ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / Новини

В рамках проекту «Від заборони до безсмертя» започаткованого відділом документів іноземними мовами в 2014 році, презентована експрес-виставка «Сміх крізь цензуру».
Зиґмунд Фрейд вважав, що іронія – це зміщення за віссю свідомості, „відхід” індивідуума від необхідності іменувати об’єкти навколишнього світу такими, якими вони є. Що більше дивишся на екран телевізора, то більше усвідомлюєш: зміщення відбувається серйозне… Усе таке веселе, і сміху так багато, що нам уже зовсім незрозуміло: чи то український народ так сильно шанує карнавальне дійство, що регулярно його виконує, чи то карнавальне дійство постійно відволікає народ від невідворотної реальності? Ми вже переросли „гоголівський сміх крізь сльози” чи, насправді, досі не доросли до нього? Чи розрізняємо сміх і зловтіху?
Традиційні форми прояву смішного – гумор та сатира. Сатира – найчастіше виступає як зброя соціальної боротьби. Гумор – поблажливий. Джерело сатиричного сміху – це вади, недоліки як такі, а гумор – це оцінка недоліків та слабкостей як виворіт наших чеснот. Гумор налаштовує аудиторію на вдумливе, серйозне ставлення до предмета сміху, виправдовує і захищає його. Сатира настановляє та направляє на виправлення звичаїв. І гумор і сатира звернені до образів колективного несвідомого, універсальних цінностей світу, а тому сатирично-гумористичні передачі є живучими, зрозумілими та близькими. Але чому ж тоді з’явилися такі поняття, як „англійський гумор”, „німецький жарт”, “єврейський анекдот”? І чому таким живучим є специфічний „пострадянський” гумор?
В цьому ми пропонуємо вам розібратися, ознайомившись із матеріалами, представленими на нашій виставці.
Див. фото