнався від журналіста «Кола». Микола Корнійович говорить: «Склобетон, з якого виготовлено скульптуру – крихкий матеріал, але мої аналогічні роботи з нього по 30 років стоять і ніякі погодні умови їм не шкодять. Просто до пам’ятника треба охорону або встановити його у людному місті – біля музею, наприклад. От як Оксані голову відбили – я їздив приклеїв, коли черевики у Вакули з рук украли – зробив нове взуття. То молодь розважається. Взагалі-то, зараз часто нівечать скульптури: п’ять моїх меморіальних табличок із міді та бронзи на будинках украли. Тепер роблю їх із пластмаси, залишаю про всяк випадок модель із гіпсу, щоб потім можна було копію відлити, бо й пластмасові вже здирають. Думають, що кольоровий метал – знімуть, роздивляться, що не те, щоб їм хотілося – і викидають. Дійшло до того, що коли відкриваємо меморіальну дошку, прошу журналістів обов’язково зазначати у статті, що вона не з металу». Окрім Вакули та пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, за останній місяць на Полтавщині руйнації зазнали ще кілька пам’ятників. У Шишаках скинули з постаменту пам’ятник Леніну, у селі Березоточа на Лубенщині вкрали чавунну огорожу навколо пам’ятника визволителям. У Полтаві обписали пам’ятник Скорботній матері. Винних поки що знайшли лише у останньому випадку. Вони заплатили штраф».

Могили родичів Короленка прибираємо щороку / Б.Божко // Полтавський вісник. – Полтава, 2011. – 13 трав. – С. 3.

Від директора Полтавського літературно-меморіального музею В.Г. Короленка Бориса Божка (за дорученням колективу) надійшов лист: «На дані, викладені в статті «Про полтавський некрополь, некромантію та «любовь к отеческим гробам» у №18 «ПВ» від 6.05.2011 р., повідомляємо, що, починаючи з 2002 року, працівник музею Валентина Нагога та студенти філологічного факультету Полтавського національного педуніверситету імені В.Г. Короленка щорічно прибирають могили доньок Володимира Короленка – Софії та Наталії, а також зятя письменника Костянтина Ляховича. Цього року працівникам музею у прибиранні могил допомагали студенти групи Ж-11 педуніверситету Володимир Оніщенко, Костянтин Пономарев, Костянтин Загребельний, Сергій Надимкович, Анастасія Гнітько, Анастасія Хухрій, Дар’я Бариш».

Бібліотечна справа

Бібліотеки будуть з інтернетом і... стільцями / О. Мінчук // Вісник Кременчука. – Кременчук, 2011. – 7 квіт. – С. 2.

«Кременчуцька міська централізована бібліотечна система для дорослих перемогла у конкурсі проектів «Організація нових бібліотечних послуг з використання вільного доступу до Інтернету». Тепер чекає на комп’ютери та супровідну техніку... Проте виявилось, що комп’ютери немає де ставити. Немає також грошей на підключення до Інтернету. Бібліотекарі були змушені просити на це гроші у міської влади. Минулого тижня виконком виділив з цільового Фонду 9375 грн. на комп’ютерні столи та стільці та 3060 на оплату послуг провайдерів за використання Інтернету. 24 тис. гривень з міського бюджету витратять на встановлення металевих дверей у бібліотеках-філіалах».

Для розвитку сільської бібліотеки / О.Лашко // Вісті. – Полтава, 2011. – 8 квіт. – С. 11.

«Восени 2010 року програма «Бібліоміст» оголосила другий раунд конкурсу з організації нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету... Вже в цьому році всі роботи, направлені бібліотеками України на конкурс, були розглянуті представниками Ради міжнародних наукових досліджень і обмінів та експертної оцінювальної комісії, а програма «Бібліоміст» оголосила переможців другого раунду, серед яких – і бібліотеки Полтавської централізованої бібліотечної системи... На сьогодні в бібліотеках є низка невирішених питань: у Васильцівській сільській бібліотеці-філіалі потрібно виготовити металеві решітки на 5 вікон і замінити звичайні двері на металеві. В Кротенківській і Кіровській – замінити двері. Все це потрібно зробити для забезпечення збереження комп’ютерів».

Діти і книга: криза читання / В. Ількова // Зоря Полтавщини. – Полтава, 2011. – 19 квіт. – С. 3.

