Володимир Симиренко був нащадком славетного роду, в якому були й козаки, і промисловці-новатори, й меценати. Для самого ж Володимира головною метою життя була садівнича справа. З дитячих літ він працював у батьковому саду в Млієві. За книжками та фізичною працею швидко оволодів ґрунтовними знаннями з рослинництва. Уже тоді твердо переконався, що садівництво буде справді результативним, якщо базуватиметься на науковій основі. Коли Володимиру виповнилося 16 років, його батько – Левко Платонович Симиренко – довірив синові керівництво мліївським господарством. Цей іспит на самостійність він витримав блискуче, адже мав хороші організаторські здібності та вмів знаходити спільну мову з людьми.

Після навчання на сільськогосподарському факультеті Київського політехнічного інституту на базі колишнього родинного маєтку у Млієві В. Симиренко заснував одразу дві наукові установи – садово-городницьку дослідну станцію і плодовий розсадник. Володимир Симиренко розробив широкомасштабну програму розвитку садівничої науки та реконструкції промислового садівництва, розпочав випуск перших в Україні часописів із садівництва. За його активною участю в Україні сформувалася розгалужена дослідна мережа, були відкриті факультети і кафедри плодівництва у сільськогосподарських ВНЗ. Він читав лекції у Києві, Полтаві, Умані. Під його керівництвом впроваджувалася у виробництво науково обґрунтована тривала концепція розвитку вітчизняного промислового садівництва.

Але повноцінно розвинутися симиренківській садівничій школі не дозволили – почався жорстокий сталінський наступ на усе українське. У грудні 1931 року Володимир Симиренко виступив на Всесоюзній науковій нараді проти псевдонаукових мічурінських методів. Всупереч волі організаторів наради, більшість делегатів підтримали цю думку. Ученого підтримав і президент Всесоюзної сільськогосподарської академії Микола Вавилов. Але це не допомогло. Невдовзі розпочався остаточний розгром симиренківської наукової школи садівництва.

7 січня 1933 р. в помешканні Володимира Симиренка вчинили обшук, а його самого заарештували. Після численних виправно-трудових колоній та третього арешту його звинуватили у шкідницькій діяльності та засудили до розстрілу. В ніч із 17 на 18 вересня 1938 року Володимир Симиренко був страчений. Він став ще однією жертвою сталінської каральної машини.

У відділі документів із природничих та аграрних наук можна ознайомитися із переглядом літератури «Рід Симиренків – національна гордість України».

Див. фото