Усі ми живемо у світі технологій, користуємось благами цивілізації  ХХІ століття більшу частину свого робочого і не робочого часу, засинаємо зі смартфоном та просинаємось від звуку будильнику в ньому. Працюємо, навчаємось, спілкуємось, пишемо і мріємо разом із НИМ. Хто ВІН  і навіщо? – Ні, не телефон, а штучний інтелект у ньому, створений людиною? 

Простір для дискусій тут відкривається величезний, але маємо на те  інформаційний привід – вихід у світ книжки для дітей дошкільного віку під промовистою назвою «Хочу на Марс». Перша в Україні, створена за допомогою штучного інтелекту і видана під час війни.  (Видавництво «Ранок», м. Харків, березень, 2023 рік,  редактор  - Мар’яна Горянська,  дизайнер - Олександр Ковалєвський). 

Вечір однієї книги, що відбувся у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського – це  спроба осягнути подію як феномен, створити обговорення, дискусію, наштовхнути на роздуми.  Що станеться, якщо видання сподобається дітям і дорослим,  чи зроблять нейромережі переворот у галузі книговидання в майбутньому? Чи варто продовжувати цей експеримент? Чи хотіли б батьки, щоб їхніх дітей виховував  Інтернет,  або ж навіть не замислюються над цим питанням? Що станеться, якщо ми перестанемо мислити у майбутньому?  Список питань, що виникають, можна продовжувати…  

Поговорити про це зібралися принагідно люди різних професій та поглядів. Ті, хто ефективно використовують ШІ  у своїй  роботі, і ті, хто ставляться до нього з пересторогою.

Кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри англійської та німецької філології ПННПУ імені В.Г. Короленка, дитяча письменниця -  Тетяна Луньова,  директор КЗ "Інклюзивно-ресурсний центр Полтавської міської ради", учитель-новатор - Сергій Зайцев, психолог, психотерапевт і гіпнотерапевт - Григорій Цвик,  журналіст, науковий співробітник  Полтавського музею авіації та космонавтики імені Ю. Кондратюка  -  Володимир Дряпак. 

Усім книжка сподобалась, спільно дійшли висновку, що проєкт цей вдалий, однак немає і межі досконалості. Сама по собі без позначки «створена за допомогою Ші» книжка сприймалася б добре, бо  яскрава, лаконічна,  розповідь у формі діалогу,  текст хоч і малоемоційний,  але доступний.  Місцями складається враження, що написана вона  дитиною, а деколи зчитується втручання дорослих редакторів,  проте і деяка «штучність»,  чи то «холодність» у викладенні фактів не приховаєш, машина є машина.  Вона думає як людина, і навчена нею, проте ніколи не стане такою як ми. 

Із розумним, виваженим підходом у використанні можливостей ШІ можна багато чого досягнути, з користю для держави, наприклад, проте це вже зовсім інша історія. 

Доповнила порушену тему -  добірка статей про штучний інтелект та деякі книжки відомих авторів, де він зароджувався (із фонду бібліотеки).