Байка сьогодні, вчора, у VI столітті до н. е. Чому цей літературний жанр занепав у наш час? Чому творців його не більшає, а тих, хто писав та перекладав байки нині забувають? – риторичне питання. Можливо тому, що існує гостра загроза критики з боку описаних в ній читачів, (хоча так було завжди), чи то сучасні меми (!) у ТікТоку видаються цікавішими (бо миттєві у доступі!), або ж варто шукати інших причин та приводів, щоб пояснити. Та часу на подумати якось не залишається, бо Інтернет і соціальні мережі завжди пропонують нам що читати, з чого сміятися, що купувати, інше. А ми настільки зайняті цими пропозиціями, що й не помічаємо як втрачаємо свій особистий простір вже.

Група ОІФ-32, 10-класники Полтавського міського багатопрофільного ліцею № 1 в ПОУНБ ім. І. П. Котляревського не просто послухали розповідь про тернистий життєвий шлях поета-байкаря, журналіста, жертви комуністичного терору з Кам’янця-Подільського Микиту Павловича Годованця (1893-1974 р.р.), а й вивчили напам’ять та продекламували окремі його байки. У костюмах, в гримі та з відповідною атрибутикою, а головне – з неабияким ентузіазмом прозвучали байки «Крадена ковбаса» (у виконанні Анни Кольчик), «Увічливий півень» (Марії Пергат, Поліни Люльки), байка «Філософ» (Діани Токар, Марії Буханченко, Валентини Нос), «Бджола» (у виконання Ірини Ступак, лауреатки Міжнародного фестивалю-конкурсу мистецтв «Сяйво нації»), а також «Свинячі резони» та «Ослиця в квітнику» у виконанні класного керівника, учительки української мови та літератури Вікторії Гайдамаки.

Микита Годованець жив і працював у буремні часи: Перша світова війна, вчителювання під час розрухи, постійні боротьба й страждання протягом життя. Проте неймовірна сила духу та оптимізм Микити Павловича, що були у нього від природи, жага до навчання, любов до традицій та українського фольклору (джерела невичерпного) створили умови для виживання навіть після 10-річного заслання на Середню Колиму, а потім такого ж терміну існування із тавро «ворога народу». І навіть після довгоочікуваної реабілітації чоловік не втратив наснаги писати, мріяти, жартувати, сіяти добре й вічне для майбутніх поколінь через деякі вірші, байку, яку вивчав, перекладав, переосмислював.

Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського має далеко не всі його 14 збірок творів, а ранніх, що писалися у 20-30-х роках ХХ століття – то й взагалі. Унікальне листування Годованця з ученицею (тоді ще семикласницею) Галиною Тарасюк (а нині відомою письменницею, перекладачкою, журналісткою), що доступне в електронному вигляді в Інтернеті, стало приводом для організаторів зустрічі познайомитись. Жінка надіслала відеоспогад про вчителя, бо живе у Києві. І так склалося символічно, саме напередодні власного поважного ювілею (26 жовтня цього року) пані Галині видалася нагода вчасно і добрим словом згадати свого літературного наставника з дитинства саме у Полтаві. Отже, зв’язок літературних поколінь існує, і він, сподіваємось, розширює свою географію, а життя навіть під час війни продовжується.

Тож, маємо надію, що й байки Годованця читатимуть більше, у школах, на позакласних годинах та вже зовсім скоро у мирній країні Україні. А патріарх української байки  Микита Годованець знову зазвучить на рівні з іншими відомими творцями цього жанру, таких як Г. Сковорода, Л. Глібов чи Є. Гребінка.