«Усе частіше люди старшого покоління дорікають молоді за нелюбов до читання книг. Виявляється, таке явище притаманне не тільки Україні... У якому ж стані перебуває сфера підтримки читання юних на Полтавщині, наприклад, у Кременчуці? На це питання ми попросили відповісти директора міської центральної бібліотеки для дітей імені Торубари Валентину Русакову: «Проблем багато. Нам вдалося вистояти у період економічного хаосу, ми зберегли бібліотечну мережу. Але й функції книгозбірень змінилися. Якщо раніше бібліотеки розглядали як суто ідеологічні заклади, то нині вони виконують зовсім інші завдання, насамперед, носіїв інформації з будь-яких галузей знань. Це надзвичайно складно. З 1991 року системне комплектування фондів припинилося. Майже півмільйонний бібліотечний фонд, який було сформовано раніше, застарів. Нині все частіше доводиться вилучати вкрай зношені екземпляри. Останнім часом за показниками фонду ми втратили дві бібліотечні філії, внаслідок чого виник дисбаланс між реальними фінансовими можливостями і зобов’язанням перед суспільством забезпечувати широкий доступ до інформації. Читацькі уподобання дітей також зазнали істотних змін. Вони потребують іншої літератури, більш сучасної, цікавої. А через її відсутність втрачають інтерес до читання. Підсилюється це і швидким розвитком Інтернету. На жаль, місцевий бюджет поточного року не спроможний профінансувати нас у повному обсязі...».

Міські бібліотеки шукають спонсорів і заохочують полтавців до читання /  В.Коваленко // Перша полтавська. – Полтава, 2011. – 28 квіт. – С. 1.

«Через брак коштів бібліотечна система переживає не найкращі часи, адже, окрім, власне, недостатнього фінансування, за останні роки попит на літературу різко зменшився... Як розповіла завідувач бібліотеки-філії №1 Галина Кулик, приміщення, де з 1958 року розміщена ця бібліотека, настільки мале, що не дає змоги проводити культурно-просвітницькі заходи, до яких залучають цікавих і творчих особистостей: «У нас банально ніде розвернутися. Ми запрошуємо до себе на різні заходи вихованців із музичного училища, школи мистецтв, аби разом провести для відвідувачів цікаву зустріч. Бракує нам і комп’ютерів, без яких не обходиться сучасне життя. Якщо в Інтернеті можна знайти потрібну інформацію, то більш повну можна отримати саме з книжок. Студенти для своєї роботи часто поєднують джерела як із книжок, так і з сайтів. За минулий рік, надаючи платні послуги відвідувачам, ми заробили 14 тисяч гривень. У нас платними є ксерокопіювання та «нічний» абонемент... Нині ця послуга не дуже користується попитом, адже трішки подорожчала, а все, що дорожчає, втрачає з часом попит. Раніше нашим спонсором був Полтавський турбомеханічний завод. Він зробив для нас металеві решітки на вікна та двері, придбав нову літературу... Нині ж працівники все роблять за свій рахунок: отримали зарплату – скинулись на потреби бібліотеки... У нас потрісканий фасад будівлі, в приміщенні необхідно міняти підлогу, весь час затоплює. За власні кошти все відремонтувати ми не зможемо. В пошуках спонсора звертались до багатьох успішних полтавців, але так нам ніхто й не допомагає. Окрім комунальних проблем, актуальною залишається і поповнення нашого фонду новими виданнями... Через те, що деякі газети коштують дорого, ми не можемо дозволити собі їх виписувати, хоча в нас і запитують їх. Вважаю, аби залучити полтавців до читання книжок, необхідно оновити бібліотеку, адже в сучасно обладнаний та просторий зал люди будуть ходити із радістю... Раніше читачі були більш грамотними. До книги треба залучати нашу молодь сучасними засобами...». За словами Галини Кулик, найпопулярнішими книжками серед широкого загалу читачів є детективні романи... Цікавляться читачі й сучасними українськими письменниками. Запитують останню книгу Ліни Костенко, але в цій бібліотеці її немає, бо немає на неї грошей. На ринку вона коштує понад сто гривень...».

Матеріал підготувала:                                                   І.О.Коваленко, провідний

                                                                                        бібліограф відділу інфор-

                                                                                        мації  з питань  культури

                                                                                        та мистецтва