«Він – ниточка, що пов’язує сучасність зі справжнім старосвітським кобзарством» – читаємо про кобзаря Івана Івановича Попова у статті «Традиція, яку не вбили. Що таке Харківський кобзарський цех та як живуть сучасні кобзарі». Автор – Дар’я Воропаєва, 2017 рік, на сайті texty.org.ua/.

З того часу наче і не змінилося нічого, окрім того факту, що відійшов у вічність Іван Попов (1943-2023), людина з особливим даром і відчуттям світу, носієм традиції тих кобзарів, які навіть без музичного інструменту кобзарювали. А ще розпочалася повномасштабна війна, яка вкотре посилила роль кобзарів у нашій країні.

Віднедавна кобзарі з Харкова та Харківщини, представники відомого в Україні Цеху, збираються у Полтаві, несуть свої послання народу на вулицях міста, грають і у вузькому колі. Зустрічаються, щоб згадати й вшановувати наставників.

Іван Попов (псевдо Марко Гостряк) народився під час війни у 1943-му на хуторі Радьківка, що на Сумщині. Він був третім у мами, батька ніколи не знав. З перших днів життя Івана спіткали випробування долі, на 3-й день після народження його мати захворіла на тиф та запалення легень, молоко у неї пропало і малого Іванка поїли відварами, так, імунітет хлопця змалечку погіршився. Пізніше не вберегли малого під час побілки приміщення, коли винесли в сіни на протяг, після чого він втратив свій зір назавжди. Окрім всього, у 1943 році (саме в рік народження кобзаря) рідне село Попова майже вщент згоріло, довелося жити скрутно і тісно у вцілілій хаті поряд із 3-ма постраждалими сім’ями. Іван Іванович змалечку дослухався до життя у звуках, інтонаціях, не міг він не перейматись і долею країни, бо добре усвідомив її тяжкість особисто. А співати його вчила бабуся. Хлопець був охочий до знань, ніколи не впадав у відчай. Він вчився, слухаючи: 4 роки в інтернаті у Великих Сорочинцях, потім 5 років у Харкові, а середню освіту він здобув у Сумах. Далі працював, одружився, став батьком 2-х синів, увесь цей час писав і відтворював пісні про українське минуле на вечорницях, складав пісні для дітей, байки, вірші, оповідання, думи про Кобзарів, інше.

Сила Івана Івановича – це його інтелект, слух, голос, інтонація, віра. Це така собі могутня стала величина, що завжди на часі, але не всіма почута до пори. Він знав понад 500 пісень, і кобзарював без інструменту, таких як він у давнину називали стихівничими кобзарями. Усі 90-і роки і половину 2000-х Іван Іванович активно кобзарював на базарах і в людних місцях. Так за традицією.

Він трохи не дожив до свого 80-ліття, випало йому на долю – народитися і померти під час війни, але ж пісні його живі, залишаються і звучать.

Вільний майстер Харківського кобзарського цеху, полтавський представник Слобідського цеху родом з Нових Санжар, кобзар, архітектор, художник і громадський діяч Назар Божинський (Чорношличник) називає себе учнем Івана Івановича, саме він став ініціатором вечора-пам’яті Івана Попова у Полтаві.

І дійсно, у Михайлівську поминальну суботу, 4 листопада, атмосфера у ПОУНБ імені І. П. Котляревського під час заходу відчувалася особлива. Назар Божинський виконав на старовинній лірі твір, написаний Іваном Івановичем у дусі псалмів «Дмитрію Мученику», а на бандурі – пісню «Ходив чумаченько 7 літ по Дону».

Кость Черемський з Харкова, керівник Харківського кобзарського цеху, цехмайстер, організатор кобзарських фестивалів ), а за професією лікар-анестезіолог заспівав «Думу про сестру та брата» та твір М. Гайворонського «Їхав козак на війноньку».

Молодий кобзар із Харківщини Дмитро Радченко виконав відомий твір Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права» і народну баладу «Бондарівна».

Вечір пам’яті Івана Івановича Попова відбувся, наступні проєкти, що спільно із бібліотекарями ще можна втілити разом – також обговорили. Бо Кобзарі – НА ЧАСІ! А книжок про них, ґрунтовних сучасних досліджень не так вже й багато.

Якось Лубенський бандурист-учитель Дубовик, посилаючи в народ свого улюбленого учня, говорив йому так: «Іди, сину! Хвали Господа милосердного, співай людям. Хто сумує – того розважай, хто грішний – поліпшуй тому душу, хто лютий – пом’якшуй тому серце, хто нерозумний – навчай того піснею, а хто легкодухий – тому співай про козацьку славу».

Модерувала зустріч Анастасія Горбаньова (відділ соціокультурної діяльності, реклами та зв’язків з громадськістю ПОУНБ імені І. П. Котляревського).