У кожного з нас, у кожної сім’ї є історія, в якій є багато радісних, сумних, а іноді страшних сторінок. І нам хочеться пам’ятати про хороше та веселе й дуже хочеться забути про ті дні, коли було сумно чи страшно. І в нашої країни є історії перемог та радості, а є й історії смутку та болю.

Щороку, четвертої суботи листопада, ми згадуємо страшну сторінку нашого народу – Голодомор 1932-1933 років. Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини?

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії на літаку, потязі чи автомобілі, від виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який 90 років тому радянська влада створила навмисно. Україну називають «житницею Європи». Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду?

З метою вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні працівники дитячого простору презентували перегляд літератури «Український народ: випробування голодом», що висвітлює трагедію трьох масових голодоморів: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років.

Кожна книга з цього перегляду стане одним із місточків, що єднає нас з минулим, допомагає розібратись у тих білих плямах, які виникають на карті історії України. Чому люди дозволили забрати у них найпотрібніше? В яких обставинах таке могло статися? Як поводиться людина, коли боїться? Як почувається за цих обставин? Які можливості знайшли люди, щоб відродитися? Де шукали їжу і насіння? Як люди ставилися до їжі після голоду? Відповіді на ці важливі питання можна знайти в книжках, представлених на перегляді.

І всі ми, хто живе сьогодні, не маємо морального права забути про загиблих співвітчизників. Адже хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього.