ПОУНБ ім. І. П. Котляревського / Новини

У відділі краєзнавства діє перегляд літератури «Монументальна Шевченкіана Полтавщини».
Через 20 рокiв пiсля смертi Кобзаря на каспiйському пiвостровi Мангишлак (тепер — Форт Шевченка) було встановлено перше погруддя поетовi-засланцевi з України. Але вир громадянської вiйни поглинув цей пам’ятник (1920 р.). Царський режим не дозволяв увiчнювати пам’ять про великого Кобзаря на українських землях. Лише у 1899 роцi письменниця-педагог Христя Алчевська у своїй харкiвськiй садибi, перед недiльною жiночою гiмназiєю, встановила мармурове погруддя Тараса Григоровича. Цей твiр петербурзького професора Академiї мистецтв В. О. Беклемiшева зберiгся, є тепер цiнним експонатом Державного музею Т. Г. Шевченка у Києвi.
На початку XX столiття прогресивна громадськiсть започатковувала кiлька мiжнародних конкурсiв на створення монумента Шевченковi в Українi: наближалося 100-рiччя вiд дня народження поета i художника. Вiдгукувалися серйознi скульптори з Москви, Петербурга, Києва, Львова. Але 1ОО-лiтнiй ювiлей царат заборонив вiдзначати: влада не давала дозволу не лише на встановлення пам’ятникiв, але й проводити меморiальнi зiбрання.
Пiд час українiзацiї було прийнято рiшення «Про оголошення територiї могили Т. Г. Шевченка державним заповiдником». Цей документ дав поштовх для широкого вшанування пам’ятi Пророка на теренах республiки. Послiдовно проведено конкурси на проект пам’ятника на могилi Шевченка, у Харковi й Києвi. Шевченкiвським образом прикрасилася і Полтава (автор Іван Кавалерідзе).
Монументалiстика у пiслявоєнний перiод стала навiть фактором «холодної вiйни», особливо виразно — мiж 1961 i 1964 роками, коли вiдзначалося 100-рiччя смертi Шевченка i 150-лiття його народження. Українська дiаспора в США i Канадi, в Аргентинi зiбрала значнi кошти для пам’ятникiв Кобзаревi, викупу земельних дiлянок для їх встановлення. (Використано матеріал із сайта Вечерняя Одесса: http://vo.od.ua/rubrics/kultura/28092.php)
Варто згадати скульптурну шевченкiану нашого земляка - полтавського скульптора, художника Михайла Омеляновича Гаврилка. Він народився на х. Свинківка Рунівщинської вол. Полтавського повіту Полтавської губернії, нині Рунівщинська сільська рада Полтавського району Полтавської області. Закінчив Миргородську художньо-промислову школу у виуладача Опанаса Сластьона. Стажувався у Парижі в майстерні скульптора Еміля Бурделя. У творчості дотримувався своєрідного українського «експресивного реалізму» народницько-романтичного напряму. Основна тема - Шевченкіана. Як скульптор, він створив 4 проекти пам’ятників Тарасові Шевченку в Києві, погруддя Кобзаря для Седнева, Чернігова, Кіцмані, Косова, очевидно, Коломиї, Полтави і Полтавщини, увічнював образ Тараса Шевченка в барельєфах, горельєфах, портретах, медальйонах. Більшість творів М. Гаврилка знищено. Закінчив життя трагічно: більшовики спалили його в топці локомотива… (З книиги Коваль Р. Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею : історичний нарис. - К., 2011. - 472 с.)

Див. фото