25 травня відділ соціокультурної діяльності провів презентацію книги гості з Білої Церкви, письменниці і волонтерки Ганни Ручай «На східному фронті є зміни».

Ганна Ручай (Тамара Клюкіна) не раз побувала на передовій, де і збирала матеріал про героїв свого нового художнього твору. Вчитель у п’ятому поколінні, кандидат педагогічних наук, заслужений тренер і діяч фізичної культури і спорту України, майстер спорту міжнародного класу, володар 4-го Дана карате Шото-кан вже встигла завоювати свого читача самобутніми виданнями – «Моя кохана відьма» (2005), «Відьмине кохання» (2006), «Жіночий бокс» (2008), «Школа № 13» (2009). Лауреат конкурсів «Коронація слова- 2008» та «Золотий лелека -2010». Проживає в Білій Церкві.

Роман «На східному фронті є зміни» вийшов в білоцерківському видавництві «Час Змін Інформ» (директор Костянтин Климчук). Нова книга Ганни Ручай - не пропаганда війни, не її героїзація чи творення легенди. Це опис брудного бліндажу на блок-пості й людей, яких обставини звели разом у тісному просторі ями, невміло перекритої колодами.
Ніхто з героїв роману не готувався до війни: ні мобілізовані, ні добровольці, ні професійні військові. Проте війна розставила розділові знаки на написаних долях, а смерть підвела під багатьма «текстами»-життями риску.

Ганна Ручай зухвало «перекручує» назву роману класика світової літератури Е. М. Ремарка, аби порушити тему «втраченого покоління» нашого часу. Тільки на відміну від німецьких хлопчиків, українські чоловіки не стали тим самим «втраченим поколінням» за 25 років незалежності України. Адже у кожного з них з’явилася мета в житті. І часто цією метою не була жага вижити в бою за будь-яку ціну. Виживати, животіти набридло. Всі захотіли ЖИТИ. І бажання ЖИТИ кидало бійців в атаку на танки, на рейди в «зеленку», на допомогу побратимам. Прості люди ставали подібними до героїв давньогрецьких історичних хронік: «Ми б померли, якби не помирали!»
 
Дуже трепетно виписана авторкою тема волонтерства. Справжнього і показного, життєво необхідного і солодкаво-пустопорожнього «туризму». Хоча нехай воно буде і солодкаве, ніж не буде ніякого.
Автору близька ця тема, оскільки не одну сотню кілометрів з’їжджено тривожними шляхами Донбасу: побачено немало й почуто достатньо. Персонажі волонтерів романтичні, самовіддані й жалюгідні, а кому співчувати і за кого переживати - читач має обрати сам.
Інформація про презентацію розміщена на сайті ГО «Останній Бастіон».
Див. фото